Політична економія - Щетинін А.І. - 5.3. Товар і його властивості. Закон вартості і його роль у розвитку товарного виробництва

Товар - це продукт праці, який задовольняє будь-яку потребу людини й призначений для обміну шляхом купівлі-продажу. Товар, як і все сутнє у цьому світі, має матеріальний характер, але може виступати і як річ, і як послуга.

Товар має дві властивості: споживчу вартість і вартість. На це вказує вже великий Аристотель, коли пише про те, що сандалії можна використати двояко: їх можна взути і користуватись ними, а можна їх обміняти на іншу річ. Ці властивості товару існують як дві протилежні, але нерозривні його сторони.

Споживча вартість - це здатність товару задовольняти якусь потребу людини. Вона представлена у самій речі, тотожна сукупності тих хімічних і фізичних властивостей, які притаманні самому предмету. Так, хліб або сіль самі по собі і є споживчі вартості, бо саме завдяки своїм хімічним і фізичним властивостям вони здатні задовольнити певні потреби людини.

Слід зазначити, що здатність задовольняти якісь окремі потреби людини може бути притаманна і таким елементам природи, які існують у готовій для споживання формі і не є продуктами праці. Прикладом може бути повітря, яким дихає людина, задовольняючи одну зі своїх найважливіших фізіологічних потреб. Ці блага не є продуктом людської праці, і хоч вони мають споживчу вартість, вони не є товарами і не призначені для обміну шляхом купівлі-продажу. Поряд з цими благами є й такі продукти праці, які хоч і мають певну споживчу вартість, але не завжди набувають форми товару. Це має місце тоді, коли ці продукти праці споживаються самим виробником. Зауважимо, що продукт праці може потрапляти до споживача і внаслідок обміну на інші продукти. Але й ці продукти праці, якщо вони обмінюються не через акт купівлі-продажу, не є товарами. Отже, продукт праці, що має споживчу вартість, не завжди набуває форми товару. Навпаки, товаром не може бути продукт праці, який не має споживчої вартості. Це зрозуміло, бо ніхто не купить продукт праці, який не може задовольнити жодну потребу людини.

Споживчі вартості дуже різноманітні, бо різноманітними і багатогранними є потреби людини. З цього погляду їх важко класифікувати, але все ж на найбільш загальному рівні їх поділяють на дві групи: предмети особистого споживання і предмети, що задовольняють виробничі потреби.

Потреби людини задовольняються завдяки споживчим вартостям, а оскільки останні у своїй переважній більшості створюються в процесі суспільного виробництва, то його кінцевою метою виступає саме виробництво споживчих вартостей.

Споживча вартість завжди має свою якісну і кількісну характеристики. Якісна - визначається мірою задоволення конкретної потреби й найповніше виявляється в якості товару. Саме якість стає найважливішим показником ефективності функціонування виробництва. Якість споживчої вартості має всебічну форму прояву. Це і надійність, і естетичність, і економічність, і багато інших моментів.

Кількісна сторона споживчої вартості виявляється у самій кількості товару і вимірюється показниками ваги, об'єму, довжини тощо.

Споживча вартість безпосередньо не характеризує економічні відносини між людьми, і саме цьому вона не вивчається політекономією, а є предметом такої загальної економічної науки, як товарознавство.

У процесі розвитку суспільного виробництва і змін в сукупності потреб людини одні потреби зникають, інші з'являються. Цей процес відображається в споживчій вартості, яка стосовно цього має історичний характер. Яскравим прикладом може бути споживча вартість бензину, як одного з продуктів нафтопереробки. Так, у Царській Росії вже в 1823 р. з нафти вміли отримувати керосин. У процесі перегону нафти отримували й бензин. Але виробництво й населення ще не мали потреби в цьому продукті, і тому він вважався небезпечним і знищувався. Тільки в 1902 р. на нафтопереробному заводі в м.Грозному було спалено 70 тис. тонн бензину.

Розвиток виробництва і науки відкривають усе нові й нові можливості для задоволення кількісно і якісно зростаючих потреб населення, а відтак, постійно з'являються нові споживчі вартості або вже існуючі розкривають свої нові можливості. Так, якщо спочатку вугілля було джерелом вогню і тепла, то сьогодні з вугілля отримують велику кількість інших споживчих вартостей, і воно стає сировиною для багатьох хімічних процесів.

Другою неодмінною властивістю товару є вартість. Вартість - це суспільна праця, що втілена, уречевлена в товарі. Праця людини у своєму конкретному прояві завжди виступає як індивідуальна праця. Саме вона і втілюється в товарі, утворюючи його індивідуальну вартість. Проте вартість товару, як продукту праці, що надходить у споживання через купівлю-продаж, визначається не індивідуальною працею, а суспільно необхідною. Справа в тому, що споживна вартість товару завжди має суспільний характер, тобто призначена для споживання іншими людьми, а не тих товаровиробників, що їх виготовили. Це суспільне споживання у своїх якісній і кількісній визначеності стосовно кожного окремого товару визначає загальні обсяги праці, що необхідна для їх виготовлення. Водночас у суспільстві на кожний даний момент формуються й ті умови праці, які відображають середні умови організації суспільного виробництва і його середній технічний рівень. Усі ці обставини в сукупності й визначають суспільно необхідну працю, яка і є першоджерелом вартості. Отже, суспільно необхідна праця - це праця, витрачена за середніх для даного суспільства умов виготовлення того чи іншого товару.

Вартість завжди має певну величину, і ця величина змінюється. На зміну величини вартості впливає кількість праці. Чим більше суспільно необхідної праці витрачено на товар, тим більша його вартість. Вартість автомобіля марки "Мерседес" набагато перевищує вартість велосипеда, бо на створення "Мерседеса" потрібно в багато разів більше праці, ніж на те, щоб виробити велосипед.

Сама праця характеризується продуктивністю й інтенсивністю. Продуктивність праці - це її ефективність, це кількість товарів, які виготовляються за одиницю часу, наприклад, за годину. Чим вища продуктивність праці, тим менша вартість товару і навпаки.

Інтенсивність - це ступінь напруженості праці. Вона вимірюється кількістю праці в одиницю часу. У суспільстві на кожному його етапі існує середня інтенсивність праці, яка і є однією з умов формування суспільно необхідних витрат праці. Але за певних умов інтенсивність праці в окремих випадках може бути вищою за суспільно необхідну. Проте таке зростання інтенсивності праці не впливає на величину вартості одиниці товару, бо збільшення інтенсивності праці, наприклад, удвічі, хоча й приведе до відповідного збільшення кількості товарів, але на цю збільшену кількість товарів буде припадати і вдвічі більша кількість витраченої праці.

Отже, вартість - це втілена в товарі уречевлена праця, яка виступає суспільно необхідною працею, а оскільки праця вимірюється робочим часом, то можна сказати, що вартість товару можна виміряти суспільно необхідним робочим часом. На відміну від суспільної вартості, існує й індивідуальна вартість, яка теж вимірюється робочим часом.

Індивідуальна вартість, як правило, не збігається з суспільною, бо конкретні умови виготовлення одного й того самого товару в різних товаровиробників різні. Вона може бути як нижчою від суспільної, так і вищою. Але ринок визнає тільки суспільну вартість. Це приводить до того, що той товаровиробник, у якого індивідуальні витрати праці нижчі від суспільних, виграє. У протилежному випадку це призводить до збитків, а за певних обставин і до розорення товаровиробника. Точно виміряти суспільно необхідні витрати праці практично неможливо, і вони визначаються приблизно, наближено. Загалом суспільно необхідні витрати праці завжди тяжіють до таких витрат робочого часу на виготовлення товару, які мають товаровиробники, що виготовляють основну масу товарів.

Складність виміру витрат суспільно необхідної праці на конкретний товар частково пов'язана з тим, що праця людей дуже сильно розрізняється за своєю складністю. Так, одна година праці вантажника, який має, скажімо, тільки загальну середню освіту, і година праці інженера або науковця, які мають вишу освіту й високий рівень кваліфікації, містять різну кількість праці і ведуть до різних за обсягом наслідків. Зрозуміло, що визначати вартість товару, виготовленого за допомогою цих товаровиробників, однією і тією самою мірою (робочим часом), можна тільки звівши ці різні види праці до єдиного знаменника.

Означену вище проблему в науці вирішують так. За вихідну міру праці беруть так звану просту працю. Це праця робітника, яка не вимагає спеціальної підготовки, наприклад, праця вантажника. Щодо тих видів праці, які вимагають спеціальної підготовки, скажімо, праця інженера, то її називають складною або ж помноженою простою. Процес зведення складної праці до простої має назву редукції праці. Він досить складний, і наука сьогодні ще не має чіткої методики такого зведення, що позначається і на спробах визначення вартості товару.

Вартість товару, на відміну від споживчої вартості, відображає виробничі відносини між людьми, які виникають в умовах розподілу праці й економічної відокремленості товаровиробників стосовно витрат праці на виготовлення й обмін товарів. Це робить її важливою соціально-економічною категорією, яку вивчає політична економія.

Вартість товару - це одна з його сутнісних ознак. Вона завжди виявляється в певній формі, і цією формою є мінова вартість. Мінова вартість являє собою пропорцію, в якій споживча вартість одного товару обмінюється на споживчу вартість іншого товару. Мінова вартість, виражена в грошах, є ціна товару. .Як і будь-яка інша форма, вона, як правило, не збігається зі своєю сутністю (вартістю) і відхиляється від неї як уверх, так і донизу. Це обумовлено тим, що акт купівлі-продажу або, іншими словами, відчуження товару, здійснюється в певних умовах, які характеризуються дією певних чинників, що й призводять, урешті-решт, до відхилення мінової вартості від вартості. Такими чинниками можуть бути мода, сезон, перевищення попиту над пропозицією або, навпаки, суспільна думка тощо.

Наявність двох властивостей товару - споживчої вартості і вартості, поставила перед науковцями питання про джерела вартості і споживчої вартості. Найглибше розв'язав цю проблему К.Маркс, розробивши теорію двоїстого характеру праці.

За К.Марксом, праця людини має двоїстий характер і виступає, з одного боку, як конкретна, а з іншого - як абстрактна. Конкретна праця - це праця, витрачена в певній доцільній формі. Один вид конкретної праці відрізняється від іншого метою, знаряддям праці, технологією, кінцевим результатом. Конкретна праця є джерелом створення споживної вартості. Як якісно різнорідні й кількісно непорівнянні споживні вартості, так різнорідні й непорівнянні між собою й різні види конкретної праці. Цей факт свідчить, що обмін товарів у певній пропорції неможливо здійснити на підставі виміру витраченої конкретної праці. Такий обмін може бути тільки випадковим і не може виступати основою для актів купівлі-продажу, що мільярди разів повторюються.

Проте в товарному виробництві обмін товарів, попри всілякі відхилення мінової вартості від вартості, не є випадковим. Цей обмін, як і самі відхилення мінової вартості від вартості, є об'єктивним, і ця об'єктивність виступає однією з вирішальних умов нормального функціонування товарного виробництва. Отже, пропорції обміну не є випадковими і вони свідчать про те, що основою цих пропорцій є щось спільне однакової величини. Цим спільним не можуть бути споживчі вартості, бо такі товари якісно різні. Не може виступати основою обміну й конкретна праця, що є джерелом споживчої вартості, бо й вона, як уже доведено, відрізняється від кожного іншого виду конкретної праці. Основою визначення пропорцій обміну може бути тільки абстрактна праця.

Абстрактна праця - це витрати робочої сили взагалі, це праця, що витрачена безвідносно до конкретної форми цих витрат. Це витрати людської енергії (м'язів, мозку, нервів). Такі витрати є загальними і мають місце в будь-якій конкретній праці, незалежно від її виду. Дійсно, праця будь-якого товаровиробника, незалежно від її конкретної форми, завжди може бути подана як певні витрати робочої сили. Саме ця праця створює те спільне рівної величини, що уречевлено в різних споживчих вартостях, які обмінюються в певній пропорції одна до одної. Іншими словами, абстрактна праця є джерелом вартості.

Слід зазначити, що абстрактна праця не є якимсь окремим видом праці. Це лише інша (поряд з конкретною працею) сторона праці. Остання завжди виступає, з одного боку, як конкретна праця, а з іншого - як абстрактна. При цьому абстрактна праця є категорією історичною. Вона спричинена саме товарним виробництвом, бо в умовах існування розподілу праці й економічної відокремленості товаровиробників не можна здійснювати обмін на підставі витрат конкретної праці. Остання теж може бути виражена в годинах робочого часу, але в умовах товарного виробництва вона не може бути основою обміну. Нею може стати тільки виміряна в робочому часі абстрактна праця, яка є джерелом вартості і вступає в обмін у межах вартості, тобто в межах суспільно необхідних витрат абстрактної праці.

Вартість товару - це економічна категорія, яка відображає відносини між людьми. Це пов'язано з тим, що задоволення потреб людини або, іншими словами, процес обміну речовин між природою і людиною в умовах товарної організації виробництва, з притаманним йому глибоким поділом праці і наявністю економічної відокремленості виробників, стає можливим тільки внаслідок обміну продуктами праці, які набувають характеру товару. Але цей обмін різних і непорівнянних між собою споживчих вартостей неможливий без якоїсь фундаментальної основи, яка б робила цей обмін еквівалентним. Адже мова йде не про поодинокі випадки, а про мільярди раз повторювані акти обміну, поза якими існування людини й суспільства неможливі. Цей обмін здійснюється на основі вартості, тобто на основі міри суспільно необхідної праці, уречевленої в конкретних товарах. Це означає, що вартість реалізує відносини обміну, які, у свою чергу, визначаються відносинами безпосереднього виробництва, де, власне кажучи, і відбувається виготовлення товару, а відтак, і витрати праці товаровиробника на створення товару.

Обмін товарів на основі вартості, тобто на основі й відповідно до втіленої в товарі суспільно необхідної праці, є постійним, повторюваним і причинно-наслідковим зв'язком, який отримав назву закон вартості. Суть цього економічного закону полягає в тому, що в основі обміну товарів лежать витрати суспільно необхідної праці. Саме їх зіставлення й визначає пропорцію обміну. При цьому мова йде про сутність явища, що жодним чином не заперечує, а навпаки, передбачає в реальному обміні розбіжність вартісної пропорції з міновою пропорцією. Останнє є наслідком того, що мінова вартість - це форма вартості і, як будь-яка форма, не збігається з сутністю, бо відображає безліч обставин, якими супроводжується відчуження товару.

Закон вартості є одним із базових законів товарного виробництва, який стимулює розвиток продуктивних сил, а відтак, і розвиток суспільного виробництва. Це пов'язано, перш за все, з тим, що ті товаровиробники, у яких індивідуальні витрати праці на певний товар нижчі від суспільно необхідних, виграють, бо реалізуючи товар за цінами, що відображають суспільно необхідні витрати, вони отримують додатковий прибуток, а ті товаровиробники, у яких витрати праці вищі за суспільно необхідні, банкрутують.

Проілюструємо це на такому прикладі. Припустимо, на виготовлення якогось товару середні, тобто суспільно необхідні, витрати становлять 5год. робочого часу і кожна година оцінюється в 2грн. Тобто цей товар на ринку буде реалізовано за 10грн. Якщо ж на виготовлення такого товару в окремого товаровиробника індивідуальні витрати праці будуть дорівнювати 4год., то реалізуючи товар відповідно до суспільно необхідних витрат, він отримає додатковий прибуток в 2грн. Цей механізм дії закону вартості спонукає виробників шукати шляхи зменшення індивідуальних витрат праці, а вони пов'язані із застосуванням більш досконалих засобів праці, з новою технологією, з більш раціональним використанням робочої сили, тобто з тими чинниками, які відображають розвиток продуктивних сил.

Сприяючи розвитку продуктивності праці, закон вартості водночас здійснює селекцію товаровиробників. Ті з них, у кого індивідуальні витрати праці вищі від суспільно необхідних, банкрутують або переходять в інші галузі виробництва. Соціальна сторона дії цього закону виявляється в тому, що ті товаровиробники, чиї індивідуальні витрати праці менші від суспільних, збагачуються, отримують більше можливостей щодо розширення виробництва і в особистому споживанні. І навпаки, ті, у кого індивідуальні витрати праці вищі від суспільних, банкрутують і переходять у клас найманих робітників.