Політична економія - Щетинін А.І. - 16.4. Рух міжнародного капіталу і його форми

Важливою формою міжнародних економічних зв'язків є рух капіталу. Він являє собою переміщення капіталу з однієї країни в іншу. Вивезення капіталу пов'язане з тим, що в країні його походження немає можливості для його прибуткового розміщення, або прибуток, який власник капіталу може отримати в іншій країні, є значно більшим. Суттєвою причиною вивозу капіталу стає також його перенагро-мадження, а також те, що в окремих країнах виникає посилений попит на іноземні інвестиції.

Вивезення капіталу мало місце вже в домонополістичну епоху. Але з утворенням монополій цей процес значно посилюється. З другої половини минулого століття він випереджає товарний експорт. Вирішальним спонукальним моментом є, як і раніше, гонитва за високими прибутками. Але в сучасних умовах міжнародна міграція капіталу обумовлюється також посиленням конкуренції, боротьбою за захоплення ринків сировини й ринків збуту, іншими мотивами. Посиленню міжнародного руху капіталу сприяють і такі умови, як розвиток міжнародної торгівлі, науково-технічний прогрес, досягнення людства в розвитку транспорту, зв'язку тощо. Вважливим чинником посилення вивезення капіталу стало утворення транснаціональних корпорацій. Маючи великі фінансові ресурси й розгалужену мережу дочірніх компаній і філій, вони мають широкі можливості щодо переміщення капіталу.

Посилення міжнародної міграції капіталу сприяє розвиту світового господарства. Це поглиблює міжнародний поділ праці і, як наслідок, посилює взаємний товарооборот між країнами. Водночас зростання міжнародного руху капіталу посилює цілісність світової економіки і веде до уніфікації тих правових норм, у межах яких і відбувається цей рух.

Вивезення капіталу для країни-експортера, як правило, дає можливість збільшити й експорт товарів та послуг. Це пов'язано з постачанням у зв'язку з таким його рухом машин, обладнання, технологій, а також інжинірингових послуг. Суттєвим позитивним моментом, пов'язаним з вивезенням капіталу є те, що зростає і середній прибуток у країні-експортері за рахунок отримання високих прибутків від експортованого капіталу. В умовах обмеженості ресурсів часто саме вивезення капіталу дає можливість доступу до нових джерел сировини. Конкретною причиною може бути й бажання уникнути митних бар'єрів, які перешкоджають ввезенню товарів компанії. Водночас, експортуючи капітал, країна зазнає й певних негативних наслідків. Вони полягають у зменшенні обсягу можливих інвестицій, а відтак, і в зниженні рівня зайнятості населення.

Країна, куди приходить іноземний капітал, отримує певні позитивні наслідки. Іноземні інвестиції приводять до розширення виробництва, залучення у народне господарство новітніх технологій, зростання продуктивності праці, посилення якості відтворення робочої сили тощо. Як правило, збільшуються надходження в бюджет від діяльності іноземних підприємств. Водночас стимулюється й конкуренція на ринку країни, у яку надходять іноземні інвестиції, а це позитивно впливає на розвиток у ній ринкових відносин.

Щодо негативних наслідків, то національний капітал країни, куди ввозиться капітал, часто програє через менш досконалі технології й організацією виробництва. Прямим наслідком може стати хвиля банкрутств і відповідне посилення соціального напруження в суспільстві. Суттєвим недоліком широкого використання іноземних інвестицій є те, що значна частка отриманого іноземним інвестором прибутку вивозиться за межі країни. Це послаблює її можливості щодо забезпечення стабільного й постійного розвитку національної економіки. Оскільки найбільш великі прибутки під час вивезення капіталу пов'язані із сировинними галузями, то це може призвести до небажаних для країни-імпортера структурних зрушень в економіці, а саме до посилення її сировинної складової.

Вивезення капіталу здійснюється у вигляді експорту підприємницького й позичкового капіталу. Підприємницький капітал вивозиться з метою його інвестування у виробничу й невиробничу сфери економіки. Залежно від частки власності іноземного інвестора в експортованому підприємницькому капіталі визначають дві основні форми: прямі інвестиції та портфельні інвестиції.

Прямі інвестиції являють собою такий експорт капіталу, який забезпечує іноземному інвестору повний контроль над підприємством . Це має місце тоді, коли інвестору повністю належить підприємство або коли йому належить контрольний пакет акцій. У цьому випадку інвестор сам приймає всі рішення, як стосовно виробництва і його організації, так і щодо отриманого прибутку. Щоправда, держава-імпортер може за певних умов обмежувати ці негативні наслідки. Скажімо, вона може стимулювати іноземного інвестора до капіталізації отриманого прибутку, створювати умови для технічного оновлення інвестором свого виробництва тощо.

Портфельні інвестиції - це така форма вивезення капіталу, яка не забезпечує інвестору контролю над підприємством. Вони менш поширені, але в останній час їх частка збільшується, хоча вони помітно поступаються прямим інвестиціям.

Портфельні інвестиції характеризуються високою ліквідністю, бо свою частку (як правило, у вигляді цінних паперів) власник може швидко реалізувати. Це, у свою чергу, підвищує мобільність цього капіталу, дає можливість швидко реагувати на зміни кон'юнктури ринку, як товарів, що випускає корпорація, в яку вкладені гроші, так і від стану ситуації на ринку цінних паперів. Але портфельні інвестиції на відміну від прямих інвестицій, мають і певні недоліки. Вони пов'язані, перш за все, з тим, що рівень доходності на цінні папери визначається за межами впливу інвестора. Можливим стає і ризик втрат у зв'язку із проведенням спекулятивних операцій на фондовому ринку.

У сьогоднішніх умовах портфельні інвестиції збільшуються. їх рух у переважній більшості (до 90 %) здійснюється між високорозвиненими країнами. Це обумовлено низкою причин, серед них: наявність у цих країнах розвинутих фондових ринків, прозорість ринків цінних паперів, високий розвиток страхового сегменту, усталені традиції та наявність чіткого, зрозумілого правового простору, що окреслює весь спектр функціонування цього ринку.

Позичкова форма вивезення капіталу реалізується через надання міжнародного кредиту. Останній являє собою рух капіталу в грошовій формі або в товарній на умовах повернення платності та строковості. Цей кредит класифікують по-різному, залежно від тієї ознаки, яка покладена в основу класифікації. Так, за терміном це може бути короткостроковий, середньостроковий або довгостроковий кредит, за формою кредитування - товарний або валютний, за суб'єктом його надання - приватний , комерційний, приватний банківський, державний. Інші ознаки дадуть іншу класифікацію. У русі позичкового капіталу особливу роль відіграють різноманітні посередники у вигляді фінансових компаній, транснаціональних банків, фондових бірж тощо.

Міжнародний кредит у світовому господарстві функціонально забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів між країнами, помагає країнам, які беруть такий кредит, у стислі терміни вирішити свої проблеми і сприяє вирішенню загальносвітової проблеми прискорення реалізації товарів і послуг.

Рух позичкового капіталу в його експортній складовій забезпечують переважно високорозвинені країни. Вони виступають у ролі країн-донорів, тоді як позики беруть слаборозвинені країни і країни з перехідною економікою.

Для країн-позичальників можливість отримати міжнародний кредит є, безсумнівно, позитивною, бо це дозволяє інтенсифікувати розвиток їх економіки. Але це має місце тільки за умови відсутності явно несправедливих, кабальних умов наданого кредиту й раціонального та ефективного його використання. Якщо ж країна має проблеми з раціональним використанням запозичених ресурсів (наприклад, через недосконале законодавство, великий рівень корумпованості серед чиновників, відсутність дійового громадського контролю за діями урядовців тощо), то країна може мати негативні наслідки. Більше того, якщо рівень запозичень непомірно зростає, а ефективність їх використання невисока, то країна може просто впасти в боргову яму.

Зовнішня заборгованість є важливим чинником стану економіки країни, для її аналізу використовують такі показники:

o коефіцієнт обслуговування зовнішнього боргу, що розраховується як співвідношення витрат з обслуговування зовнішнього боргу та виручки від експорту товарів і послуг. Критичною вважається ситуація при значенні коефіцієнта в 0,5 і вище;

o показник співвідношення зовнішнього боргу та ВВП. Тут критичний показник за методикою МВФ дорівнює 60 %;

o показник співвідношення зовнішнього боргу та брутто-експорту товарів і послуг. Критичний рівень цього показника визначено як 1,5;

o показник щорічного приросту зовнішнього боргу щодо змін у чистому експорті. Показник критичного рівня - 0,3.

Якщо на критичний рівень країна виходить за двома показниками - це країна із середнім рівнем заборгованості, а за наявності критичного рівня трьох з чотирьох показників - це країна з високим рівнем заборгованості.

Вивезення капіталу класифікують ще і за його власником. У цьому сенсі виділяють вивезення приватного капіталу і державного. Спочатку панівною формою було вивезення приватного капіталу, але з другої половини ХХ ст. посилюється експорт державного капіталу. Сьогодні, на початку XXI ст, за експертними оцінками, на приватний капітал, що переміщується між країнами, припадає близько 50 %, а майже 30 % - це частка державного капіталу.

Держава не тільки безпосередньо вивозить капітал, а часто стає гарантом від ризиків різного характеру за окремими напрямами вивозу приватного капіталу. Вона надає експортерам гарантії, часто здійснює страхування інвестицій, які вивозять підприємці її країни. Підтримка забезпечується не тільки зусиллями дипломатичного корпусу, а нерідко й сталевими жерлами гармат.

У сучасних умовах міжнародний рух капіталу набув певних особливостей. До них слід віднести таке:

o посилення вивозу капіталу з одних розвинутих країн в інші. У загальному експорті прямих інвестицій 90 %о припадає на високорозвинені країни. Вони виступають також імпортерами цього капіталу. Причин такого явища кілька, але серед головних слід назвати національну різницю у вартості робочої сили, різницю в законодавстві, зокрема в екологічному, наявність відносно замкнутих економічних об'єднань типу Європейського Союзу, який має досить високе мито на ввезення продукції глибокої переробки або відповідні квоти;

♦ вивезення капіталу зі слаборозвинутих країн у високорозвинені. Це особливо характерно для країн Близького Сходу які на продажах нафти нагромадили великі капітали і з метою їх прибуткового використання вивозять його в розвинуті країни;

♦ посилення ролі держави як у процесі вивозу капіталу, так і в стимулюванні цього вивозу. Справа у тому, що конкуренція на світовому ринку значно посилилась, і для підтримки свого капіталу держава підключає і свої сили. Часто така підтримка пов'язана з політичними цілями, бо вивезення капіталу дає можливість знаходити аргументи для посилення тиску на конкретну країну або на утримання її в колі своїх стратегічних інтересів;

♦ зростання частки прямих іноземних інвестицій. Це пов'язано з тим, що прямі інвестиції дають можливість за певних умов посилювати свій контроль над економікою іншої держави, впливати на своїх конкурентів на світовому ринку, отримувати надприбутки.

Усі ці зміни у вивозі капіталу сприяють подальшій інтернаціоналізації світового господарства і посиленню ступеня його усуспільнення.