Демонополізація - це здійснювана державою та її органами політика, спрямована на стримування монополізму (переважання на ринку одноосібного виробника, постачальника, продавця) й одночасно на розвиток конкуренції, шляхом сприяння створенню та існуванню конкуруючих підприємств, фірм, компаній тощо, задля забезпечення стабілізації кон'єктури ринку, провадження розумної цінової політики та гарантування вільного підприємництва.
Демонополізація економіки і розвиток конкуренції в Україні забезпечуються згідно із спеціальною програмою, яка розробляється Кабінетом Міністрів України та затверджується Верховною Радою України (Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції).
Мета політики демонополізації (антимонопольної політики) полягає у підвищенні ефективності суспільного виробництва а також розвитку конкуренції як найважливішого регулятора ринкових процесів в економіці.
Захист конкурентного середовища і суб'єктів, що господарюють, від монополізму здійснюється на основі Закону від 18 лютого 1992 року "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Цей Закон визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за дотриманням норм анти монопольного законодавства.
Він містить визначення основних понять у сфері антимонопольної політики. Зокрема в ньому зазначаються, що:
o товар - це продукт діяльності (у т. ч. роботи, послуги, а також цінні папери), призначений для реалізації;
o ринок товару (товарний ринок) - сфера обороту товару однієї споживчої вартості, в межах якої визначається монопольне становище;
o конкуренція - змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них влаштувати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач;
o монопольне становище - домінуюче становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію певного товару на рийку. Монопольним визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків;
o монопольна ціна - ціна, яка встановлюється підприємцем, що займає монопольне становище на ринку, і призводить до обмеження конкуренції і порушення прав споживача;
o монопольна діяльність дії (бездіяльність) підприємця (підприємців) за умови монопольного становища на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві та реалізації товарів, а також дії (бездіяльність) органів влади і управління, спрямовані на недопущення, істотне обмеження чи усунення конкуренції;
o монопольне утворення - підприємство, об'єднання чи господарське товариство та інше утворення, що займає монопольне становище на ринку;
o господарюючий суб'єкт (підприємець) - юридична особа незалежно від форми власності, що займається діяльністю по виробництву, реалізації, придбанню товарів (робіт, послуг), громадянин, який здійснює самостійну підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, група зазначених юридичних та (або) фізичних осіб, якщо одна або декілька з них здійснює контроль над іншими, тобто має вирішальний вплив на їх господарську діяльність, у тому числі на прийняття управлінських рішень на підставі: володіння їх акціями (паями, частками); володіння або права використання їх активів; прав, зафіксованих в установчих документах або угодах (контрактах); збігу більше, як чверті складу органів управління та (або) спостережних рад тощо.
До найбільш небезпечних порушень антимонопольного законодавства належать:
- по-перше, зловживання монопольним становищем на ринку;
- по-друге, неправомірні угоди між господарюючими суб'єктами;
- по-третє, дискримінація підприємців органами влади та управління;
по-четверте, недобросовісна конкуренція.
Зловживаннями монопольним становищем вважаються:
o нав'язування таких умов договору; які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не належать до предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;
o обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
o часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару за відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
o інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;
o встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;
o встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів;
o встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції. Неправомірними угодами між підприємцями визнаються угоди (погоджені дії), спрямовані на: встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок; розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації; усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.
Дискримінацією підприємців органами влади і управління визнається:
o заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;
o примушення підприємців до вступу до асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних та інших об'єднань підприємств, а також до пріоритетного укладання договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів;
o прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку;
o встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону країни до іншого;
o надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців, що призводить до монополізації ринку певного товару;
o обмеження прав підприємців щодо придбання та реалізації товарів; встановлення заборон чи обмежень щодо окремих підприємців або груп підприємців.
Дискримінацією підприємців визнається також укладення між органами влади і управління угод, створення структур державного управління або наділення існуючих міністерств, державних комітетів, інших структур державного управління повноваженнями для провадження перелічених вище дій.
Недобросовісною конкуренцією визнається: неправомірне використання фірмового найменування, знаку для товарів і послуг або будь-якого маркування товару, а також неправомірне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені; умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця; отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця; замовлення, виготовлення, розміщення чи поширення юридичними або фізичними особами реклами, яка не відповідає вимогам чинного законодавства України і може завдати шкоди громадянам, установам, організаціям або державі.
Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень, у тому числі від зловживання монопольним становищем та недобросовісної конкуренції, здійснюються Антимонопольним комітетом України. Він діє згідно із Законом від 26 листопада 1993 року "Про Антимонопольний комітет України".
Відповідно до покладених на нього завдань, Антимонопольний комітет України контролює дотримання антимонопольного законодавства при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих суб'єктів, при перетворенні органів управління в об'єднання підприємців, придбанні часток (акцій, паїв), активів господарських товариств та підприємств; при здійсненні господарської діяльності підприємцями та при реалізації повноважень центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування щодо підприємців; розглядає справи про порушення антимонопольного законодавства та приймає рішення за результатами розгляду в межах своїх повноважень; звертається до суду чи арбітражного суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням антимонопольного законодавства, надсилає правоохоронним органам матеріали про порушення законодавства, що містять ознаки злочину; дає рекомендації державним органам щодо проведення заходів, спрямованих на розвиток підприємництва і конкуренції; бере участь у розробці та вносить у встановленому порядку проекти актів законодавства, що регулюють питання розвитку конкуренції, антимонопольної політики та демонополізації економіки; бере участь в укладанні міждержавних угод, розробці і реалізації міжнародних проектів та програм, а також здійснює співробітництво з державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав та міжнародними організаціями з питань, що належать до компетенції Антимонопольного комітету України; узагальнює практику застосування антимонопольного законодавства, розробляє пропозиції щодо його удосконалення; розробляє і організує виконання заходів, спрямованих на запобігання порушенням антимонопольного законодавства; систематично інформує населення України про свою діяльність; здійснює інші дії з метою контролю за дотриманням антимонопольного законодавства.
Антимонопольний комітет України в межах наданої йому компетенції має право:
o визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище підприємців на ньому;
* сигналізувати підприємців про обов'язкові для виконання розпорядження стосовно припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень, припинення неправомірних угод між підприємцями;
o давати центральним та місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим органам місцевого самоврядування обов'язкові для виконання розпорядження про скасування або зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству, забороняти або дозволяти створення монопольних утворень центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також господарюючими суб'єктами;
o вносити у відповідні державні органи обов'язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності підприємців у разі порушення ними анти монопольного законодавства;
o накладати штрафи у випадках, передбачених чинним законодавством;
o розробляти і затверджувати з питань, що належать до його компетенції, нормативні акти, обов'язкові для виконання центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємцями, їх об'єднаннями, контролювати їх виконання. Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених. З числа державних уповноважених призначається перший заступник та два заступники Голови Антимонопольного комітету України.
Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету.
Для розгляду окремих справ про порушення антимонопольного законодавства утворюються постійно діючі та тимчасові адміністративні колегії, які формуються з державних уповноважених та голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України в складі не менше трьох осіб. Вони формуються за галузевим, регіональним або іншими принципами.
Організаційну, технічну, аналітичну, інформаційно-довідкову та іншу роботу по забезпеченню діяльності Антимонопольного комітету України, його територіального відділення, а також підготовку матеріалів для розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства здійснює апарат відповідно Антимонопольного комітету України або його територіального відділення.
З метою координації діяльності у питаннях розвитку конкуренції та демонополізації економіки Антимонопольний комітет України взаємодіє з центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.
Центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування зобов'язані погоджувати з Антимонопольним комітетом України рішення щодо демонополізації економіки, розвитку конкуренції та антимонопольного регулювання, а також одержувати згоду Комітету у визначеному ним порядку на створення, реорганізацію (злиття, приєднання), ліквідацію господарюючих суб'єктів та господарських товариств, створення асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних та інших об'єднань підприємств, перетворення органів управління в зазначені об'єднання.
Для підготовки рекомендацій з питань організації та діяльності Антимонопольного комітету України, методології і методики здійснення контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, розробки пропозицій щодо його застосування та вдосконалення, а також з інших питань Антимонопольний комітет України створює дорадчі органи, проводить техніко-економічні та наукові дослідження, залучає експертів та консультантів, готує кадри за спеціальними програмами.
У реалізації Державної програми демонополізації економіки та розвитку конкуренції важливе місце належить Міжвідомчій комісії з питань демонополізації економіки.
Ця комісія є колегіальним постійно діючим державним органом, утвореним для координації дій міністерств, відомств, інших органів державної виконавчої влади та відповідних органів місцевого самоврядування, спрямованих на реалізацію заходів щодо демонополізації економіки і розвитку конкуренції на ринках України, виконання завдань Державної програми демонополізації економіки і розвитку конкуренції.
Головою Міжвідомчої комісії є за посадою віце-прем'єр-міністр України, а заступниками Голови Комісії - Голова Антимонопольного комітету України та Міністр економіки України.
До складу Комісії входять за посадами керівники або заступники керівників Міністерства економіки України, Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України, Державного комітету статистики України, Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України, завідувач відповідного структурного підрозділу апарату Кабінету Міністрів України, а також представник Адміністрації Президента України. Персональний склад Комісії затверджує Президент України за поданням Голови Комісії.
Відповідно до покладених на неї завдань Комісія:
o аналізує хід реалізації Державної програми демонополізації економіки і розвитку конкуренції, заслуховує звіти керівників центральних органів державної виконавчої влади про її виконання;
o здійснює експертизу та погоджує проекти найважливіших законодавчих та інших нормативних актів з питань демонополізації економіки та розвитку конкуренції;
o аналізує стан ринків України з метою підготовки пропозицій щодо формування конкурентного середовища;
o дає висновки про доцільність утворення фінансово-промислових груп, холдінгових компаній, транснаціональних об'єднань, які створюються відповідно указами Президента України або за рішеннями Кабінету Міністрів України, маючи на увазі вплив таких груп, компаній, об'єднань па етап конкуренції на внутрішніх ринках України;
o приймає рішення з питань демонополізації галузей народного господарства, ринків та окремих господарюючих суб'єктів. Рішення Комісії, прийняті в межах компетенції та є обов'язковими для виконання органами державної виконавчої влади, об'єднаннями підприємств, яким делеговано функції з управління майном підприємств і організацій, що входять до її складу, а також органами місцевого самоврядування.
Важливою складовою антимонопольної політики держави е управління у сфері природних монополій.
Природна монополія - це офіційно визнана монополія на виробництво і продаж товарів та послуг. Визнання природної монополії може зумовлюватися двома обставинами. По-перше, природним правом на монопольне становище. Так, природна монополія виникає у сфері дії авторського права, оскільки автор є монополістом за законом. По-друге, економічною доцільністю для держави і населення. Наприклад, державі вигідно мати єдині трубопровідні мережі.
Критерії економічної вигідності викладені у Державній програмі демонополізації економіки та розвитку конкуренції. Зокрема, в ній зазначається, що природна монополія має задовольняти попит на товари та послуги з нижчими затратами на одиницю продукції, ніж два або більше господарюючих суб'єкти.
Відповідно до Указу Президента України від 19 серпня 1997 року "Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій" основні умови суб'єктів управління природними монополіями повинні спрямовуватися на:
o вдосконалення системи державного регулювання, у т.ч. регулювання цін та тарифів, у сфері природних монополій;
o формування його нормативних та організаційних засад, у тому числі на регіональному рівні;
o розмежування компетенції та налагодження взаємодії між органами, які, відповідно до законодавства, здійснюють управління майном, розробку та реалізацію державної політики у відповідних галузях, та органами, на які покладаються функції регулювання діяльності суб'єктів природних монополій;
o формування конкурентних відносин на суміжних ринках, створення ефективних механізмів запобігання дискримінації господарюючих суб'єктів, що діють на цих ринках, з боку суб'єктів природних монополій;
o виокремлення із суб'єктів природних монополій непрофільних виробництв та підприємств, діяльність яких не належить до основної;
o організацію належного контролю за фінансовою діяльністю суб'єктів природних монополій, ведення окремих балансів та окремої бухгалтерської звітності щодо діяльності, яка здійснюється на ринках, що перебувають у стані природних монополій;
o поступове припинення практики перехресного субсидування різних груп споживачів або одних видів послуг за рахунок інших;
o поглиблення правового регулювання взаємовідносин між учасниками ринків у сфері природних монополій та вдосконалення нормативної бази у цій сфері, забезпечення формування цін (тарифів) і правил їх визначення, введення єдиних правил на основі;
o визначення особливостей реформування відносин власності та приватизації у сфері природних монополій, в тому числі галузевих;
o підвищення ефективності управління належними державі майном, акціями (частками, паями) підприємств, господарських товариств, що є суб'єктами природних монополій, відповідальності представників, які здійснюють управління об'єктами державної власності, за дотримання вимог щодо більш ефективної діяльності суб'єктів природних монополій, забезпечення їх доступності для споживачів, інвесторів і акціонерів;
o запровадження громадського контролю за діяльністю суб'єктів природних монополій, зокрема, шляхом створення при них рад споживачів або включення до складу спостережних рад відповідних акціонерних товариств, рад підприємств, представників органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, у тому числі природоохоронних організацій, організацій споживачів тощо.
Частина 3. Адміністративно-процесуальна діяльність у системі адміністративного права
Тема №19. Адміністративний процес: основні положення
1. Адміністративно-процесуальне право як галузь права. Адміністративно-процесуальні норми і адміністративно-процесуальні відносини
2. Поняття, структура і основні принципи адміністративного процесу. Адміністративні провадження
Тема №20. Адміністративно-процесуальні норми та відносини
1. Норми адміністративно-процесуального права
1.1. Поняття адміністративно-процесуальної норми
1.2 Структура адміністративно-процесуальної норми
1.3 Види адміністративно-процесуальних норм