Адміністративне право - Кісіль З.Р. - 4. Місце експертизи в адміністративно-юрисдикційній діяльності органів внутрішніх справ

Будь-яка експертиза - це насамперед застосування спеціальних, професійних знань і саме таких, які пройшли апробацію досвідом. Експертиза також передбачає, що її результатом є відомості, отримані шляхом застосування апробованих і запропонованих методик, на сенсові прикладного дослідження обізнаною особою конкретного об'єкта з використанням спеціального інструментарію.

Природа експертизи в адміністративному процесі розкривається шляхом з'ясування родових, загальних для всіх експертиз у їх великому різноманітті в процесуальній і непроцесуальній формі і видових ознак.

Так одним із нових видів експертиз в останні роки стала правова експертиза документів, проектів нормативних актів; особливий статус має державна експертиза, наприклад, дослідженню екологічної експертизи підлягають такі проекти, реалізація яких може спричинити негативний вплив на навколишнє природне середовище; державній експертизі підлягають запаси корисних копалин і ін.

Експертизи проводяться в окремих відомствах, які розробляють певні рекомендації в забезпечення державних функцій, одним з прикладів яких служить пожежно-технічна експертиза промислових об'єктів.

Експертизи переслідують прагматичну мету і за суттю є прикладним дослідженням конкретного об'єкта задля досягнення не власне наукового знання, але такого, що забезпечує потреби практичного плану. Характерною рисою такого дослідження є застосування особливих, спеціальних методик, що відповідають вимогам відтворення контрольних результатів в умовах, подібних до попереднього експерименту. Тому будь-яка експертиза має свій цілком визначений регламент, порядок здійснення, зумовлений специфікою предмета й сферою застосування спеціальних знань.

Виходячи із змісту законодавчої норми щодо підстав для проведення експертиз, остання може мати своїм предметом обставини й елементи різних сфер практичної діяльності, для професійної оцінки яких потрібні спеціальні знання. Саме в такому розумінні використовується термін експертиза в різних відомчих актах, що регулюють несудові експертизи.

Експертизи, що супроводжують юридичні процеси, головним чином забезпечують ті процеси доказовою інформацією щодо обставин правопорушення.

Діяльність органів внутрішніх справ має специфічні завдання, тому й предмет кожної експертизи, проведеної в адміністративному процесі у справах про адміністративні проступки, відмінний від предметів експертиз в кримінальних, митних чи господарських справах.

В юридичних провадженнях необхідно встановлювати обставини, без яких неможливо уявити суть правопорушення. Час і місце вчинення правопорушення, що належать до елементів категорії події, в адміністративних провадженнях є винятковими обставинами, оскільки дозволяють кваліфікувати конкретне правопорушення.

Об'єкти експертизи, до яких належать акти й документи, технології, наслідки впливу на навколишнє середовище, промислові й інші вироби, предмети мистецтва, рукописи, живі організми, включаючи людей. Різні й цілі таких експертиз. Оскільки експертиза являє собою форму дослідження, завжди існує регламент її проведення й форма досягнутих результатів.

Процесуальна експертиза - один із різновидів експертизи, що має особливі ознаки, характер якої заданий нормою процесуального права, у тому числі й КУАП.

Як будь-яка інша експертиза, реалізація відповідною особою своїх спеціальних знань за завданням правоохоронних та судових органів в адміністративному провадженні по суті являє собою спеціальне дослідження.

Експертизи у провадженнях про адміністративні правопорушення поряд зі специфічними завданнями конкретної справи вирішують загальні завдання, визначені в ст. 245 КУШ; ними є: своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи,

* вирішення її в точній відповідності із законодавстві

* забезпечення виконання винесеної постанови,

o з'ясування причин і умов, що сприяють учиненню адміністративного правопорушення,

o запобігання правопорушень, зміцнення законності.

Суть завдань експертизи впливає на характер пошуків характерних ознак щодо предметів експертиз певного роду, виду; їх зміст щільно пов'язаний із предметом доказування в справі, з обставинами, які служать підставою для прийняття рішень у справах. Крім того завдання експертизи багато в чому залежать від властивостей об'єктів експертизи; реалізація цих завдань знаходиться під корегуючим впливом факторів об'єктивного плану, наприклад, від можливостей рівня розвитку науково-методичного і технічного експертного забезпечення.

Спеціалізація предмета конкретної експертизи базуєтеся на загальних завданнях, що стоять перед експертизами:

впровадження в дослідницькій діяльності передових досягнень науки й техніки; виявлення фактів, які пов'язані із предметом експертизи, що впливають на запобігання злочинності в майбутньому, тим самим визначати подальший напрямок розвитку науки й техніки для потреб провадження у справах.

На стан упорядкованості діяльності правоохоронних органів, пов'язаної з використанням спеціальних знань у юридичних провадженнях, впливає чітке визначення складових-характерних ознак судової експертизи. Даний фактор впливає на організацію та супроводження процесу експертних досліджень.

Єдиний погляд ряду вчених у визначенні ознак судової експертизи полягає в тому, що вони являють собою окремі, самостійні комплекси; водночас спостерігається відсутність системного підходу у виділенні класифікаційних ознак судової експертизи.

У комплекс таких ознак пропонують включати процесуальну форму експертизи, використання експертом спеціальних знань, процесуальну форму призначення експертизи, процесуальну самостійність і індивідуальну відповідальність судового експерта, безпосереднє дослідження об'єктів експертизи, об'єктивне й всебічне проведення експертизи, процесуальне оформлення її результатів.

Автори іншого бачення включають такі ознаки експертизи, як використання спеціальних знань, проведення дослідження з метою встановлення обставин, що мають значення для справи, наявність спеціального суб'єкта експертизи, певну процесуальну форму провадження, оформлення результатів у спеціальному процесуальному документі - висновку експерта.

В одному з напрямків наукового бачення в комплексі ознак експертизи включено надання висновку як результату експертного дослідження, самостійність дослідження із застосуванням спеціальних знань, безпосередність дослідження обставин справи експертом.

Пропонується до основних ознак судової експертизи віднести:

предмет, об'єкт і суб'єкт; суб'єкт, об'єкти дослідження, дослідження як процес застосування спеціальних знань із метою виявлення доказів, процесуальну форму дослідження.

Не всі автори включають в обов'язковий набір ознак процесуальну самостійність і особисту відповідальність експерта, хоча атрибут формалізації експертної діяльності.

Однак усі без винятку автори відносять до ознаки процесуальну форму експертного дослідження як найважливішу складову комплексу ознак, що характеризують зазначену діяльність.

На системність у підході до виділення характерних якостей судової експертизи, на наш погляд, можуть вплинути облік родових і видових ознак; обов'язковою умовою достатньої повноти ментального відображення експертизи як явища, є розгляд їх у взаємозв'язку й взаємному впливі. Цей підхід слід застосовувати й для визначення експертизи, проведеної в адміністративних провадженнях.

У такий спосіб виникає можливість дослідити джерела експертизи як специфічної форми знань, коріння якої лежать у феномені знань, проявленого діяльністю свідомості, в умовах адаптованості в практичній площині правоохоронної діяльності, тобто реалізованих при виконанні завдань пізнання конкретних фактів, явищ із використанням наукових засобів і методів у рамках апробованих спеціальних методик.

В основі експертизи як процесу дослідження лежать практичні дані й наукові факти, які свідомо сприйняті і функції яких спрямовані на встановлення предмета експертизи, виявленні видів зв'язків між заданими практичними даними, визначенні можливості існування нового очікуваного факту.

Характерною ознакою експертизи як процесу дослідження є встановлення так званих проміжних фактів.

Однак обмеження експертом дослідження лише такими фактами значно знижує інформативну ефективність отриманих даних для розслідування події.

Необхідною умовою дослідження є використання спеціальних знань для професійної оцінки виявлених фактів, їхніх взаємозв'язків. Така оцінка зовні виступає новим знанням, добутим експертом у ході дослідження.

Даний висновок підтверджується спеціальними дослідженнями, розпочатими за структурою методики експертизи. В експертології вважається доведеним, що проміжний аналіз і оцінка результатів застосування експертом кожного прийому й методу є органічною частиною самого дослідження. Лише оцінка підсумків дослідження в цілому виявляє собою самостійний етап експертної діяльності з установлення шуканого факту. Фінальна оцінка, зроблена на підставі проміжних висновків, - не що інше як формулювання висновків, є заключним етапом експертного дослідження й складання висновку, у якому більша частина приділяється синтезу даних дослідження; суть механізму ментального проектування один на одного проміжних висновків. Саме синтезована частина експертного висновку є основою експертного висновку про факт - предмет експертизи.

Предмет і об'єкт індивідуалізують спеціальне дослідження, а тому формують його важливі характеристики. Про їх значення можна судити вже по тому, скільки уваги приділяється дослідженню в експертології.

Вивчення різних підходів дозволяє в цілому виділити критерії визначення предмета й об'єкта дослідження (як родового поняття) за їх гносеологічних атрибутів. Загальні предмет і об'єкт співвіднесені з об'єктом і предметом тої галузі, спеціальні знання якої застосовуються в даному дослідженні. Необхідність виділення конкретного предмета зумовлена диференціацією галузей спеціальних знань, що становлять основу того чи іншого виду дослідження. Конкретний предмет дослідження формується шляхом проекції атрибутів загального предмета відповідно до конкретного експертного завдання. їх кількість і зміст залежать від рівня розвитку відповідної галузі знання, диференційованості, науково-практичних можливостей. Таким чином, для визначення предмета й об'єкта за родовою ознакою достатньо визначити спеціальний критерій. Однак для формулювання предмета й об'єкта судової експертизи і експертизи, проведеної в адміністративних провадженнях, для повноти визначення необхідно включати юридичний критерій.

Не меншою мірою на специфіку об'єкта експертизи впливають застосовувані в дослідженні методи й методики, особливо у провадженнях ситуаційних експертиз.

Обов'язковим в доказуванні є встановлення такої кваліфікуючої правопорушення обставини як спосіб учинення правопорушення, наприклад, такий, як приховування предмета контрабанди з використанням схованок. Спосіб скоєння правопорушення також є специфічним елементом у предметі експертизи.

Судова експертиза є юридичною формою використання спеціальних знань у вигляді дослідження (юридичною формою спеціального дослідження) для досягнення певних цілей. Головними відмітними ознаками її як юридичного феномену є: мета, особлива процесуальна форма (призначення, проведення, одержання результатів), суб'єкти. З урахуванням визначеного необхідно зауважити, що ситуаційні обставини накладають специфіку на форми втілення дослідницької діяльності предмета і об'єкта. Останні за певних обставин можуть не справити певного впливу на дослідження.

Кожна з експертиз має свою специфіку предмета і об'єкта, тому виникають ускладнення у пошуках ключа у застосуванні відповідної методики дослідження. Обов'язковою умовою і необхідністю при призначенні експертизи є наявності знань у особи, що веде провадження, щодо специфіки самого предмету експертизи, об'єктів і методик дослідження. У зв'язку із цим чітке визначення понять предмета й об'єкта експертизи становить інтерес як з погляду характеристики компетенції й можливостей даного виду або різновиду дослідження, а також є підставою для розмежування різних видів і підвидів експертиз, а також з метою ефективності й правильності використання спеціальних пізнань у практичній сфері.

Субзадачі експертизи знаходять своє відбиття в понятті предмета певного роду (виду) експертизи; їх зміст тісно пов'язаний із предметом доказування в справі, з обставинами, що служать підставою для винесення рішення компетентним органом у справі.

Важливе значення має правильність наукового обгрунтування у визначенні експертного завдання, тобто постановка питання перед експертом. Стосовно предмета експертизи можуть висуватися питання, що належать до будь-якої галузі знань, крім галузі права, оскільки рішення правових питань є винятковою компетенцією органів і посадових осіб, що розслідують факт адміністративного правопорушення и приймають рішення поданій справі. Питання, які ставляться на вирішення експерта, повинні бути скореговані до предмету галузі знань; застосування спеціальних знань експертом не повинно виходити за її межі. Вони повинні випливати з обставин справи, бути конкретними (визначеними), зрозумілими, ставитися в логічній послідовності й сприяти тому, щоб висновок експерта був вичерпним.

Стосовно питань організації експертного супроводження і забезпечення адміністративного процесу на всіх рівнях існує суттєва наукова, правова та практична проблема, суть якої полягає у поглядах відповідного загалу на роль і місце експертизи у юридичних провадженнях.

Виходячи зі змісту норм, які регламентують відносини з приводу використання спеціальних знань у юридичних процесах, необхідно зауважити на хибній позиції законодавця, з якої його погляд на роль і місце експертизи та експерта в реалізації у провадженнях спеціальних знань розглядається як придаткова, другорядна по відношенню до діяльності інших суб'єктів, які є безпосередніми носіями інформації про обставини юридичної події.

Головним чином таку позицію займає законодавець, регламентуючи стосунки між експертами та суб'єктами, що ведуть провадження. Розглядаючи функцію експерта в ситуаціях, коли необхідно системно, науково розставити доказову інформацію в певній логічній послідовності, що є передумовою отримання синтезованого висновку як віртуального доказу нового рівня, обов'язково утворюються умови вільного тлумачення самої необхідності і можливості застосування спеціальних знань в провадженні, виходячи з рівня обізнаності особи, що веде провадження по справі, або судді. Фактор об'єктивної необхідності використання таких знань не враховується ні на законодавчому рівні, ні в практичній площині об'єктивної реальності. Це суттєво позначається на достатності об'єму та якості зібраної доказової інформації, а головне - на об'єктивності висновку по справі і подальшої долі учасників процесу.

Експертне супроводження із застосуванням спеціальних знань має бути безперервним від початку встановлення істини по справі і до завершальної стадії - постанови рішень за суттю справи; експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань в провадженні по справі виникає необхідність в наукових, технічних та інших спеціальних знаннях.

У реалізації державних функцій в галузі управління експертиза є специфічним інструментом. Тому логічно зауважити на нормативному забезпеченні безперервного і безперешкодного режиму експертного забезпечення на всіх стадіях адміністративного процесу задля гарантованої можливості поновлення порушених прав учасників, зокрема, потерпілого.

Необхідно констатувати факт відсутності визначених гарантій хоча 6 для сторони захисту через неузгоджений об'єм обов'язків суб'єктів провадження через необхідність визначення підстав для призначення експертизи по конкретній справі.

Розглядаючи ситуації, коли за умов ігнорування законних вимог потерпілої сторони адміністративними органами стосовно призначення експертизи, були порушені таким чином її права, необхідно зазначити на відсутності законних положень щодо відповідного імперативу, постановленого на зміну альтернатив вільного трактування суб'єктом, що веде провадження, необхідності застосування спеціальних знань для отримання доказів по справі.

Питання експертизи вимагають такий підхід у їх вирішенні, який повинний будуватися на об'єктивних передумовах, до яких варто віднести: наявність прямого включення законодавцем спеціальних елементів у нормі матеріального права, віртуально застосовної в справі (правова передумова); рівень розвитку наукових знань і ступінь їх адаптації в процесі, виражена в рекомендуванні до застосування в дослідженні експертних методик (спеціальна передумова); зв'язок між віртуальним предметом експертизи і юридичним фактом, що потребує обґрунтування (логічна передумова).

Зазначені передумови необхідно визнати ключем у відшуканні підходу до диференціації повсякденного й спеціального знань в адміністративно-процесуальній сфері діяльності. Такий ключ варто визнати як методологічний прийом розмежування повсякденного й спеціального знання стосовно інших процесуальних форм.

Визначальними моментами у вирішення проблемних питань, пов'язаних з організацією і проведенням експертизи, є наступні:

- нормативне визначення конкретних умов, пояснюючих об'єктивну необхідність участі фахівця, зокрема, включення у норму процесуального права спеціальних елементів прояву спеціальної діяльності у певній формі (наприклад фотографування речових доказів, з'ясування їхніх індивідуалізуючих ознак при внесенні до протоколів, виявленні й вилученні об'єктів;

- науково-практичне визначення рівня і ступеню адаптованості наукових знань для практичних цілей (наприклад, відеозапис краще фотографії в плані збільшення обсягу інформації про досліджуваний об'єкт);

- ініціація об'єктивних зв'язків між способом використання спеціальних знань і юридичною метою їх застосування (наприклад, не можна визнати коректним застосування медичних знань для визначення спеціальної підстави призначення психологічної експертизи).

У будь-якому з розглянутих варіантів, на наш погляд, демонструється нехтування правами і інтересами учасників процесу через зволікання часу, що криє в собі вірогідну можливість втрати доказової інформації і перешкоду у виконанні завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Аналіз практики призначення експертиз органами внутрішніх справ в адміністративному процесі свідчить, що в ряді випадків порушуються вимоги процесуального закону й наукових рекомендацій криміналістики. Так на вирішення експерта ставляться питання правового характеру; іноді питання формулюються нечітко, неконкретно. Причиною таких ситуацій, як визначено нами раніше, є недостатнє володіння знаннями щодо предмету експертизи та неповнота суттєвих ознак у науковому визначенні експертизи як процесуального інструменту у встановленні доказів по справі.

Основний обов'язок експерта полягає в наданні об'єктивного й повного висновку по поставлених питаннях. На всю експертну діяльність поширюється принцип дотримання законності: експерт здійснює свої функції в межах процесуального закону й нормативних актів відповідного відомства.

Систематизація й класифікація експертиз оптимізує організацію відповідної діяльності і може провадитися за різними підставами і викликана необхідністю в оперативному прийнятті рішень про місце й час проведення експертизи, про потенційну можливість конкретної експертної установи розв'язувати питання в адміністративному провадженні в справі, формулюванню питань, що піддягають вирішенню, тощо.

В адміністративних провадженнях проводиться значна кількість експертиз. З огляду на їх спеціальний предмет і об'єкти дослідження, а також суб'єктів доказування у провадженнях, специфіку завдань таких проваджень, є підстави виділити їх в окремий вид експертиз. Характеристика судової експертизи дозволяє класифікувати й виділити проведені в її рамках спеціальні дослідження, відмежувавши від експертиз іншого роду, наприклад, держекспертиз, розглянутих нами раніше. Експертиза, проведена в адміністративних провадженнях, за своїми комплексними характеристиками і критеріями визначення виду юридичних експертиз, не належить ні до держекспертиз, ні до судових експертиз; вона займає зовсім самостійну нішу в різноманітті спеціальних досліджень, проведених з метою встановлення фактів, що мають юридичні наслідки.

Експертиза в адміністративному провадженні, будучи самостійним юридичним феноменом, має свою мету й вирішує свої специфічні завдання; вона набула особливої процесуальної форми; у ній реалізують свої специфічні повноваження відповідні суб'єкти адміністративного провадження.

Квінтесенцією експертизи як юридичного інструментарію є спеціальні знання, потенційно значимі в доказовій діяльності по встановленню істини по справі. Тому визначальним є наукове визначення терміну "спеціальні знання" та встановлення їх природи.

Щодо експертизи можна говорити про те, що такий розсуд повинен будуватися на об'єктивних передумовах, до яких варто віднести: наявність прямого включення законодавцем спеціальних елементів у нормі матеріального права, віртуально застосовної в справі (правова передумова); рівень розвитку наукових знань і ступінь їх адаптації в процесі, виражена в рекомендуванні до застосування в дослідженні експертних методик (спеціальна передумова); зв'язок між віртуальним предметом експертизи і юридичним фактом, що потребує обґрунтування (логічна передумова).

Зазначені передумови можна визнати ключем у відшуканні підходу до диференціації повсякденного й спеціального знань в адміністративно-процесуальній сфері діяльності. Такий ключ варто визнати як методологічний прийом розмежування повсякденного й спеціального знання стосовно до інших процесуальних форм.

Так необхідність участі фахівця визначається: включенням у норму права (але вже процесуальну) спеціальних елементів у певній формі (наприклад фотографування речових доказів, з'ясування їхніх ознак, що індивідуалізують, при описі в протоколах виявлення й вилучення; ступенем адаптованості наукових знань для практичних цілей (наприклад, відеозапис краще фотографії в плані збільшення обсягу інформації про досліджуваний об'єкт); наявністю об'єктивного зв'язку між способом використання спеціальних знань і юридичною метою їх застосування (наприклад не можна визнати коректним застосування медичних знань для визначення спеціальної підстави призначення психологічної експертизи).

До поняття "спеціальні знання" у процесуальній доктрині звертаються звичайно при вивченні інституту судової експертизи. Такий підхід пов'язаний з тим, що термін "спеціальні знання" законодавець уживає лише щодо підстави призначення судової експертизи, не розкриваючи при цьому його зміст.

Узагальнюючи викладене, можна запропонувати як критерій визначення підстави використання спеціальних знань у будь-якій процесуальній формі таке: норми матеріального (або процесуального) права, що містять спеціальні елементи в певній формі як пряма вказівка закону на застосування таких знань; рівень розвитку наукових знань і ступінь їхньої адаптації в процесуальній діяльності у вигляді апробованих і рекомендованих до впровадження в експертну діяльність методик (професійної оцінки спеціальних елементів); наявність об'єктивного зв'язку між способом застосування певних наукових знань і юридичною метою їх використання).

Використання такого пошукового прийому дозволяє виявити специфічні властивості спеціальних знань як процесуальної категорії, які можуть бути покладені в основу відповідної дефініції. Результатом такого функціонального підходу є висновок про спеціальні знання як про високопотенційну наукову інформацію неправового характеру, реалізовані за допомогою наукових методик у напрямку встановлення елементів юридичного факту.

Таке визначення має оцінний характер і тому за своєю природою мінливе, залежить від рівня розвитку суспільних відносин і адаптації наукових знань у повсякденному досвіді людини. Це не лінійний процес. Залежність між обсягом повсякденних і розвитком наукових знань має не причинно-наслідковий, а функціональний характер. Дана теза означає, що з розвитком пізнань навколишнього світу знання про нього стають більше диференційованими й одночасно системними (це розширює сферу застосування спеціальних знань і для юридичних потреб); сфера повсякденних знань збагачується, що не означає межі їх розширення за рахунок наукових.

Диференціація наукового знання виокремлює зі сфери повсякденного нові галузі; маючи наукове пояснення й обґрунтування, є можливість здобути і виділити характерні спеціальні знання, які використовуються в соціальній практиці вузького і непереважного профілю - практиці адміністративних проваджень.