Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - Загальні положення

Загальні положення

У боротьбі, яку вели держави протягом століть заради захисту національного ринку, квоти на імпортів експорт не були такою ж могутньою зброєю, як митні збори. Однак там, де їх було прийнято, вони ставали на заваді торгівлі між країнами. Це стало одним із найважливіших факторів, які спонукали до введення до Договору спеціальних положень про скасування таких квот. Процес скасування цієї перешкоди дуже схожий на той, що застосовувався щодо митних зборів та інших подібних заходів: перша стадія являє собою стабілізуючі дії, друга спрямовується на усунення кількісних обмежень як таких, і третя передбачає скасування заходів, щодо яких вважається, що вони мають такі самі наслідки, як і кількісні обмеження.

Стабілізуюче правило

Це правило з'явилося внаслідок об'єднання ст. З J і 32 Договору. Положення першої забороняють державам-членам введення нових кількісних обмежень на імпорт або вжиття заходів, що мають еквівалентну дію, щодо торгівлі між ними. В абз. І ст. 32 держави-члени беруть на себе зобов'язання утримуватися у взаємній торгівлі від подальшого обмеження вже діючих квот або еквівалентних заходів. Зобов'язання щодо стабілізації, яке міститься в ст. 31, є безумовним і не допускає будь-яких винятків.

Скасування кількісних обмежень

Друга стадія полягає в усуненні всіх кількісних обмежень відповідно до графіка, встановленого в ст. 33 ДЗЄС. Для досягнення цієї мети використовувався спосіб поступового переходу від двосторонніх квот до встановлення загальних квот, які з часом перестали застосовуватися до інших держав-членів без будь-якої дискримінації. Таким чином усі квоти були скасовані до 31 грудня 1961 р. Щодо подібних положень інших актів Співтовариства, які вимагали від нових держав-членів скасування будь-яких квот, що застосовувалися між ними, також встановлювалися певні строки.

Усунення заходів, що мають еквівалентну дію: ініціативи Комісії

Як і у випадку зі зборами, що мають дію, еквівалентну до митних зборів (ст. 13(2)), Договір вимагав від Комісії (ст. 33(7)) визначити графік усунення заходів, що мають еквівалентну дію. Однак, як і у випадку зі ст. 13(2), Комісія виявилась неспроможною досягти позитивного результату. Але, користуючись ст. 33(7), вона всеж видала низку норм, спрямованих на усунення окремих і загальних заходів, що мають еквівалентну дію. Найважливішою директивою такого типу була Директива 70/50, що передбачала скасування всіх заходів, які мають еквівалентну дією, що залишалися. Вона визначила перелік деяких спеціальних положень, які мали вважатися діючими у цій сфері.

Як тільки закінчився перехідний період, усі заходи з еквівалентною дією вважалися скасованими, і якщо якась із держав-членів усе ще застосовувала їх, тим самим вона порушувала ст. ЗО ДЗЄС, яка встановлювала принципову заборону кількісних обмежень і заходів з еквівалентною дією. Отже, Комісія і тут брала участь, звертаючись до Суду Європейських Співтовариств. Однак вона не обмежувалася такими заходами, оскільки має повноваження видавати рекомендації та висновки відповідно до ст. 1S5 ДЗЄС із метою надання державам-членам можливості усунути положення національного законодавства, що суперечать законодавству Співтовариства. Розглядаючи велику кількість скарг, що подаються національними органами влади і приватними особами, Комісія займалася власним розслідуванням гіпотетичних порушень. У багатьох випадках з ініціативи Комісії відбувався конструктивний діалог з національними органами влади, що зазвичай закінчувався врегулюванням спору, яке задовольняло всіх його учасників. Однак у деяких справах Комісія не було вдоволено результатом і згідно зі ст. 169 ДЗЄС передала їх на розгляд до Суду.

Усунення заходів, що мають еквівалентну дію: рішення Суду Європейських Співтовариств

Винесення рішень Судом Європейських Співтовариств стосовно цього питання було зумовлено не лише процедурою, визначеною в ст. 169, а й відбувалося внаслідок звернення до СЄС з метою отримати преюдиційне тлумачення у справі, яка розглядається в національному суді.