Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - Норми, що фіксують ціни

У своєму першому рішенні в цьому питанні Суд затвердив формулювання, яке і до сьогодні визначає обсяг поняття заходи з еквівалентною дією. Державний прокурор Бельгії розпочав кримінальну справу проти торговців, які імпортували партію віскі з Франції, не отримавши від британських митних органів відповідного свідоцтва про походження товару, як це вимагалось бельгійським законодавством. Суд виявив, що для імпортерів віскі з іншої країни, крім Сполученого Королівства, дуже важко отримати таке свідоцтво, і тому така вимога стає на заваді торгівлі. СЄС скористався цією нагодою для затвердження загального формулювання, яке визначає обсяг заборони, вказаної в ст. ЗО:

Усі норми стосовно торгівлі, впроваджені державами-членами, які можуть стати персujкодою торгівлі в межах Співтовариства, прямо чи опосередковано, тепер чи в майбутньому, повинні розглядатись як заходи, що мають дію, еквівалентну кількісним обмеженням.

Це формулювання, що тепер називають "Дассонвільским правилом" (Dassonville formula), стало настільки важливим, що майже набуло статусу додаткової статті в ДЗЄС. Воно точно висвітлює чітку природу заборони і безкомпромісний підхід, який застосовує Суд щодо цього питання. Це було підтверджено в численних рішеннях, прийнятих пізніше. Щоправда, час від часу пре пелен гне право Суду ЄС засвідчувало суттєві відхилення від обраного підходу. З одного боку, певні рішення мають тенденцію до зміцнення і навіть до посилення очевидної суворості, встановленої Дассонвільским правилом. У рішенні в справі Blesgen Суд постановив, що заборона, встановлена ст. ЗО, поширюється й на національні заходи, спрямовані на регулювання постачання товарів на ринок — як національних продуктів, так і продуктів, що імпортуються, обмежувальна дія яких впливає на вільний рух товарів і перевищує вплив, притаманний нормам, що стосуються торгівлі. (Незважаючи на це. Європейський Суд у цьому випадку постановив, що оскаржувані норми були законними.) Схоже, що Суд ще більше заплутав становище, коли в рішенні у справі Jan van de Haar29 постановив, що рівень перешкоди торгівлі між державами-членами ніяк не стосується питання, чи є відповідна національна норма заходом, що має еквівалентну дію. Оскільки національна норма являє собою перешкоду торгівлі в межах Співтовариства, це суперечить ст. ЗО, незважаючи на те, що така перешкода є незначною і залишаються можливості постачання на ринок товарів іншими шляхами. З іншого боку, є думка на підтримку тієї точки зору, що суворість цього формулювання була дещо пом'якшена наступним рішенням у справі Cassis de Dffon, яке буде розглянуто далі (див. с. 176).

Норми, що фіксують ціни

У деяких рішеннях оскаржувані заходи полягають у впровадженні сукупності норм, які встановлюють певні цінові рівні. Суд дуже вимогливо ставиться до оцінки таких норм. Так, у справі Tasca італійського комерсанта було звинувачено в продажу цукру за вищою ціною, ніж дозволена італійським законодавством. Суд постановив, що максимальна ціна — принаймні до тієї міри, яка застосовується до імпортованих товарів, являє собою захід, заборонений ст. ЗО, зокрема там, де вона встановлена на такому низькому рівні, що, з огляду на вартість імпортованих товарів, порівняно з національними товарами, торговці, які бажають імпортувати ці продукти, можуть продати їх лише зі збитками.

У справі Van Tiggefe постачальник, що мав ліцензію, порушив законодавство Нідерландів, яке встановлювало систему мінімальних роздрібних цін, спрямовану на пристосування торгівлі винами та горілчаними виробами до звичайних умов конкуренції. Суд Європейських Співтовариств вирішив, що, хоча відповідна мінімальна ціна застосовується однаково як до національних, так і до імпортних товарів, це може мати несприятливі наслідки для імпорту, оскільки не дає можливості відображати його нижчу вартість у цінах, що використовуються для роздрібної торгівлі. Подібні рішення були винесені стосовно заходів Франції щодо заморожування пін та постанови бельгійського уряду, яка регулювала підвищення цін.