Господарське право - Задихайло Д.В. - 4. Правове становище суб'єктів організаційно-господарських повноважень, їх види

Питання організації господарського життя є обов'язковою складовою господарської системи. Саме на суб'єктів організаційно-господарських повноважень законодавець покладає забезпечення щодо встановлення правил та регулювання господарської діяльності, у тому числі планування, поточне управління й контроль господарської діяльності.

Якщо проаналізувати "Науково-практичний коментар Господарського кодексу України" за загальною редакцією В. К. Мамутова, то можна встановити, що ч. 5 ст. З ГК України у господарсько-виробничих відносинах акцентує увагу на так званих інших відносинах, які виникають не за безпосереднього здійснення господарської діяльності, а з приводу організації її подальшого здійснення. При цьому сам процес господарської діяльності охоплює: формування господарської інфраструктури; формування майнової основи господарювання елементів господарської інфраструктури; управління господарською діяльністю, що здійснюється у двох формах, - внутрішнє управління, яке здійснюється органами управління самої господарської організації, та зовнішнє управління, яке здійснюється суб'єктами організаційно-господарських повноважень1. А сам процес керівництва господарською діяльністю, як доповнює О. М. Вінник, притаманний власникам майна підприємств, господарським об'єднанням, промислово-фінансовим групам, а також господарським міністерствам та відомствам2. Крім того, до зазначеного переліку можна включити органи місцевого самоврядування, що представляють інтереси територіальної громади у питаннях власності щодо комунального майна, та органи державної влади. Адже у п. 6 ст. З ГК України організаційно-господарськими названі відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Підстави виникнення такого різновиду господарських відносин досить різноманітні: це, наприклад, акти державних органів (у вигляді приписів суб'єктам господарювання від органів стандартизації, ціноутворення тощо), договори між центральними органами державної влади, органами місцевого самоврядування та підприємствами'. Крім того, як стверджують В. А. Устименко та А. А. Афонічкін, проведені дослідження дозволяють зробити висновок, що в основі організаційно-господарських відносин лежать відносини власності, тобто організаційно-господарські відносини, засновані на відносинах власності "по вертикалі".

Необхідно відзначити, що з цього приводу у ПК України було введено таке поняття, як (п. 14.1.159 ст. 14) пов'язані особи - юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім'ї, які здійснюють контроль за платником податку; посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени її сім'ї; платники податку - учасники об'єднання підприємств незалежно від його виду та організаційно-правової форми, що провадять свою господарську діяльність шляхом утворення такого об'єднання.

Під контролем господарської діяльності платника податку Податковий кодекс України розуміє: а) володіння безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку в розмірі не менш як 20 % статутного фонду платника податку; б) вплив безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання в результаті: надання права, яке забезпечує вирішальний влив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління платника податку; обіймання посад членів наглядової (спостережної) ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів платника податку особами, які вже обіймають одну чи декілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання; обіймання посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу платника податку особою, яка вже обіймає одну чи декілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання; надання права на укладення договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або здійснювати делеговані повноваження і функції органу управління платника податку.

Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належать такій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї.

Таким чином, організаційно-господарські повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади, органів місцевого самоврядування, господарських об'єднань, власників майна, у тому числі власників корпоративних прав та інших суб'єктів, яким вони делегуються, з управління господарською діяльністю та/або її регулювання, складовою якої є контроль.

Обґрунтованою видається класифікація суб'єктів організаційно-господарських повноважень за такими критеріями: 1) форма здійснення організаційно-господарської діяльності; 2) характер організаційно-господарських повноважень; 3) межі здійснення організаційно-господарських повноважень; 4) сфера здійснення організаційно-господарських повноважень.

Розрізняють юридичні та фактичні підстави виникнення таких повноважень:

1. Юридичними підставами можуть бути: акт законодавства, згідно з яким створюються або наділяються відповідними повноваженнями певні суб'єкти - органи господарського керівництва у вигляді міністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування; установчі документи господарських організацій, у тому числі у вигляді господарських об'єднань, наприклад, ст. 118 ГК України регламентує, що об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань; підприємницькі договори, що передбачають організацію діяльності двох або більше суб'єктів господарювання з делегуванням управлінських повноважень.

2. Фактичними підставами є: відносини власності, що забезпечують власнику низку повноважень, у тому числі організаційного характеру; відносини контролю та підпорядкування щодо контролю органів управління або володіння більшістю голосів на загальних зборах; делегування організаційно-управлінських повноважень на підставі акта законодавства для сфери державної та комунальної власності або на підставі договору з будь-якими суб'єктами.

Як зазначає О. П. Віхров, організаційно-господарські правовідносини є специфічним юридичним засобом реалізації норм господарського права, своєрідною стадією в процесі їх реалізації. Окреме таке правовідношення може бути подане як пропонована суспільством (державою) модель поведінки суб'єкта господарювання, а держава забезпечує реалізацію цієї моделі відповідними державними засобами, у тому числі засобами державного примусу2. Відповідно до основних видів господарських відносин, безпосередньо господарювання та управління законодавцем визначені й види господарських зобов'язань - майново-господарські та організаційно-господарські, хоча в тому вигляді, в якому останні визначаються в ч. 1 ст. 176 ГК України, їх точніше було б називати управлінсько-господарськими3. Утім участь держави та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності характеризується відсутністю у них статусу суб'єктів господарювання4.

Якщо буквально тлумачити зміст ч. 6 ст. З ГК України, то під суб'єктами організаційно-господарських повноважень слід розуміти учасників господарських відносин, наділених правом управління господарською діяльністю. У основі будь-яких суспільних відносин лежить свідома мотивація, викликана необхідністю задоволення конкретних потреб та інтересів особи чи суспільства в цілому. При цьому, як підкреслює В. С. Щербина, важливе місце серед учасників відносин у сфері господарювання посідають органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Для реалізації останньої вони наділяються відповідними організаційно-господарськими повноваженнями, що дає підстави вважати їх суб'єктами організаційно-господарських повноважень1. Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління, у комунальному секторі економіки управління здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад2. Хоча всі рівні організації господарської діяльності необхідні, доповнює О. М. Вінник, проте державний має особливе значення, що зумовлене роллю держави в суспільному житті. Заінтересованість держави в чіткій організації господарського життя зумовлена наявністю у неї на праві власності значного масиву майна, що вимагає від держави забезпечення управління державним сектором економіки3. Отже, реалії життя, як наголошує В. М. Симоненко, швидко й переконливо показують, що ринкова економіка не може бути повністю некерованою, оскільки в такому випадку втрачаються організаційні механізми, які забезпечують об'єднання економічних суб'єктів країни в цілісну економічну систему4. На виконання цієї тези згідно з ч. 7 ст. 22 ГК України держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів.

Утім, наприклад, В. С. Щербина вважає господарську компетенцію кваліфікуючою ознакою органів державної влади та місцевого самоврядування як учасників відносин у сфері господарювання3. А з прийняттям Конституції України стан справ суттєво змінився, за територіальними громадами було визнано (ч. 1 ст. 142) право власності на комунальне майно, і в українському законодавстві розпочалося формування нової системи управління об'єктами комунальної власності. У регіонах було вирішено питання взаємодії між зазначеними структурами, яке здійснюється на підставі законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про місцеві державні адміністрації". Крім того, за критерієм характеру здійснюваної діяльності виокремлюють таких суб'єктів господарського права, які здійснюють керівництво господарською діяльністю, в тому числі ЇЇ організацію, до них, зокрема, належать господарські міністерства та відомства, органи місцевого самоврядування та їх виконкоми тощо1.

Тобто суб'єктами управління у державному секторі економіки є Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи влади та організації, їх повноваження щодо суб'єктів господарювання (господарська компетенція) визначаються законом, а управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування, які діють на основі права оперативного управління2. Зокрема, О. П. Віхров також відносить до суб'єктів організаційно-господарських повноважень органи державної влади, органи місцевого самоврядування, громадян, громадські об'єднання та їх організації, інші недержавні структури, які є засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження.

Отже, аналіз чинного законодавства дозволяє в системі публічної влади на місцевому рівні функціонально беззаперечно виокремити дві самостійні підсистеми: місцеве управління (державно-адміністративне), що здійснюється місцевими органами державної виконавчої влади, та органи місцевого самоврядування-муніципальна влада, що здійснюється територіальними громадами безпосередньо і через самоврядні виконавчі органи, які ними створюються.

Згідно з Конституцією України суб'єктами, що реалізують компетенцію місцевого самоврядування, є територіальна громада; сільські, селищні, міські ради; сільський, селищний, міський голова; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні, обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст; органи самоорганізації населення. Результати аналізу законодавства дозволяють зробити висновок, що компетенція місцевого самоврядування має дві складові: власну і делеговану1. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, є районні та обласні ради. Існує точка зору, що як вторинний, інтегральний рівень місцевого самоврядування вони покликані захищати інтереси місцевого самоврядування перед районними та обласними державними адміністраціями.

Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні та міські ради наділені загальною та виключною компетенцією. Для реалізації рішень сільських, селищних і міських рад та виконання інших завдань виконавчо-розпорядчого характеру створюються виконавчі органи рад. З одного боку, виконавчі органи рад мають власні та делеговані повноваження, з другого - повноваження місцевих рад можна класифікувати за галузевими ознаками. Фактично підставою виникнення вказаних організаційно-господарських повноважень органів місцевого самоврядування з управління, як підкреслює І. М. Кравець, є: опосередковане наділення власником комунального майна - територіальною громадою органів місцевого самоврядування відповідними повноваженнями, оскільки, обираючи склад відповідної ради, члени територіальної громади наділяють саме цей склад ради організаційно-господарськими повноваженнями щодо комунальної власності.

Також до одного з різновидів суб'єктів організаційно-господарських повноважень можна віднести об'єднання підприємств (ст. 118 ГК) - це господарська організація, у вигляді юридичної особи, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань: вони утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів управління. До об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав. Вони утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання.

Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання (ст. 119 ГК).

Господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність. Вони діють на підставі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.

Державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України, або, у визначених законом випадках, за рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або за рішенням компетентних органів місцевого самоврядування, на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

За організаційно-правовою формою (ст. 120 ГК) об'єднання підприємств можуть утворюватися як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств.

Асоціація - це договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорація - це договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум - це тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, у порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерн - це статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).

Серед господарських об'єднань виокремлюють також такі види об'єднань, як асоційовані підприємства та холдингові компанії (ст. 126 ГК).

Асоційовані підприємства (господарські організації) - це група суб'єктів господарювання - юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі у статутному фонді та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.

Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.

Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.

Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано відповідно до закону.

Холдингова компанія - це відкрите акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності).

Якщо корпоративне підприємство через дії або бездіяльність холдингової компанії виявиться неплатоспроможним та його буде визнано банкрутом, то холдингова компанія несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями корпоративного підприємства.

Загальні засади функціонування холдингових компаній в Україні, а також особливості їх утворення, діяльності та ліквідації регулюються Законом України "Про холдингові компанії в Україні".

Холдингові компанії можуть утворюватися: а) органами, уповноваженими управляти державним майном, державними органами приватизації самостійно або разом з іншими засновниками шляхом об'єднання у статутному фонді холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв); б) іншими суб'єктами на договірних засадах.

У випадках, передбачених законодавством, холдингові компанії утворюються за умови попереднього отримання дозволу відповідного органу Антимонопольного комітету України або КМУ на концентрацію, узгоджені дії суб'єктів господарювання. Проекти установчих документів холдингових компаній, які утворюються за умови отримання зазначеного дозволу, підлягають погодженню з відповідним органом Антимонопольного комітету України.

Крім того, свого часу серед господарських об'єднань виокремлювали промислово-фінансові групи. Ними вважалися об'єднання, які не є юридичною особою і не підлягають державній реєстрації як суб'єкт господарювання, створювалися за рішенням КМУ на певний строк з метою реалізації державних програм з розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції. До складу промислово-фінансової групи могли входити промислові та інші підприємства, наукові і проектні установи, інші установи і організації усіх форм власності.

Правове становище промислово-фінансових груп визначалося крім ст. 125 ГК, що втратила чинність, також Законом України "Про промислово-фінансові групи" та Положенням про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп, затвердженим постановою КМУ від 20.07.1996 р. № 781і.

Таким чином, серед суб'єктів організаційно-господарських повноважень необхідно виокремити: 1) Кабінет Міністрів України - вищий орган у системі органів виконавчої влади (закони України "Про Кабінет Міністрів України", "Про управління об'єктами державної власності"), що здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади або урядові органи (Закон України "Про управління об'єктами державної власності") та місцеві державні адміністрації, в тому числі Раду міністрів Автономної Республіки Крим (Закон України "Про місцеві державні адміністрації"), Фонд державного майна України (закони України "Про приватизацію державного майна", "Про оренду державного та комунального майна", "Про управління об'єктами державної власності"); 2) органи місцевого самоврядування в особі територіальних громад сіл, селищ, міст та районів у містах (закони України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про оренду державного та комунального майна", "Про основи містобудування"); 3) господарські об'єднання (ГК України, Закон України "Про холдингові компанії в Україні").

Окремим суб'єктом організаційно-господарських повноважень деякі науковці визначають власників майна2. Господарське законодавство (ст. 135 ГК) з цього приводу регламентує, що власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до законодавства. Власник має право особисто або через уповноважені ним органи здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність, а також має право здійснювати організаційно-установчі повноваження на основі належних йому корпоративних прав.

Як підкреслює О. М. Вінник, розподіл суб'єктів організаційно-господарських повноважень здійснюється за такими критеріями:

1) за формами власності: державні - Кабінет Міністрів України, міністерства, державні господарські об'єднання, холдингові компанії; комунальні - органи місцевого самоврядування, їх виконкоми, управління, комунальні господарські об'єднання; приватно-колективні - добровільні господарські об'єднання, громадяни та організації, що мають контрольний пакет акцій;

2) за фактичними підставами виникнення розрізняють суб'єктів організаційно-господарських повноважень, повноваження яких ґрунтуються на: відносинах власності - головне підприємство щодо дочірнього; інших відносинах контролю та підпорядкування - холдингові компанії щодо своїх корпоративних підприємств, власник контрольного пакета акцій або відповідної частки у статутного капіталі господарської організації корпоративному типу; делегуванні організаційно-господарських повноважень - добровільні господарські об'єднання, яким підприємства-учасники делегують повноваження, або головне підприємство промислово-фінансової групи;

3) за юридичними підставами виникнення: суб'єкти, повноваження яких виникають на підставі законодавчого акта-Кабінет Міністрів України, міністерства, державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії щодо державних підприємств відповідно до Закону України "Про управління об'єктами державної власності"; суб'єкти, повноваження яких виникають на підставі установчих документів - добровільні господарські об'єднання, управлінські повноваження яких виникають на підставі статуту чи засновницького договору; суб'єкти, повноваження яких виникають на підставі договорів про організацію підприємницької діяльності двох або більше суб'єктів господарювання.