Господарське право - Задихайло Д.В. - 5. Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності

Основоположними конституційними принципами формування відносин в інтелектуальній сфері є свобода такої діяльності, визнання і захист її результатів, а також наділення правами на ці результати їхніх творців. На реалізацію зазначених принципів і націлене законодавство України.

Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності складається з особистих немайнових прав інтелектуальної власності та майнових прав інтелектуальної власності.

До об'єктів права інтелектуальної власності (ст. 155 ГК) належать:

1) винаходи, корисні моделі, промислові зразки; 2) сорти рослин та породи тварин; 3) торговельні марки (знаки для товарів і послуг); 4) географічні позначення; 5) комерційна таємниця; 6) комп'ютерні програми тощо. Згідно зі ст. 420 ЦК об'єктами права інтелектуальної власності в Україні вважаються: 1) літературні та художні твори;

2) комп'ютерні програми; 3) компіляції даних (бази даних); 4) виконання; 5) фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; 6) наукові відкриття; 7) винаходи, корисні моделі, промислові зразки; 8) компонування (топографії) інтегральних мікросхем; 9) раціоналізаторські пропозиції; 10) сорти рослин, породи тварин; 11) комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; 12) комерційні таємниці.

До найважливіших і найпоширеніших об'єктів права інтелектуальної власності належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки та знаки для товарів і послуг. Також у сфері господарювання застосовуються об'єкти права промислової власності.

Право промислової власності є особливою формою права власності суб'єкта господарювання, що забезпечує захист його майнових та інших прав і законних інтересів.

Об'єктами прав промислової власності у сфері господарювання є об'єкти прав інтелектуальної власності, якими згідно зі ст. 155 ГК визнаються винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин та породи тварин, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні позначення, комерційна таємниця, комп'ютерні програми, інші об'єкти, передбачені законом. До інших об'єктів законодавство відносить раціоналізаторські пропозиції, компонування (топографії) інтегральних мікросхем.

Основними об'єктами промислової власності є результати винахідництва та промислові зразки. Чинне законодавство встановило вимоги, яким мають відповідати винахід, корисна модель і промисловий зразок.

Винахід - це технічне рішення в будь-якій галузі суспільно корисної діяльності, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для використання.

Корисна модель - це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим і промислово придатним. Винаходи і корисні моделі - близькі між собою результати технічної творчості.

Промисловий зразок - це нове конструктивне рішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд і придатне для здійснення промисловим способом.

Загальні умови захисту прав на об'єкти промислової власності визначаються ГК, ЦК та законами. Це, зокрема, закони України "Про авторське право і суміжні права" від 23.12.1993 р., "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15.12.1993 р., "Про охорону прав на промислові зразки" від 15.12.1993 р., "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.1991 р., "Про охорону прав на сорти рослин" від 21.04.1993 р., "Про племінне тваринництво" від 15.12.1993 p., "Про охорону прав на знаки товарів і послуг" від 15.12.1993 р., "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" від 05.11.1997 р., "Про науково-технічну інформацію" від 25.06.1993 р., "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 07.06.1996 р. тощо.

Слід зазначити, що деякими постановами Кабінету Міністрів України частково відпрацьовані механізми реалізації цих законів. Так, на виконання Закону України "Про авторське право та суміжні права" було прийнято такі постанови Кабінету Міністрів України: від 18.11.1994 р. № 784 "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва" та від 18.07.1995 р. № 532 "Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва".

За основу вітчизняного законодавства про інтелектуальну власність було взято закріплений у ст. 41 Конституції України принцип, на якому базується правова система охорони інтелектуальної власності в економічно розвинутих країнах. Згідно із цим принципом за кожним визнано право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї творчої інтелектуальної діяльності.

Водночас у вітчизняному законодавстві про інтелектуальну власність законодавцем передбачено випадки, коли право інтелектуальної власності на результати творчої інтелектуальної діяльності виникає не лише у їх творців, а і в інших осіб. Так, у ч. 2 ст. 429 ЦК України закріплене загальне правило, відповідно до якого майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку із виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює спільно, якщо інше не встановлено договором. Подібне правило розподілу майнових прав інтелектуальної власності міститься у ч. 2 ст. 430 ЦК України, згідно нз яким майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 419 ЦК України право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного, тобто існують як самостійні правові категорії, що пов'язане з наявністю між об'єктами права інтелектуальної власності і матеріальними об'єктами права власності таких відмінностей: 1) результат інтелектуальної діяльності може бути визнаний об'єктом права інтелектуальної власності лише при точній відповідності з вимогами закону; 2) існування права інтелектуальної власності, хоча воно і є абсолютним, виключним правом, обмежене певним строком.

Оскільки право інтелектуальної власності та право власності наріч є самостійними правовими категоріями, передання кожного з цих прав є самостійним юридичним фактом, що породжує, змінює, припиняє самостійні правовідносини. Унаслідок цього перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ, у якій зафіксовано об'єкт творчої діяльності. З тієї ж причини перехід права власності на матеріальну річ не означає одночасного переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.

Таким чином, згідно із сучасною вітчизняною концепцією у цій галузі право інтелектуальної власності розглядається як особливий різновид права власності, а отже, і речових прав на специфічний об'єкт - результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Інтелектуальна власність має ряд специфічних ознак, які суттєво впливають на характер комерціалізації: 1) нематеріальність (відсутність матеріально-речовинного змісту); 2) відсутність фізичного зносу; 3) можливість одночасного використання одного об'єкта багатьма суб'єктами.

Отже, під комерціалізацією об'єктів інтелектуальної власності варто розуміти процес активної реалізації технологічного капіталу підприємства як складової його інтелектуального капіталу з метою підвищення прибутку і забезпечення зростання ринкової капіталізації підприємства. Інтелектуальна власність в умовах господарської діяльності (комерціалізації) набуває головної ознаки - це спроможність за рахунок її отримати дохід, приносити відповідний ефект при її використанні.

Потреба в оцінці вартості інтелектуальної власності виникає у зв'язку з: 1) визначенням бази оподаткування в процесі придбання та продажу об'єктів інтелектуальної власності; 2) здійсненням корпоративних операцій, пов'язаних з емісією (ремісією) статутних фондів господарських товариств; 3) визначенням вартості виключних прав, які передаються на підставі договору купівлі-продажу об'єктів інтелектуальної власності чи ліцензійних договорів на право використання таких об'єктів; 4) визначенням розміру компенсації (розміру відшкодування), яку потрібно сплатити відповідно до діючого законодавства власнику інтелектуальної власності за порушення його виключних прав; 5) внесенням об'єктів інтелектуальної власності при здійсненні інноваційних чи інвестиційних проектів; 6) поширенням ринків збуту (шляхом надання франшизи (межі відхилення кількості поставленого товару від зазначеного в договорі) та ін.); 7) організацією страхування; 8) передачею інтелектуальної власності під заставу з метою отримання кредитів; 9) визначенням збитків, які отримані неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності; 10) банкрутством підприємства в процесі його ліквідації з метою задоволення позовів кредиторів; 11) проведенням приватизації (відчуження) державного майна.