Відповідно до Конституції України (ст. 13) земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності народу України. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. У свою чергу, ГК України у главі 15 визначає порядок використання природних ресурсів у сфері господарювання, а ЦК (ч. 2 ст. 13) закріплює обов'язок учасників цивільних відносин при здійсненні цивільних прав утримуватися від дій, які могли б завдати шкоди довкіллю, та (ст. 373) регулює питання щодо майнових прав на землю, у тому числі (статті 373-385) щодо права власності на землю, права користування (статті 407-412) земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, а також (статті 413-417) для забудови.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовий режим окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) встановлюється виключно кодексами та законами, до яких слід віднести Водний кодекс від 06.06.1995 р., Земельний кодекс від 25.10.2001 р., Лісовий кодекс від 21.01.1999 р., Кодекс України про надра від 27.07.1994 р., Закон України "Про тваринний світ" від 13.12.2001 р., Закон України "Про рослинний світ" від 09.04.1999 р., Закон України "Про охорону атмосферного повітря" від 16.10.1992 р. тощо.
Суб'єкти господарювання використовують у своїй господарській діяльності природні ресурси в режимі спеціального природокористування відповідно до законів, у тому числі на правах власності та правах користування (оренди земель, вод, лісів, надр тощо), а також використання їх як сировини виробничого призначення.
Із прийняттям Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" законодавчо визначено дві основні форми використання природних ресурсів: а) на праві власності; б) на праві постійного і тимчасового природокористування.
При цьому, якщо інститут права природокористування отримав достатньо повне закріплення у природоресурсному законодавстві України в силу його традиційності для правових систем країн пострадянського правового простору, то правовий інститут використання природних ресурсів на праві власності громадян та юридичних осіб у нових економічних умовах України по суті тільки починає формуватися.
Природні ресурси як об'єкти правовідносин становлять особливу категорію об'єктів, що і обумовлює специфічність їх правового режиму. По-перше, природні ресурси виконують життєзабезпечувальні (вітальні) функції - фізіологічне існування людини унеможливлюється за відсутності будь-якого природного ресурсу. По-друге, фактичне панування людини над природним ресурсом як форма реалізації прав володільця є відносною. По-третє, щодо природного ресурсу вартісна його оцінка як матеріального об'єкта має синкретичний, конкретно історичний характер. Такі особливості обумовлюють і специфіку правового режиму природних ресурсів - регулювання їх використання, відтворення та охорони забезпечується вимогами як публічного, так і приватного права, що відображено у спеціальному еколого-правовому регулюванні правових засад природокористування.
При цьому відповідно до ст. 39 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" природні ресурси поділяються на природні ресурси загальнодержавного і місцевого значення.
До природних ресурсів загальнодержавного значення належать: 1) територіальні та внутрішні морські води; 2) природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; 3) атмосферне повітря; 4) підземні води; 5) поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області; 6) лісові ресурси державного значення; 7) природні ресурси в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; 8) дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об'єкти тваринного світу, на які поширюється дія Закону України "Про тваринний світ" і які перебувають у державній власності, а також об'єкти тваринного світу, що в установленому законодавством порядку набуті в комунальну або приватну власність і визнані об'єктами загальнодержавного значення; 9) корисні копалини, за винятком загальнопоширених.
Законодавством України можуть бути віднесені до природних ресурсів загальнодержавного значення й інші природні ресурси.
До природних ресурсів місцевого значення належать природні ресурси, не віднесені законодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення.
Природні ресурси можуть надаватися суб'єктам господарювання для використання або придбаватися ними у власність лише у випадках та порядку, передбачених законом.
Кабінет Міністрів України забезпечує державний облік природних ресурсів, що належать до державної власності, перебувають в управлінні Автономної Республіки Крим та належать до комунальної власності і можуть використовуватися у господарській діяльності.
Суб'єктам господарювання може передаватися у власність земля із закритими водоймами, ділянками лісів, загальнопоширеними корисними копалинами, що знаходяться в ній, у тому числі громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства, а також сільськогосподарським підприємствам - для господарської діяльності.
Порядок надання землі у власність визначається виключно законом з урахуванням необхідності визначення гарантій ефективного використання землі суб'єктами господарювання, запобігання її безгосподарному використанню та псуванню.
Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах).
Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.
Суб'єкт господарювання в процесі господарської діяльності має право: 1) експлуатувати корисні властивості наданих йому природних ресурсів; 2) використовувати для господарських потреб в установленому законодавством порядку корисні копалини місцевого значення, водні об'єкти, лісові ресурси, що знаходяться на наданій йому земельній ділянці; 3) одержувати доходи від результатів господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів; 4) одержувати пільгові короткострокові та довгострокові кредити для реалізації заходів щодо ефективного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а також користуватися податковими пільгами під час здійснення зазначених заходів; 5) вимагати компенсації за шкоду, завдану належним йому природним ресурсам іншими суб'єктами, а також усунення перешкод у здійсненні господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів.
Суб'єкт господарювання в процесі господарської діяльності зобов'язаний: 1) використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення, визначеного при їх наданні (придбанні) для використання у господарській діяльності; 2) ефективно і економно використовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробничій діяльності; 3) здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зниження їх якості у процесі господарювання; 4) своєчасно вносити відповідну плату за використання природних ресурсів; 5) здійснювати господарську діяльність без порушення прав інших власників та користувачів природних ресурсів; 6) відшкодовувати збитки, завдані ним власникам або первинним користувачам природних ресурсів.
РОЗДІЛ 7. Господарські зобов'язання. Господарські договори
1. Господарські зобов'язання: поняття, загальна характеристика, окремі види
2. Поняття та види господарських договорів
3. Істотні умови господарських договорів. Поняття та специфіка захисного застереження
4. Правові особливості публічного, попереднього договорів та договору приєднання
5. Укладення господарських договорів
6. Порядок зміни та розірвання господарських договорів
7. Недійсність господарських договорів: підстави та наслідки
РОЗДІЛ 8. Захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання. Основні засади господарсько-правової відповідальності