Господарське право - Задихайло Д.В. - 2. Майно суб'єктів господарювання та джерела його формування

Згідно зі ст. 139 ГК майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Утім таке визначення є неповним. Насамперед відповідно до ст. 190 ЦК, майном як особливим об'єктом вважається як окрема річ, сукупність речей, так і майнові права та обов'язки. Варто наголосити, що майнові права і обов'язки також відображені у балансі суб'єкта господарювання.

Тому майно можна класифікувати як; 1) рухоме і нерухоме майно (ст. 181 ЦК); 2) залежно від використання/невикористання в безпосередній виробничій діяльності; 3) за оборотоздатністю: майно, вилучене з обороту, обмежене в обороті та таке, що перебуває у вільному обороті (ст. 178 ЦК); 4) матеріальні і нематеріальні активи.

У статті 139 ГК наведена класифікація майнових цінностей залежно від економічної форми, якої вони набувають у процесі здійснення господарської діяльності, а саме: основні фонди, оборотні засоби, кошти, товари.

Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.

Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

Особливим видом майна суб'єктів господарювання є цінні папери.

Крім того, ПК визначає таке поняття, як матеріальні активи - основні засоби та оборотні активи у будь-якому вигляді (включаючи електричну, теплову та іншу енергію, газ, воду), що не є коштами, цінними паперами, деривативами і нематеріальними активами (п. 14.1.111). При цьому згідно з ПК України (п. 14.1.120) нематеріальні активи - право власності на результати інтелектуальної діяльності, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об'єктом права власності (інтелектуальної власності), право користування майном та майновими правами платника податку в установленому законодавством порядку, у тому числі набуті в установленому законодавством порядку права користування природними ресурсами, майном та майновими правами. Під основними засобами в ПК України (п. 14.1.138) розуміються матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Класифікація майна має надзвичайно важливий прикладний аспект; оскільки віднесення майна до того чи іншого виду може визначати його правовий режим. Так, віднесення майна до категорії нерухомого автоматично передбачає його обов'язкову державну реєстрацію.

Наголосимо, що джерелами формування майна суб'єктів господарювання є: 1) грошові та матеріальні внески засновників; 2) доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); 3) доходи від цінних паперів; 4) капітальні вкладення і дотації з бюджетів; 5) надходження від продажу (здавання в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що їм належать, придбання майна інших суб'єктів; 6) кредити банків та інших кредиторів; 7) безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; 8) інші джерела, не заборонені законом.

На початковому етапі діяльності майно суб'єктів господарювання формується за рахунок вкладів їх учасників та засновників. Такими вкладами можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, у тому числі в іноземній валюті.

Вклад, зроблений у гривнях, становить частку учасника (засновника) у статутному фонді. Порядок оцінки вкладів визначається установчими документами товариства, якщо інше не передбачено законодавством України.

Законодавством передбачені випадки, коли для створення певного суб'єкта господарювання (або залежно від організаційно-правової форми, або від напряму діяльності) необхідною умовою для державної реєстрації має бути формування мінімального розміру статутного фонду. Прикладом є створення господарських організацій (АТ, ТОВ, ПТ,КТ).

Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.

У суб'єктів господарювання також може створюватись резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 % статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства.

Залежно від співвідношення прав на майно учасників (засновників) і власне суб'єкта господарювання - юридичної особи виокремлюють три моделі організації.

Перша модель організації полягає в тому, що засновники передають юридичній особі майно і відповідно втрачають майнові права на нього, отримуючи при цьому права зобов'язальні.

Друга модель визначає, що засновники залишають за собою право власності на майно, передане створеному суб'єктові господарювання. Суб'єкт господарювання отримує певні права на це майно, право господарського відання, або право оперативного управління.

Третя модель організації передбачає, що засновники в процесі передачі майна новому суб'єктові господарювання втрачають право власності на майно, але не отримують зобов'язальних прав (наприклад, під час створення об'єднань підприємств).

Частина 2 ст. 135 ГК визначає, що власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження 214 щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до ГК та інших законів.

Отже, у разі реалізації першої моделі організації засновник під час забезпечення майном суб'єкта господарювання певною мірою обмежує себе в майнових правах. Але в обмін на це за таких умов власник отримує певні правомочності щодо суб'єкта, стосовно якого він є засновником, і права на якого мають зобов'язальний характер.

Такі правомочності мають назву корпоративні права, і згідно зі ст. 167 ГК України визначаються як права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами, У свою чергу, у ПК України (п. 14.1.90) поняття "корпоративні права" визначається як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Зазначимо, що відповідно до ст. 116 ЦК України, учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

Володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством.

Крім того, за ст. 100 ЦК України, право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.

Після створення суб'єкта господарювання його майнові права та майнові обов'язки можуть виникати: 1) з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать; 2) з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом; 3) унаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом; 4) унаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав; 5) унаслідок порушення вимог закону під час здійснення господарської діяльності; 6) з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

Право на майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.

Потрібно зазначити, що законодавством може бути передбачена реєстрація угод, майна, що є предметом угоди і прав на вказане майно (наприклад, реєстрація договорів - ч. З ст. 640 ЦК України, реєстрація земельних ділянок - ч. 7 ст. 128 Земельного кодексу України, набуття права власності на нерухомість - ч. 2 ст. 331 ЦК). Законодавство в певних випадках передбачає реєстрацію як угоди, так і прав на майно, що є предметом угоди.

Суб'єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть випускати та реалізовувати цінні папери, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів господарювання.

Цінним папером визначено документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають із цього документа, іншим особам.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. В Україні можуть випускатися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. У сфері господарювання у випадках, передбачених законом, використовуються такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі, інші види цінних паперів, передбачені ГК та іншими законами.

Правовий режим цінних паперів визначається Господарським, Цивільним кодексами та законами України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про обіг векселів в Україні" тощо. 216

Майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Вилучення державою у суб'єкта господарювання його майна допускається не інакше як у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законом. Збитки, завдані суб'єктові господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються суб'єкту господарювання відповідно до закону.

Кожен суб'єкт господарювання здійснює діяльність, у результаті якої виникають прибутки чи збитки. Прибуток - це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Суб'єкти господарювання самостійно визначають порядок розподілу чистого прибутку, керуючись при цьому положеннями закону. Прибуток розподіляється між певним колом осіб згідно із законодавством.