Господарське право - Задихайло Д.В. - 2. Поняття та види господарських договорів

Однією з найбільш поширених підстав виникнення господарських зобов'язань, правовою формою "спілкування" учасників господарських відносин є господарський договір. Саме за його допомогою: здійснюється ринковий обмін результатів суспільного виробництва, що набувають товарної форми на грошовий еквівалент; формується майнова основа господарювання; створюється ринкова інфраструктура та оформлюються організаційні зв'язки між її учасниками.

Первісно поняття "господарський договір" отримало нормативне закріплення в Арбітражному процесуальному кодексі України від 6 листопада 1991 р. (нині це Господарський процесуальний кодекс України - назва в ред. від 21.06.2001 p.), який до цього часу не містить самого визначення господарського договору. Згодом категорія "господарський договір" з'явилась у ГК України. І хоча загальні положення про господарський договір виділено в окрему главу ГК України, у самому ГК України не розкрито зміст поняття "господарський договір" (висвітлено лише поняття господарсько-договірних зобов'язань). У свою чергу, аналіз положень чинного ГК України свідчить про розуміння господарського договору як багатоаспектного явища, яке в одному випадку розглядається як юридичний факт, на підставі якого виникають господарсько-договірні зобов'язання (див, статті 179,180 ГК України), у другому - як господарське зобов'язання (див. статті 189, 207 ГК), у третьому - як форма, якої набувають зобов'язання (див. ст. 186 ГК. України).

Разом з тим виникнення як зобов'язальних, так й інших видів правовідносин, є тільки результатом етапів укладання чи виконання господарського договору, основне значення якого полягає у формуванні моделі договірного зв'язку та встановленні правового режиму взаємодії сторін в межах означеної договірної моделі, що перетворює договір у найбільш дійовий інструмент регулювання господарських відносин.

Під час укладання господарських договорів сторони можуть визначати зміст на підставі: а) вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; б) примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; в) типового договору, затвердженого КМУ чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; г) договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у випадку вступу в договір не мають права наполягати на змінах у його змісті. "Угода" в таких договорах має умовний характер, оскільки виражається у згоді однієї зі сторін підпорядковуватися заздалегідь підготовленим іншою стороною договірним умовам.

Навіть якщо у сфері господарської діяльності договір став результатом переговорів, чітке нормування окремих параметрів здійснення такої діяльності (запровадження технічних регламентів, механізму квотування, державного регулювання цін та ін.) безпосередньо впливає на зміст окремих договірних умов ("якість", "кількість", "ціна" тощо).

У низці випадків укладання господарського договору для однієї зі сторін має обов'язковий характер. Так, у випадку невизначення виконавця на конкурсній основі державне замовлення є обов'язковим, якщо воно не завдає збитків, і надається уповноваженим КМУ органом: казенним підприємствам; державним підприємствам і організаціям; акціонерним товариствам, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі; орендним підприємствам і організаціям, заснованим на державній власності; суб'єктам господарювання, які є єдиними виробниками або відповідно до законодавства України визнані такими, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринках тих видів товарів, які є предметом державного замовлення. Крім того, суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність з енергопостачання, газопостачання, централізованого водопостачання і водовідведення, надання послуг зв'язку, а у випадках, передбачених законом, також й інші суб'єкти господарювання зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг).

У окремих випадках укладання господарського договору проходить стадію судового рішення. Предметом судового розгляду можуть бути переддоговірні спори, пов'язані зі спонуканням до укладення договору (якщо хоча б одна зі сторін є зобов'язаною його укласти), а також відносно врегулювання розбіжностей щодо договірних умов, які виникають під час укладання державних контрактів, договорів, де однією зі сторін є суб'єкт, що займає монопольне (домінуюче) становище на відповідному ринку товарів, робіт, послуг, а також під час укладання усіх інших договорів, сторони яких не дійшли згоди щодо врегулювання розбіжностей відносно окремих договірних умов та не заперечують проти їх усунення у судовому порядку. Згідно з ч. 2 ст. 187 ГК України день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше. Згідно з ч. З ст. 84 ГПК України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір -умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Усе вищеозначене свідчить про поєднання у господарському договорі властивостей акта автономного регулювання (за допомогою якого має вияв автономія волі сторін щодо врегулювання їхніх взаємовідносин на власний розсуд задля реалізації власних інтересів, однак у межах, дозволених законом) та акта реалізації правових норм, дотримання яких спрямовано на забезпечення публічного порядку у сфері господарювання.

Стаття 179 ГК України передбачає можливість укладення господарського договору як між суб'єктами господарювання, так і між ними та негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами (до таких суб'єктів належать об'єднання громадян, релігійні установи тощо), основна діяльність яких здійснюється поза сферою суспільного виробництва та не має за мету виробництво та/або реалізацію суспільного продукту (товарів, робіт, послуг), що володіють споживчою та міновою вартістю. Негосподарюючі суб'єкти укладають господарські договори з метою господарського забезпечення своєї основної діяльності, тобто для створення та підтримання необхідних матеріально-технічних умов свого функціонування. Однак суб'єктний склад господарських договорів є ширшим від того, що передбачено у ст. 179 ГК України. Це пов'язано з тим, що у ст. 179 ГК України йдеться тільки про господарські договори, які є підставою майново-господарських зобов'язань, у той час як договірної форми набуває більшість господарських відносин, зокрема тих, де відсутній "майновий компонент".

Господарські договори можуть класифікуватися за різними критеріями.

За моментом, з якого договір вважається укладеним, усю сукупність договорів поділяють на реальні (вважаються укладеними з моменту передачі манна або грошових коштів чи вчинення іншої дії) та консенсуальні (вважаються укладеними з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами).

При цьому, якщо договір підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, він є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (див. ч. З ст. 60 ЦК України).

За ринковими сегментами (сферами), які опосередковують господарські договори, останні поділяються на такі:

1. Договори у сфері створення та використання інноваційного продукту.

2. Договори у сфері інвестиційної діяльності.

3. Договори у сфері енергозабезпечення.

4. Договори у сфері ринку фінансових послуг.

5. Договори у сфері ринку лікарських засобів.

6. Договори у сфері продовольчих ринків (зерна, м'яса, молока, цукру тощо).

7. Договори у сфері торгівлі непродовольчими товарами (обладнанням для агропромислового комплексу, авіаційною технікою, інженерним обладнанням та ін., його комплектувальними виробами тощо).

8. Договори у сфері ринку інформаційних послуг. Зазначений перелік, безумовно, є невичерпним.

За економіко-правовими результатами виокремлюють такі різновиди господарських договорів:

1. Збутові, за допомогою яких здійснюється збут результатів (оплатне відчуження) господарської діяльності, які набули майново-товарної форми.

За цими договорами відбувається перехід права власності на товар від одних суб'єктів економічної діяльності до інших. Такі договори можуть мати: а) позамережну природу (сторони такого договору не є учасниками підприємницьких мереж); б) внутрішньо-мережну природу (де сторони договору є учасниками виробничих мереж, кластерів, ТНК; об'єктом таких договорів є не кінцева, а проміжна продукція).

2. Договори на передання майна в користування.

До цієї групи належать договори, за якими відбувається надання майна (у широкому значенні слова) у платне користування. Типовими прикладами таких договорів є договір оренди, за яким одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний термін у користування майно для здійснення господарської діяльності; договори щодо надання в користування майнових прав інтелектуальної власності тощо.

3. Договори на надання послуг покликані "обслуговувати" ринковий обмін майна (у широкому значенні слова) у товарній формі.

Укладання таких договорів, як правило, зумовлено укладанням інших договорів (збутових і на передання майна в користування). До них належать договори транспортного експедирування, складського зберігання, банківського рахунка, страхування комерційних ризиків, договори щодо надання послуг з оцінювання вартості майна, на управління майном (наприклад, цінними паперами), а також посередницькі договори, які сприяють ринковому обміну результатів як матеріального, так і нематеріального виробництва (комісія, доручення, агентські та дистриб'юторські договори та ін.) тощо.

4. Договори на виконання робіт пов'язані, як правило, із проектуванням, будівництвом нових, розширенням, реконструкцією, капітальним ремонтом та реставрацією чинних об'єктів і споруд як виробничого, так і невиробничого призначення (невиробничі фонди), із ремонтом або поліпшенням якісних характеристик виробничого обладнання тощо.

За формою та ступенем організації ринку, у межах якого укладено договір, розрізняють:

1. Біржові договори: а) з реальним товаром та б) ф'ючерсні контракти, об'єктом яких є товар, що буде виготовлено у майбутньому.

2. Договори, укладені в межах звичайних виробничих ринків (ринків робіт, послуг).

3. Договори, укладені в межах електронного ринку (тобто через мережу Інтернет).

Деякі кваліфікаційні критерії сформовано вже внаслідок регулюючого впливу правових норм.

Так, за порядком узгодження договірних умов господарські договори поділяють на такі:

1. Взаємоузгодженні - договори, умови яких узгоджуються в індивідуальному порядку між сторонами договору, зокрема і під час залучення проформ, що мають рекомендаційний характер.

2. Договори приєднання, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних документах і який може бути укладений тільки шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

3. Нормативно-рамкові договори, сторони яких не можуть відступити від змісту типового договору (що утворює його змістовий каркас), затвердженого Кабінетом Міністрів України чи іншим органом державної влади, або мають тільки право конкретизувати (доповнювати) зміст чи змінювати за взаємною згодою окремі договірні умови примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктові господарювання.

За порядком визначення ціни об'єкта договору, що набуває товарної форми, вирізняють:

1. Договори з вільними ринковими цінами: а) з твердою ціною (договірна ціна, визначена на основі твердого кошторису, який може коригуватися тільки в окремих випадках за згодою сторін, у визначеному договором порядку. Зміна такої ціни після укладення договору дозволяється тільки у випадках та на умовах, визначених договором або нормами чинного законодавства; б) з приблизною (динамічною) ціною (договірна ціна, визначена на основі кошторису, що підлягає коригуванню з урахуванням наступних уточнень обсягів робіт, цін на ресурси та за інших підстав, передбачених у договорі).

2. Договори з державними цінами: а) фіксованими; б) регульованими (регулювання цін і тарифів є одним з основних засобів державного регулювання господарської діяльності).