Господарське право - Задихайло Д.В. - РОЗДІЛ 12. Правове регулювання торговельної діяльності

РОЗДІЛ 12. Правове регулювання торговельної діяльності

1. Економіко-правова сутність торгівлі. Господарсько-торговельна діяльність як різновид господарської діяльності

У діловому обороті, в економічній та правовій науці використовуються терміни "торгівля", "торговельна діяльність", "промисел", "господарсько-торговельна діяльність", "купівля-продаж". Першоосновою, що поєднує всі ці категорії, є опосередкування переходу права власності на товарні блага, які задовольняють потреби людей або груп людей. При цьому є й законодавчо закріплені відмінності, у зв'язку з чим необхідно з'ясувати економіко-правову сутність кожного з цих понять.

Розглянемо історичний розвиток економіко-правового поняття "торгівля".

Досліджуючи економічну категорію "торгівля", І. М. Кулішер1 зазначав, що старі економісти Саварі де Брюслон, Мелон, Адам Сміт дуже широко її трактували. Зокрема, А. Сміт зазначав таке: "При загальному поширенні поділу праці, коли кожний робить власною працею лише незначну кількість потрібних йому предметів, усяка людина живе обміном і є як би купцем, а все суспільство поступово стає тим, Що правильно називають "commercial society"".

Наступним етапом історичного розвитку є звужування поняття "торгівля". Зачатки визначення поняття "торгівля", яке сприймається деякою мірою сьогодні, можна знайти у Кодексі Юстиніана: "Купець той, хто купує і продає" (mercator qui entere et vendere solet). Далі в канонічному праві: "Той, хто здобуває річ, щоб, продаючи її в тому ж вигляді, без усяких змін, виручити прибуток, той є купцем". Таким чином, домінувала економічна думка, що торгівля полягає у здійсненні "професійної діяльності", у придбанні товарів з метою їхнього перепродажу, без їх переробки. Товари можуть піддаватися відомим додатковим операціям - перепакуванню, розсортовуванню, чищенню, змішуванню, перемелюванню, але жодних істотних змін у них не здійснюється. Торгівля тим самим відмежовувалася, з одного боку, від простого обміну для власного споживання і від випадкової купівлі-продажу, а з другого - від перевізної справи, кредиту, страхування й інших сфер обігу цінностей. Утім вона відмежовувалася, як зазначає І. М. Кулішер, і від придбання сировини для сільського господарства чи промисловості, від простого збуту сільськогосподарських продуктів чи промислових виробів, тобто перероблених товарів. Це призводило до того, що поняття "торгівлі" надмірно звужувалося. Торгівля збігалася з купецькою торгівлею, з діяльністю професійних торговців, купецького класу.

У подальшому визначення поняття "торгівля" розширювалося. Торгові кодекси, що відносили до торгових оборотів і збут фабричних виробів, фактично визнавали, що поряд із купецькою, "покупною" торгівлею існує ще й інша - "фабрична" торгівля. На відміну від купця фабрикант продає перероблені товари. До фабричної торгівлі, згідно з Ван Дер Боргтом, варто приєднати ремісничу, тому що і для великої кількості, наприклад, сідельних, столярних, гвоздильних майстерень, для таких закладів, як кондитерські, пекарські, м'ясні, діяльність зі збуту мала неабияке значення - ремісники мали крамниці і без торгівлі існувати не могли. На його думку, лише збут ремісника, який працює на замовлення, не входить у поняття торгівлі.

Таким чином, у економічний побут ввійшло нове визначення торгівлі, в яку включався усякий збут товарів у вигляді "промислу" (професійної діяльності), незалежно від того, чи виготовлені товари особою, яка їх збуває (фабрична торгівля), чи придбані у третіх осіб (купецька, посередницька торгівля), якщо тільки збут не здійснюється за попереднім замовленням. У торгівлю включалася і закупівля товарів виробниками - придбання сировини й устаткування для сільського господарства і промисловості, що відбувалося на тих же підставах, що і збут їх продуктів і виробів.

У купецькій торгівлі закупівля товарів є також основним видом діяльності. Придбання здійснюється з метою перепродажу. Такі дії (купівля і продаж) становлять дві частини того самого акту. У фабричній торгівлі, на відміну від "купецької", кожна дія відділена одна від одної виробничим процесом. Усі операції щодо закупівлі і збуту складають торгівлю у широкому розумінні. Специфіка цілей та інтересів купецького класу, що займається купівлею і продажем товарів як професію, нерідко зіштовхується з інтересами виробників. Цей антагонізм часто доходить до запеклої конкурентної боротьби.

Функції товаровиробника і торговця у сфері збуту є по суті тими самими. Як зазначає К. Маркс1, частина суспільного капіталу, хоча складається щоразу з інших елементів і сама постійно мінлива, знаходить форму товару на ринку і потім перетворюється у гроші, інша має форму грошей на ринку і перетворюється у товар. Частина купівлі-продажу товарів відбувається безпосередньо між капіталістами-промисловцями, інша ж частина цього обігу капіталу, що знаходиться у процесі, має характер торгового капіталу. Оскільки функція обігу капіталу, що знаходиться у процесі, внаслідок поділу праці є функцією особливої категорії капіталістів, товарний капітал стає торговим, або комерційним, капіталом. Промисловець, одержавши гроші від торговця і тим самим реалізувавши цінність свого товару, може тепер, за інших рівних умов, гроші знову перетворити у засоби виробництва, тобто продовжувати процес відтворення. Проданий же ним товар перебуває тепер на ринку у формі товарного капіталу. Жодних змін у ньому не відбулося, за винятком того, що він змінив свого власника, перейшов із рук виробника у руки торговця. Останній звільнив виробника від функції його продажу, що колись лежала на виробнику. Однак не слід забувати, що операції купця є не що інше, як операції, що взагалі мають бути здійснені для перетворення товарного капіталу виробника у гроші. Тепер ці операції здійснює особлива група капіталістів, що поміщають свій грошовий капітал у купівлю-продаж товарів. Капітал торговця набуває форми грошового чи товарного капіталу, втім аж ніяк не промислового та завжди обмежується сферою обігу. Процес обігу, здійснюваний виробником, скорочується, втім він триває в руках торговця. Якщо виробник змушений був чекати, поки зроблений ним товар дійсно перестав би бути товаром, поки він перейшов би до останнього покупця, до споживача, здійснюваний ним процес відтворення був би перерваний. Для того щоб не переривати його, йому довелося б обмежити свої операції: меншу частину капіталу перетворити в засоби виробництва, більшу - зберігати як грошовий запас. Від цього його звільняє торговець. Завдяки останньому, що винятково займається торговими операціями, не тільки для виробника товар швидше перетворюється у гроші, а й товарний капітал сам скоріше робить цю метаморфозу, ніж це мало би місце в руках виробника. Крім того, завдяки такому поділу праці капітал, зайнятий винятково купівлею-продажем (а сюди належить, крім грошей для закупівлі товарів, також капітал, який поміщається у формі складів, що споруджуються, засобів транспорту тощо), виявляється меншим, ніж він би був, якби промисловець змушений був сам виконувати всі торгові операції.

Крім указаних видів торгівлі (промислової або фабричної та посередницької або купецької), німецький учений економіст Боргт додатково поділяв торгівлю на внутрішню (весь обіг у межах країни), та зовнішню - весь міжнародний обмін. На його думку, торгівля являє собою не приватногосподарську діяльність купців, фабрикантів тощо, а галузь народного господарства, що з'єднує виробника і споживача, усуваючи перешкоди як особистого характеру, так і за місцевістю і часом, що відокремлюють їх один від одного.

У нашій країні збереглося в загальних рисах вищезазначене розуміння торгівлі, незважаючи на певні відмінності радянської доби.

Як зазначав видатний російський учений-правник Г. Ф. Шершеневич, торгове право розвивалося та удосконалювалося з кожною новою кодифікацією. Сюди можна віднести: Французьке торговельне уложення 1808 р.; Торговельне уложення Німеччини 1861 та 1897 років, Італійське торговельне уложення 1882 р. Указані Уложення визнали торговельний характер за промисловими підприємствами, які здійснювали реалізацію своїх товарів. Досліджуючи правову категорію торгівлі, Г. Ф. Шершеневич поділяв її на такі види:

1) за місцем здійснення торговельних операцій: а) внутрішня торгівля і б) зовнішня торгівля. Перша відбувається в межах даної держави, між місцевими виробниками і споживачами, друга - між державами, між виробниками і споживачами, що належать до різних країн.

Зовнішня торгівля розподіляється ще на: а) вивізну - між вітчизняними виробниками та іноземними споживачами; б) ввізну - між іноземними виробниками та вітчизняними споживачами; в) транзитну - між іноземними виробниками та іноземними споживачами, коли вона здійснюється за сприяння вітчизняних посередників;

2) за наближенням товару до споживача розрізняють торгівлю: а) оптову; б) роздрібну. Перша полягає у продажу товарів від торговця торговцю, продаж здійснюється партіями і товар набувається безпосередньо у виробників. Друга полягає у продажу самому споживачу в розмірах, що відповідають його щоденним потребам, а сам товар придбавається, як правило, в торговців. До роздрібної торгівлі належить дрібнороздрібна торгівля, яку можна виділити з роздрібної тільки за незначним розміром оборотного капіталу.

За засобами пересування товарів збереглося історичне розмежування між: а) сухопутною і б) морською торгівлею. Це розходження обумовлювалося технічною стороною справи, головним чином, порівняно великою кількістю товарів, який перевозився одночасно кораблем, значним ризиком, пов'язаним за старих часів із морським плаванням, і відсутністю постійного зв'язку між власником корабля, вантажу і капітаном судна, який набував обсягу повноважень, що значно перевищував повноваження звичайних повірених. Але, на думку Г. Ф. Шершеневича, таке розмежування в умовах науково-технічного прогресу втрачало своє значення.

Поняття торгівлі містить Велика Радянська Енциклопедія, відповідно до якої під торгівлею розуміють галузь народного господарства, що забезпечує обіг товарів, їхній рух зі сфери виробництва до сфери споживання.

Перехід України від планової економічної системи до ринкової, яка грунтується на різних формах власності, поява нових суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм та інше сприяло розвитку господарських відносин, що стало поштовхом для удосконалення господарського законодавства, зокрема, такої її підгалузі, як торгове право. Як вже зазначалося, сучасна економічна наука під терміном "торгівля" (у широкому значенні) розуміє весь обіг товару, "діяльність, спрямовану на розподіл матеріальних благ". Із метою закріплення правової сутності торгівлі (як професійної діяльності) ст. 263 ГК визначає господарсько-торговельну діяльність як господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямовану на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжну діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Таким чином, законодавець відмежовує ту діяльність, яка за своєю суттю не є господарською (професійною), хоча в економічному і правовому значенні може належати, в окремих випадках, до торгівлі. Так, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 17.03.93 р. № 24-93 "Про податок на промисел"1, не є господарською діяльністю здійснення фізичними особами (які не зареєстровані як суб'єкти підприємництва) несистематичного, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продажу вироблених, перероблених та куплених речей, продукції, товарів. При цьому також не належить до господарської (професійної) діяльності продаж вирощеної в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живому вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва, а також продаж автотранспортних засобів, які перебувають у приватній власності громадян, якщо вони реалізуються один раз протягом року.

Необхідно зазначити, що господарсько-торговельна діяльність закладена у зміст господарської діяльності. Стаття З ГК України визначає такі елементи змісту господарської діяльності, як виробництво та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг. А в ПК України поняття "торговельна діяльність" (п. 14.1.246.) має такий зміст - роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (ресторанне господарство) сфері за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток.