Господарське право України - Несинова С.В. - 36.4. Процедури, що застосовуються щодо неплатоспроможного боржника та його майнові активи

Провадження у справах про банкрутство регулюється Господарським кодексом України, Господарським процесуальним кодексом, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30.06.99 р., іншими законодавчими актами України.

У випадках, передбачених законом, щодо неплатоспроможного боржника застосовуються такі процедури:

- розпорядження майном боржника;

- мирова угода;

- санація (відновлення платоспроможності) боржника;

- ліквідація банкрута.

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника. Право на звернення до суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник і кредитор. В обов'язковому порядку боржник подає до господарського суду і план санації. За загальним правилом боржник подає заяву в господарський суд за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, а в окремих випадках це є його прямим обов'язком.

Введення процедури розпорядження майном боржника і призначення розпорядника майна проводить суддя, який прийняв заяву про порушення справи про банкрутство, винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ст. 1 Закону під розпорядженням майном боржника розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового стану. Розпорядником майна може бути призначена фізична особа, на яку у встановленому Законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому Законом.

Мирова угода (прощення боргів) - це домовленість між боржником і кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочення платежів, або припинення зобов'язання за згодою сторін. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Закон обумовлює випадки, коли допускається укладення мирової угоди:

- тільки щодо вимог, забезпечених заставою;

- вимог другої і наступних черг.

Мирова угода укладається в письмовій формі і підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Таким чином, затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається. Однак мирова угода може бути не затверджено господарським судом, може бути визнана недійсною, може бути розірвана за рішенням господарського суду.

Засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, власник майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією мають вжити всі допустимі заходи, спрямовані на фінансове оздоровлення боржника та недопущення його банкрутства. Ця вимога Закону діє щодо суб'єктів підприємницької діяльності - боржників і не залежить від їх організаційно-правової форми та форми власності.

Заходами щодо банкрутства неспроможного боржника, а також відновлення його платоспроможності є надання фінансової допомоги в розмірі, достатньому для погашення його зобов'язань перед кредиторами, та проведення досудової санації. Надання фінансової допомоги здійснюється за умови виконання боржником низки зобов'язань перед особами, які надали допомогу.

Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону санацією визнається система заходів, що здійснюються під час виробництва по справі про банкрутство з метою попередження визнання боржника банкрутом і його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Інвестори, тобто фізичні особи і (або) юридичні особи, які бажають взяти участь у санації, подають розпоряднику майна заяву про участь у санації боржника та відповідний план санації.

Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містить план санації, можуть бути:

- реструктуризація підприємства (здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його поділу з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів);

- перепрофілювання виробництва;

- закриття нерентабельних виробництв;

- реструктуризація активів боржника відповідно до Закону;

- продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств);

- інші способи.

Більш детально заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, визначені у ч. 2 ст. 18 Закону .

Надання фінансової допомоги боржнику передбачає його обов'язок взяти на себе відповідні зобов'язання перед особами, які надали допомогу в порядку, встановленому законом.

Ініціатива щодо проведення досудової санації може виходити від уповноважених органів, підприємств, кредиторів або інших осіб, яка у вигляді пропозицій подається уповноваженому органу. Уповноважений управляти державним майном боржника орган у разі виявлення ознак неплатоспроможності підприємства приймає рішення про проведення досудової санації та здійснює відповідний контроль за виконанням її плану.

Досудова санація в обов'язковому порядку здійснюється на підставі розробленого плану, затвердженого уповноваженим органом. План досудової санації повинен містити:

- реквізити підприємства;

- відомості про фінансово-господарський стан;

- заходи щодо відновлення платоспроможності (реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, відчуження основних засобів, передачу майна в оренду, відстрочення та (або) розстрочення платежів, переоформлення короткострокових кредитів в довгострокові, скорочення чисельності працюючих тощо) і терміни їх виконання;

- розрахунок необхідних коштів для реалізації заходів; визначення джерел фінансування заходів);

- умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні досудової санації;

- очікувані наслідки виконання плану досудової санації. Уповноважений управляти державним майном боржника орган

має право відхилити поданий підприємством план досудової санації, якщо запропоновані заходи не забезпечують відновлення платоспроможності підприємства.

Відповідно до п. 7 Порядку проведення досудової санації державних підприємств, затвердженого постановою КМУ від 17.03.2000 р. № 515, термін проведення досудової санації не повинен перевищувати 12місяців. В окремих випадках уповноважений орган може продовжити термін, але не більше ніж на 6 місяців. Таким чином, в окремих випадках максимальний термін досудової санації може становити 1,5 року.

Ліквідаційна процедура відкривається господарським судом, прийняттям постанови про визнання боржника банкрутом.

Одночасно господарський суд призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючим санацією. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати 12 місяців, але в окремих випадках він може бути продовжений на 6 місяців. Основним призначенням ліквідаційного процесу є задоволення вимог кредитора (кредиторів) в порядку встановленої в Законі черговості шляхом продажу майна банкрута.

Як наслідок, можлива ліквідація юридичної особи - банкрута. Легальне визначення поняття "ліквідація" міститься в абз. 15 ст. 1 Закону.

Ліквідація - припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна. Якщо ж майна банкрута вистачило для задоволення всіх вимог кредиторів, він зізнається що не має боргів і може продовжувати підприємницьку діяльність у відповідній законодавству організаційно-правовій формі.

Заходи, що проводяться в рамках процедури санації чи ліквідації неспроможного боржника, що не повинні суперечити вимогам законодавства про обмеження монополізму та захист добросовісної конкуренції на ринку. Таким чином, задоволення вимог кредиторів і врегулювання проблеми неплатоспроможності боржника не повинні призвести до усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на ринку, і, як наслідок, монополізації товарних ринків, посилення ринкової влади окремих суб'єктів господарювання.

З метою врегулювання заборгованості неплатоспроможного боржника у процедурах, зазначених у ст. 212 ГК України, використовуються майнові активи, що належать йому на підставі речових та зобов'язальних прав, а також права інтелектуальної власності.

Визначення складу ліквідаційної маси має важливе значення для реального встановлення її розміру, можливості відновлення платоспроможності боржника або розподілу її в порядку черговості між кредиторами.

Так, відповідно до ст. 26 цього Закону до майнових активів банкрута належать усі види майнових активів (майно та майнові права), які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури. Датою відкриття ліквідаційної процедури вважається дата прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом, про що ліквідатор зобов'язаний зробити публікацію в офіційних друкованих органах (газети "Голос України" і "Урядовий кур'єр") за рахунок банкрута у 5-денний термін з дня прийняття такої постанови.

Як визначено в Законі, до складу ліквідаційної маси не включаються:

- об'єкти державного житлового фонду, у тому числі гуртожитки, дитячі дошкільні установи та об'єкти комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються у комунальну власність відповідних територіальних громад;

- індивідуально визначені речі, що належать банкруту на основі речових прав, крім права власності і господарського відання.

За загальним правилом, після проведення відповідної інвентаризації та оцінки майна банкрута, воно підлягає продажу на відкритих торгах з метою збору максимальної кількості грошових коштів від його реалізації.

Процедура банкрутства фізичних осіб - суб'єктів підприємництва істотно відрізняється від процедури банкрутства юридичних осіб. Так, якщо в ліквідаційну масу юридичних осіб включається все майно банкрута, то в ліквідаційну масу фізичної особи включається все майно, за винятком майна, на яке згідно з Цивільним процесуальним законодавством (ст. 379 ЦПК України) не може бути звернено стягнення.

Якщо визнання юридичної особи банкрутом припиняє стягнення з будь-яких видів виконавчих документів, то визнання банкрутом фізичної особи припиняє стягнення з будь-яких виконавчих документів, крім документів на стягнення аліментів, з відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, а також інших вимог особистого характеру.

Іншим для фізичних осіб, на відміну від юридичних осіб, є порядок черговості відшкодування (задоволення вимог кредиторів):

- поза чергою відшкодовуються витрати з провадження справи про банкрутство та виконання постанови про банкрутство;

- у першу чергу - витрати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю, а також аліменти;

- у другу чергу - розрахунки з працівниками та виплата авторської винагороди;

- у третю чергу - вимоги кредиторів, забезпечені заставою;

- у четверту чергу - податки і збори (обов'язкові платежі);

- у п'яту чергу - розрахунки з іншими кредиторами.

Протягом 5 років після банкрутства громадянина-підприємця він не може бути підданий процедурі банкрутства за власною заявою, процедура банкрутства не скасовує можливості кредитора звернутися до суду в порядку цивільного процесу в разі незадоволення та/або неповного задоволення його вимог. Таких положень у разі банкрутства юридичноїособи закон не передбачає.

Іноземці та особи без громадянства при здійсненні господарської діяльності в Україні користуються такими самими правами і мають такі самі обов'язки, як і громадяни України.