Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Етап народження політичної юриспруденції, започаткування емпірико-теоретичного підходу до вивчення політичних проблем.

Він пов'язаний з ім'ям мислителя, ученого-енциклопедиста Арістотеля.

Арістотель (384-322 до н. е.). Його державно-правові погляди зумовлені власним уявленням про людську природу. Людину він розглядав як "політичну тварину", об'єктивне начало всіх політичних явищ. Звідси і постулат, що держава - передусім організація людей, але не всіх, а лише тих, хто може брати участь у законотворчій, судовій і військовій діяльності, тобто громадян. Отже, держава, що виникла природним шляхом як найвища форма спілкування, - це "самодостатня для існування сукупність громадян". Зміна розуміння категорії "громадянин" тягне за собою і зміну форми держави, тобто політичної системи, яка втілюється у верховній владі і залежить від кількості правлячих осіб: один - монархія або тиранія; кілька - аристократія або олігархія; більшість - політія або демократія. Правильні форми держави - ті, де правителі дбають про загальне благо (монархія, аристократія і політія), неправильні - де вони керуються особистими інтересами. Ідеальна форма - політія, тобто переплетення демократії та олігархії, де багаті урівнюються з бідними шляхом збагачення середньої верстви населення, панує закон, усі громадяни знають один одного, дотримуються принципу рівності за гідністю і мають велику кількість рабів. Ремісники, торговці і "натовп матросів" громадянських прав не мають.

Для запобігання політичним переворотам принцип рівності за гідністю правителі доповнюють принципом політичної справедливості, тобто відносною кількісною рівністю. Звідси два види справедливості: розподільна (нерівна) за гідністю і зрівняльна, арифметична, яку застосовують у сфері цивільно-правових відносин. Політична справедливість можлива лише у стосунках між вільними і рівними людьми і втілюється у політичній формі владування. Справедливо й те, що "одні люди за своєю природою - вільні, інші - раби", але відносини між паном і рабом, як і сімейні стосунки, перебувають поза політичною сферою. Критерій справедливості для Арістотеля - право як норма політичного спілкування індивідів, як відносна рівність за принципом "рівним - рівне, нерівним - нерівне".

Право, в розумінні Арістотеля, - це політичний інститут; неполітичного права не існує. Воно складається з природного права, адекватного політичній сутності людини, і умовного, встановленого людьми (позитивне право). Умовне право Арістотель поділяв на писане (закони держави) і неписане (звичаєве право). Насильство суперечить ідеї права. Законодавство - це лише політична діяльність, невід'ємна частина політичного процесу, а політичне правління - це правління законів, а не людей. Якщо закон - явище політичне, то будь-які політичні інституції повинні мати правовий характер. Політична якість закону як "урівноваженого розуму" визначається його відповідністю політичній справедливості та ідеї права, а політичні якості "доброї людини", "ґрунтовної сфери", політичне спілкування залежать від інтелектуальних та етичних (вольових) чеснот, які набуваються шляхом політичного виховання і збагачуються законами, що поєднують авторитет розуму і духовної сили.

Значення політичної концепції Арістотеля полягає у завершенні мислителем давньої політичної теорії як "науки наук", учення про найвище благо людини і держави; започаткуванні політичної етики, розумінні політики як високоморальної, інтелектуальної, справедливої діяльності; створенні політичної юриспруденції, обґрунтуванні конституціоналізму, права народу на законодавчу владу, політичної сутності людини, співвідношення матерії і форми у політичних стосунках; визначенні місця і ролі держави, права, всіх верств населення у політичному житті; закладенні концептуальних основ майбутніх теорій правової держави, поділу влади; значному збагаченні природно-правових доктрин; розробленні фундаментальної методології дослідження політичних процесів тощо.

Учення Арістотеля продовжене у багатьох напрямах сучасної політичної ідеології - як демократичної, так і тоталітарної, у догмах християнства та ісламу. Ідеї мислителя поширювались у Київській Русі, особливо позначився їх вплив на становленні української політико-правової думки з кінця XVI ст. Учення Арістотеля викладали у братських школах, Острозькій колегії, Києво-Могилянській академії та інших навчальних закладах України.