Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Римські філософи.

Істотний внесок у розвиток світової правової культури зробили римські філософи. Сучасник Цицерона поет і філософ Тіт Лукрецій Кар (прибл. 99- 55 до и. е.) у поемі "Про природу речей" оспівав природний процес виникнення життя, людини, суспільства. Пропагуючи натурфілософію Епікура, він закликав людину любити природу й довірятися їй. З усіх можливих благ, на його думку, слід обирати ті, які може надати людині природа. Доки людина користується природними дарами, їй не доводиться силою зброї й ціною кровопролиття здобувати собі сите й щасливе життя. Походження законів Лукрецій пояснював договірним характером відносин між людьми. При цьому він різко виступав проти насилля, наживи, розкоші. Основу прогресу мислитель вбачав у необхідності людини працювати задля власного життєзабезпечення.

Історик, сенатор Гай Саллюстій Крісп (86-35 до н. е.) обґрунтував політичний ідеал у формі республіки, але вважав при цьому, що народ не має політичної мудрості й повинен підпорядковуватись сенату, як тіло душі. Із праць Саллюстія до нас дійшли листи до Цезаря (прибл. 50-

46 до н. е.) із пропозиціями щодо реформування державного устрою, а також дві книги - "Про змову Катіліни" (прибл. 43 чи 41 до н. е.) і "Югуртинська війна" (прибл. 41 чи 39-36 до н. е.). У своїх працях Саллюстій показав картину занепаду римського суспільства, моральну деградацію нобілітету й нездатність сенату управляти державою. Причини цього Саллюстій вбачав у морально-психологічних чинниках, а рушійні сили історії пов'язував з діяльністю окремих особистостей.

Після краху Римської республіки, з початком нової ери популярними стали ідеї Луція Аннея Сенеки (прибл. 4 до н. е. - 65), Епіктета (50-120), Марка Аврелія (121- 180) та деяких інших римських стоїків. За кризи полісної державності, різкого посилення авторитаризму, правового свавілля вони пропагували політичну пасивність, індивідуалізм, космополітизм, фаталізм.

На думку Сенеки, природна держава з природним правом - це всесвіт, що ґрунтується на божественному началі, а люди тут "рідні один одному", "співтовариші по рабству" і мають підпорядковуватися світовим небесним законам. Будучи філософом, письменником, політичним і державним діячем, Сенека у своїх діалогах, трактатах, листах, трагедіях сформулював ідеал суспільної поведінки людини, основу якого становлять самовдосконалення і непротивлення злу. Вій, зокрема, охарактеризував поняття "совість" як усвідомлену розумом і водночас пережиту почуттям норму. За вченням Сенеки, світ підпорядкований розумному началу, провидінню, вищому божеству. Закони природи є водночас і божественними законами, згідно з якими й необхідно жити людині. У творчості мислителя, яка розгорталась на тлі розпаду моральних підвалин імперії в часи правління імператорів Клавдія і Нерона, спостерігається втрата громадянського ідеалу служіння на благо республіки. Оскільки кожна форма держави є перехідною, приреченою на падіння, то не з нею має бути пов'язана вічна й неперехідна система моральних цінностей. Необхідності піклування про державу і громадянську общину в творчості Сенеки протиставляється прагнення до забезпечення індивідуального вибору.

Епіктет запропонував принцип "чого не бажаєш собі, не бажай іншим", різко засудив рабство і багатство. На його думку, людина повинна прагнути до виховання свободи духу як моральної якості, доступної кожному, незалежно від соціального стану. Людина може втратити все - майно, честь, сім'ю, - але ніхто не може ані відібрати, ані розтоптати людську волю.

Марк Аврелій уявляв державу як конформістське утворення з рівним для всіх законом, що "управляється рівністю і рівноправ'ям усіх". Найвищим принципом він визначав свободу всіх. Свої філософські погляди він виклав у нотатках "До самого себе", які були знайдені та опубліковані після його смерті. У цьому творі імператор, який упродовж усього свого правління брав участь у безперервних війнах, висловив песимістичне бачення суспільного прогресу і. прагнення до морального самовдосконалення людини.