Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Вольтер (1694-1778)

Прихильник ідеї прогресу, що спирається на розум і освіту, філософ, просвітитель, енциклопедист, письменник. Справжнє ім'я і прізвище - Франсуа-Марі Аруе. Перу Вольтера належать: наукові праці "Історія Карла XII" (1731), "Філософські листи" (1733), "Доба Людовіка XIV" (1751), "Історія Росії за царя Петра Великого" (1759-1763), "Республіканські ідеї" (1765); літературні твори - трагедії "Брут" (1731), "Заїра" (1732), "Смерть Цезаря"(1735), "Магомет" (1741), поеми "Ліга" (1723), "Орлеанська діва" (1735, надрукована 1755); філософсько-сатиричні повісті "Задіг, або Доля" (1748), "Мікромегас" (1752), "Кандід, або Оптимізм" (1759), "Вавилонська царівна" (1768).

Вольтер вважав, що природні закони ґрунтуються на розумі людини. Він заперечував варварство та заборони. Людина, з його погляду, подібна до розумної машини. її призначення - бути вільною і рівною серед рівних. Отже, свобода особи - це залежність лише від законів, це свобода совісті, віросповідання, мислення, творчості, друку. Рівність людей полягає у рівності перед законом, скасуванні станового суспільства, привілеїв церковників і феодалів, узаконенні рівної для всіх цивільної правоздатності.

Держава, за Вольтером, виникає не за божественною волею, а внаслідок договору між самими людьми. її первісна форма - республіка, яку очолює вождь, що поступово зосереджує владу в своїх руках і стає королем. Монархія усуває республіканський устрій і утверджується як "найдосконаліша форма держави ". Однак такою вона є лише за владування освіченого короля, сповненого прагнення творити добро для людей. За цих умов прийнятним стає й освічений абсолютизм, який єдиновладно, шляхом реформ, без повстань і революцій у майбутньому поступиться місцем конституційній монархії. У державі Вольтера скасовані привілеї духівництва, церковні суди; священнослужителі стають державними службовцями, отримуючи за це державну платню. Реєстрація актів громадянського стану передається до компетенції органів державної влади. Вольтер вимагав ліквідації системи провінційного права у Франції, численних місцевих феодальних повинностей і впровадження єдиної державної правової системи.

Ідей народоправства Вольтер не сприймав. Навпаки, він був переконаний, що голота не має багато розмірковувати, а політичну владу слід зосереджувати в руках меншості - політичної та економічної еліти. Лише наприкінці життя Вольтер почав схилятися до "просвітительської республіки" як ідеалу держави. У тріаді "держава - людина - суспільство" на верхівку він ставив освіченого самодержця, що уособлює державу, підпорядковується конституції, дбає про підданих, їхні освіту, добробут, влаштування добропристойного і впорядкованого суспільства. Таке суспільство можливе лише за умов його поділу на багатих і бідних, недоторканності приватної власності, яка і є його стрижнем. Повними політичними правами мають володіти тільки приватні власники. У поняття "свобода праці" Вольтер вкладав розуміння вільного продажу власної робочої сили тому, хто більше за неї платить. У його суспільстві відсутнє кріпосництво, а індивідів, які не мають приватної власності, він закликав до вільного продажу своїх робочих рук.

Однією із заслуг мислителя є обстоювання принципу недоторканності особи. Він вимагав ліквідації інквізиції, заборони тортур, скасування поширених тоді у Франції прав продажу або успадкування державних посад, у т. ч. посад суддів. Вольтер виступив за відповідність покарань скоєним злочинам, пом'якшення надзвичайно суворих вироків, допуск адвокатів до судочинства, скасування системи формальних доказів, вжиття ефективних заходів запобігання злочинності. У деяких працях ("Історія Карла XII", "Історія Росії за царя Петра Великого" та ін.) Вольтер звертався до української теми.