Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Дені Дідро (1713-1784)

Ідеолог французької буржуазної революції, філософ, просвітитель, енциклопедист. Упродовж 1747-1772 рр. він очолював творчий колектив, який створив "Енциклопедію, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел" у 35-ти томах. Титанічну роботу Дідро не зупинило навіть те, що в спеціальному посланні Папа Римський Климент XIII засудив "Енциклопедію..." до .спалення. Дідро також є автором праць "Філософські думки" (1746), "Алеї, або Прогулянка скептика" (1747), "Лист про сліпих для повчання зрячим" (1749), "Думки про пояснення природи" (1754), "Розмова Д'Аламбера з Дідро" (1769), "Філософські принципи матерії та руху" (1770), "Елементи фізіології" (1774-1780) та ін.

Виступаючи з позицій "освіченого абсолютизму", Дідро гостро критикував консервативні підвалини феодального світогляду, обґрунтував передові ідеї свого часу, які стали основою документів гуманістичного спрямування - Декларацій прав людини і громадянина 1789, 1793 років та конституцій кінця XVIII ст. - американської, польської і кількох французьких. Спираючись на матеріалістичний світогляд, природні права особи, Дідро доводив, що у первісні часи суспільства не було. Люди існували як "хаотичні пружинки". Перші законодавці стали винахідниками: завдяки системі нормативних актів вони знайшли спосіб з'єднати "хаотичні пружинки" і назвали цей механізм суспільством. Уже перебуваючи у суспільстві, люди обрали собі володаря для ефективнішого захисту свого життя, щастя і власності.

Д. Дідро у своєму вченні суспільство, яке він водночас тлумачив як державу, ставив над особою, адже воно покликане дбати про її права і добробут. Філософ пропонував дві форми держави - монархію (абсолютну чи конституційну) і демократичну республіку, де народовладдя не підлягає жодним обмеженням. Вибір форми правління належить суверенному народові, суверенній нації і залежить від рівня їх прагнення до свободи. Закон у Дідро - це поєднання волі тисяч людей, тобто більшості народу, який є єдиним джерелом влади. Демократію він розумів як безпосереднє народоправство (закони приймають збори громадян) або як опосередковане народоправство (закони ухвалюються у представницькій формі, тобто депутатами).

Філософ вірив у всемогутність законів, захищав право людини на вільне підприємництво, засуджував надмірне втручання держави у виробництво, обмеження вільної торгівлі системою мита, зборів, акцизів, податків, пропонував ділити спадщину порівну між дітьми й родичами померлого. Обстоюючи права людини на життя і недоторканність особи, Дідро не заперечував смертної кари, проте рекомендував звузити її застосування, вилучити з кримінальної практики покарання, що принижують гідність людини, розширити санкції, які передбачали б грошові покарання (частину з цих коштів він пропонував видавати потерпілому), менше саджати злочинців до в'язниці, а більше використовувати їх на громадських роботах. Він був прихильником свободи совісті, свободи віросповідання, ліквідації привілеїв духівництва. Проповідуючи ідеї народного суверенітету, демократичного устрою суспільства, Дідро водночас великі надії покладав на освіченого монарха, зокрема російську імператрицю Катерину П, якій особисто пропонував встановити в Росії конституційну монархію.

Однак ні Катерина II (на запрошення якої Дідро в 1773- 1774 рр. приїздив до Росії), ні інші європейські монархи не пристали на пропозиції мислителя.

Поль-Анрі-Дітріх Гольбах (1723-1789)

Філософ, просвітитель-енциклопедист, один із ідеологів Великої французької революції. П.-А.-Д. Гольбах зробив істотний внесок у розвиток політико-правових учень, брав участь у створенні "Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел", а також створив наукові праці "Система природи, або Про закони світу фізичного і світу духовного" (1770), "Здоровий глузд" (1772), "Соціальна система" (1773), "Природна політика" (1774) тощо. Він справив значний вплив на формування доктрини прав і свобод особи.

На думку Гольбаха, ніякого природного стану людства не існувало ніколи. У первісний період жили схильні до спілкування задля досягнення особистої вигоди егоїстичні істоти, наділені суперечливими пристрастями, у т. ч. шкідливими для оточення. Як наслідок боротьби пристрастей виникла загроза надмірного пригнічення слабких сильними. Під її впливом люди стали виробляти правила, що згуртували їх у суспільство. Деякі правила (права на свободу, власність, безпеку, справедливість; обов'язки поважати чужі права і свободи, виявляти людинолюбство, співчуття, благодійництво тощо) виникли із законів самої природи, тобто об'єктивно. Інші правила співжиття, яким повинні були підпорядковуватися усі, встановлювалися самими людьми для створення єдиної волі та єдиної сили, тобто влади над собою. Так, із сукупності природних і встановлених прав та обов'язків виник суспільний договір, за яким постале з природи поза волею людини суспільство перетворилося на державу. Кожний член суспільства передав державній владі свої свободи, відмовився від незалежності, підпорядкував свою волю центральній силі, яка покликана на принципах справедливості забезпечувати громадянам щасливе існування, оберігати їх священні права на свободу, власність, безпеку.

Природна свобода для Гольбаха - це спокій духу, з якого випливають вторинні права: свобода совісті, свобода мислення, свобода друку тощо. Право на власність - це право на приватну власність, бо усуспільнення майна суперечить природі людини. Тут природна рівність індивідів поступається соціальній нерівності, яка відображає відмінності особистостей, спонукає їх до активної діяльності, самоствердження. У суспільстві, на думку Гольбаха, перші ролі належать купцям і промисловцям, які, збагачуючись, забезпечують можливість матеріального існування іншим громадянам. Феодальна власність суперечить змісту суспільного договору, тому вона повинна бути скасована разом з привілеями і правами дворянства, панщиною, кріпацтвом тощо. Філософ був прихильником такої соціальної нерівності, яка б не спричиняла революцій та інших бурхливих соціальних потрясінь; він був на боці середніх і дрібних власників і відверто засуджував пиху, пишноти та агресію проти інших народів.

Ідеал держави для Гольбаха - конституційна монархія, де влада монарха подібна до влади батька в сім'ї, а покора підданих - до покори дітей, тобто побудована на принципах справедливості, розумності і добровільності. Мислитель, як і його сучасники, виходив з того, що на форму правління у державі значний вплив справляють клімат, ґрунт, мораль, забобони, потреби тощо. Він не сприймав деспотизму, але вважав, що боротися з ним слід лише методами просвітництва, а не повстання, оскільки народ треба постійно стримувати від шаленства і гніву. Органи народного представництва у конституційній монархії Гольбаха формуються шляхом голосування. Однак активні і пасивні виборчі права надаються лише істинним громадянам, тобто громадянам-власникам, батькам сімейств. Отже, він поділяв громадян на повноправних і неповноправних. Лише повноправні громадяни, за Гольбахом, отримують право змінювати і карати обраних ними депутатів.

Праці Гольбаха з питань держави і права істотно вплинули на розвиток світової юридичної думки.