Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Семен Десницький (прибл. 1740-1789)

Просвітитель і правознавець. Він зробив вагомий внесок у розвиток духовно-правових учень, свої правові погляди виклав у працях "Юридичні роздуми про початок і походження шлюбу" (1765), "Слово про прямий і найближчий засіб навчання юриспруденції" (1768), "Уявлення про заснування законодавчої, судової і каральної влади в Російській імперії" (1768), "Роздуми про речі священні, святі та прийняті у благочестя, з показом прав, якими вони у різних народів захищаються" (1772), "Юридичні роздуми про різні поняття, які мають люди щодо володіння майном у різних станах суспільного життя" (1781) та ін.

Права людини у галузі "природної юриспруденції" Десницький поділяв на: 1) права природні, "які людина має для захисту свого тіла, честі, гідності і власності"; 2) права набуті, що "виникають у суспільстві від різного стану і звання людей" у сферах влади "законодавчої, судительної каральної"; 3) права, що "виникають від різних і взаємних справ між обивателями": "власність, право дозволене, спадкоємство, застава, особливі та інші персональні привілеї, контракт і подібне контрактові право"; 4) права, "що належать до благоустрою і добробуту, зручного утримання і безпеки обивателів, до запобігання внутрішнім заворушенням і до захисту від ворожих нападів".

Держава, на думку Десницького, виникла з первісного стану на основі суспільного договору. Він дослідив різні типи держав, у т. ч. російську абсолютну монархію, і подав до Комісії для створення проекту нового Уложення пропозиції щодо реформування влади з метою кращого захисту прав людини і громадянина.

Десницький одним із перших в українській і російській політико-правовій думці обґрунтував ідею поділу влади, відмінну від поглядів західних мислителів: законодавчу владу, за Десницьким, здійснює монарх разом із сенатом у кількості 600-800 багатих людей, обраних на б років; виконавчу очолює монарх; судову і каральну - сенат і суди. Причому судді у судових установах - незмінні, а розгляд справ вони здійснюють прилюдно, за участю адвокатів і присяжних засідателів, яких обирають із представників усіх верств населення. Десницькому належать також проекти щодо вдосконалення міського самоврядування, яке, на його думку, мало здійснюватись у Москві й Петербурзі колективним органом у складі 18 дворян і 55 купців, а в губернських містах - 7 купців і 5 дворян, яких обирали б на 2 роки.

Десницький різко висловлювався проти кріпосного права, був прихильником свободи совісті, рівності народів, виступав проти національного гноблення. При цьому він виправдовував соціальну і станову нерівність у суспільстві, ідеалізував багатство, розглядав його як свідчення високої честі, гідності і переваг людини. Віддаючи свої симпатії міщанам, купцям і фабрикантам, тобто молодій буржуазії Російської імперії, Десницький розумів свободу особи переважно як свободу економічної діяльності.

Яків Козельський (1726 - після 1795)

Філософ, правознавець, політичний мислитель, відомий своїми працями "Філософічні пропозиції", "Міркування двох індійців Калана та Ібрагіма про людське пізнання", "Передмова до перекладу "Історії датської" Голберга", "З приміток до перекладу "Історії датської" Голберга", "Передмова до перекладу книги Мозера "Государ і міністр"", "Передмова до перекладу книги Шоффіня "Історія славетних государів і великих генералів"" та ін. Він також автор кількох підручників із математики й механіки.

Козельський був послідовником французького сенсуалізму, прихильником відроджених Г. Гроцієм і Т. Гоббсом ідей школи природного права і теорії суспільного договору, виступав проти схоластичних і теологічних уявлень про людину. Його політичним ідеалом було демократичне суспільство, основане на приватній власності, здобутій власною працею.

Загальну філософію Козельський поділяв на теоретичну (логіку і метафізику) та практичну, або моралістичну (юриспруденцію і політику). Юриспруденцію він визначав як "знання всіх можливих прав або правностей", а політику - як "науку запроваджувати праведні наміри найздібнішими [політиками] і притому праведними засобами у діяння ". Юриспруденція, за Ковельським, - знання права, основане на справедливості, а легіспруденція - знання законів, які не завжди відповідають вимогам справедливості. Вагомим є його внесок у теорію конституційної юстиції: він обґрунтував необхідність захисту природного ("правильного і справедливого") права від "штучного" права, яке основане на не завжди справедливих законах, до яких Козельський зараховував, зокрема, російські закони про закріпачення селянства. Право він поділяв на природне, тобто "встановлене у самій природі людини"; громадянське, встановлене "для спокійного життя і постійного благополуччя" громадян; всесвітнє, або право народів, тобто міжнародне право. Природні права індивіда, за Козельським, - це права, які не приносять користі і не завдають шкоди іншим, але необхідні для підтримання життя людини. Вони є об'єктивними, божественними (даними Богом) і вічними. Природне право - це втілення моральності, совісті, розуму, а закони держави повинні відповідати не тільки природному праву, а й стрижневим положенням суспільного договору.

Козельський виступав за обмежену монархію, проти економічної нерівності людей, самодержавства, кріпацтва як грубого порушення природних прав індивіда, за справедливість в оподаткуванні. Він протиставляв природне право людей абсолютній монархії, чинним у Російській імперії "неправедним" законам, визнавав природне право пригноблених на самозахист, захищав право народів на мир і вважав "праведним" повстання проти експлуататорів.

Творчі здобутки українців, які жили і працювали на російських теренах, суттєво збагатили світову, російську і українську державно-правову думку. Потрапивши до великих освітніх, наукових центрів, ці люди отримували можливості, яких не було на периферії імперії. Вони здобували право навчатися і стажуватися у європейських містах. Повертаючись додому, вони ставали відомими вченими, професорами на кафедрах у провідних університетах. І нині Україна, як і Росія, з повним на те правом може ними пишатися.