Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - 5.10. Державно-правові вчення в Україні

XVII ст. в історії України позначилось масштабною боротьбою українського народу за національну незалежність. Після Переяславської ради ця боротьба відбувалася за умов колонізації України царською Росією. Українські мислителі у цей час несли в народ зерна істинної європеїзації, дух і постулати виваженого, конституційного розуміння людської свободи. Вони наполегливо і послідовно виводили українську політичну думку на шлях ідейно-світоглядного синтезу творчої спадщини античності, християнства, епох Відродження і Просвітництва.

Богдан (Зиновій) Хмельницький (1595-1657)

Український державний діяч і полководець. Він створив могутнє підґрунтя для народження та еволюції української національної ідеї, державотворення. Завдяки діяльності гетьмана Європа і світ дізналися про існування великого народу в центрі континенту, який, успадковуючи державницькі традиції Київської Русі, у жорстокій боротьбі заявив про себе як народ історичний, народ державний, який сформував державницьке утворення під назвою "Гетьманщина" ("Військо Запорозьке"). Саме Хмельницький заклав основи демократичного республіканського ладу. Започатковані ним фактичні конституції корінились у Київській Русі. Водночас їх витоком були козацьке самоврядування і частково польська "шляхетська демократія". Так на політичній карті світу з'явилась нова автономна держава з подібним на полібійський варіант ідеального змішаного державного управління, тобто з поєднанням ознак монархії (гетьман, у Київській Русі - князь), аристократії (старшинська рада, у Київській Русі - боярська рада) та демократії (загальнокозацька рада, у Київській Русі - віче). У фактичній конституції нової держави вимальовувались чіткі обриси поділу влади на законодавчу (генеральні чи старшинські ради), виконавчу (гетьман, генеральний уряд) та судову (генеральний суд).

Як державний діяч, Хмельницький багато уваги приділяв поділу держави на адміністративно-військові одиниці (полки, сотні тощо), організуванню місцевого самоуправління за зразком побудови центральних органів, розширенню прав Києва, Ніжина, Чернігова, Львова, Козельця та інших міст на самоврядування, налагодженню дипломатичних відносин з іншими державами. Він створив досконалий державний апарат, розгорнув військове будівництво (армія Хмельницького стала однією з найсильніших у тогочасній Європі), сформував систему фінансових, податкових, господарських органів, оборони і примноження культурних і духовних традицій українського народу. Універсали гетьмана свідчать про його прагнення до певної незалежності судових органів. Вагомим досягненням Хмельницького стало виховання козацьких полководців, професійних державних управлінців.

Після кількох невдач у визвольній війні Хмельницький зрозумів, що самотужки Гетьманщина не зможе встояти проти могутніх сусідів, і обрав орієнтацію на московського царя. Саме він став ініціатором скликання Переяславської ради 1654 р., де було досягнуто усних домовленостей щодо приєднання до Росії та складено присягу на вірність московському самодержцю, розроблення тексту Березневих статей 1654 р., що мали стати стрижнем нового правового статусу України, тобто її своєрідною юридичною конституцією. Вона була формально визнана і залишалася чинною майже півтора століття, і аж наприкінці XVIII ст. розтоптана російським самодержавством. Істинні наміри Хмельницького щодо приєднання до Росії у 1654 р., навколо яких не стихають суперечки протягом кількох століть, містяться у тексті присяги, складеної ним особисто на Переяславській раді: "Милість Божа над нами! Як за давніх часів за Великого князя Володимира, так і тепер родич їх і Великий князь Олексій Михайлович, всієї Росії самодержець, зглянувся на свою батьківщину Київ і на свою Малу Русь ласкою своєю, як орел покриває гніздо своє, так і він зволив прийняти нас під свою руку, Київ же і вся Мала Русь - вічне їх, а ми всі раді Великому Государеві служити щиро душами своїми і голови свої складати за його многолітнє здоров'я".