Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - 6. Світова і вітчизняна державно-правова думка ХІХ ст.

ХІХ ст. було періодом формування методологи теоретичного пізнання державно-правового розвитку, виникнення вчення про діалектику, утвердження класичного німецького ідеалізму, що послугувало теоретичним підґрунтям для зародження марксизму. Марксизм зосередив свої зусилля на обґрунтуванні ідеалів суспільного ладу, заснованого на спільній праці і справедливому розподілі. У цей час почали пропагувати ідеї свободи людини і людства, поваги до законності, гуманістичного призначення держави, з'явилася ідея громадянського суспільства. Під впливом Великої французької революції, якобінського терору, наполеонівських війн виникла течія "консерватизм". Із критикою раціоналізму теорії природного права і властивої Просвітництву віри у всесильність закону на початку ХІХ ст. виступили німецькі юристи, які створили історичну школу права. Основним напрямом державно-правової думки поступово став лібералізм як ідеологія обґрунтування громадянської свободи, безпеки особистості, вільного підприємництва, невтручання держави в економічне життя. У другій половині XIX ст. намітилась тенденція переходу від чистого позитивізму до узагальнень, від фактології до філософії, соціології, історизму, психології. Суперечності феодального ладу в Росії спричинили протистояння ліберальної, радикально-революційної і монархічно-консервативної ідеологій, розбіжності в ідейно-теоретичних підходах західників і слов'янофілів. Українська державно-правова думка XIX ст., починаючи від "Історії Русів", увібрала елементи основних течій західних політико-правових учень і підпорядкувала їхній потенціал завданням національного відродження.

6.1. Розвиток державно-правової думки в Англії

Державно-правова думка XIX ст. в Англії відображала соціально-політичні зміни, зумовлені історичним процесом, оскільки в цей час за основними показниками суспільного розвитку країну називали провідною в капіталістичному світі. Після англійської революції XVII ст. у країні утвердилась парламентська монархія, на часі була модернізація аристократичної політичної системи. Питання приватної власності, її захисту, активізації індивіда, гарантій недоторканності сфери приватної життєдіяльності людей стали основними на цьому етапі.

Єремія Бентам (1748-1832)

Засновник теорії утилітаризму (лат. utilitas - користь, вигода), яка увібрала в себе соціально-філософські ідеї Т. Гоббса, Дж. Локка, Д. Юма, К.-А. Гельвеція і П.-А. Гольбаха. Його перу належать праці "Нарис про правління" (1776), "Вступ до основних положень моралі та законодавства" (1780, опублікована 1789), "Про закони в загальних рисах" (опублікована 1945), "Непряме законодавство" (опублікована 1802), "Захист лихварства" (1787), "Начерк нового плану організації судових установ у Франції" (1790) та ін. У цих працях Бейтам проголосив завданням юридичної науки критичний аналіз чинного права з метою його удосконалення. Юриспруденція в його розумінні є цензурою цього права. Принцип утилітаризму, на думку мислителя, мав би спрямувати юридичну думку на наукову основу.

Теорія утилітаризму Бентама ґрунтується на чотирьох постулатах: 1) зміст діяльності людини полягає в позитивних для неї результатах і отриманні задоволення; 2) критерієм оцінювання всіх явищ є користь і можливість розв'язання будь-яких завдань; 3) моральність створюється тим, що орієнтує на забезпечення щастя (добра); 4) максималізація всезагальної користі шляхом встановлення гармонії між індивідуальними і суспільними інтересами, що і є метою розвитку людини. Ці постулати слугували йому опорою при аналізі політики, держави, права, законодавства.

Бентам зазначав, що природним для людини є прагнення задоволення і уникнення страждань. Відповідно, для кожної конкретної особи корисним є те, що допомагає досягти задоволення і уникнути страждань; в масштабах суспільства - те, що орієнтує на "найбільше щастя для якнайбільшої кількості членів суспільства". Із позицій утилітаризму мислитель критикував і теорію природного права, і історичний підхід до права. Він вважав, що держава утворена примусом і утвердилась звичкою. Тому природне право, протиставлене закону, є ворогом розуму, а ідея прав особи призводить до утвердження анархії і протистояння державній владі.

Бентама вважають основоположником європейського лібералізму ХІХ ст. Стрижнем ліберальної доктрини є положення про свободу особи, автономію меж її діяльності, самоствердження індивіда, яке забезпечується приватною власністю і політико-юридичними постановами. Проте англійський мислитель мав власне бачення лібералізму. Він надавав перевагу не свободі окремої людини, а інтересам і безпеці особи, яка сама має визначати, у чому полягає її інтерес і в чому виражається користь.

Застосовуючи утилітаризм у галузі права, Бентам дійшов висновку, що закон є злом. Без закону неможлива безпека особи і її власності. Категорії "свобода" і "права особи" він вважав втіленням зла і не визнавав їх, як і школу природного права та політико-правові акти, створені за її сприяння. Критичне ставлення до школи природного права полягало в запереченні Бентамом ідеї розмежування закону і права, оскільки в такому разі право набуває антизаконного змісту. За це його називали піонером позитивізму в юридичній науці Нового часу. Бентам також не поділяв думки про те, що суспільство і держава виникають внаслідок суспільного договору. У питаннях організації державної влади він обстоював демократичні позиції, які доповнювали і зміцнювали його ліберальні уподобання.

Засуджуючи монархію і спадкову аристократію, Бентам був прихильником республіканського устрою держави, у якій три основні гілки влади (законодавча, виконавча й судова) мають бути відокремлені. Мислитель вважав необхідною систему кооперації чи взаємодії, яка мала б забезпечити їх узгоджену роботу на основі постійних правил. Завдяки цьому владний процес набуде систематичного і неперервного характеру. Тобто у такій системі стримувань і противаг гілок влади виражається принцип демократизації. Із погляду Бентама, демократизувати слід не лише організацію безпосередньої державної влади, а й усю політичну систему суспільства. Тому мислитель пропонував розширити виборче право, зокрема надати його жінкам. Він сподівався, що за допомогою інститутів демократії (в т. ч. незалежної преси, публічних зборів, дискусій) можна буде ефективно контролювати діяльність виконавчої і законодавчої влади.

Основна Ідея творчості Бентама щодо політико-правового устрою - намагання звільнити законодавство від застарілих, архаїчних елементів, підняти його до рівня відповідних соціально-економічних і політичних змін. До пріоритетних ідей мислителя належать удосконалення законодавчого процесу; демократизація судових процедур; доступність судового захисту для всіх верств населення. Тобто він запропонував засоби правового регулювання, які охоплювали тільки "загальне благо". Відповідно, правопорядок має ґрунтуватися на принципі утилітаризму, оскільки люди підкоряються законам не тому, що вони відповідають природним правам, а тому, що вірять, що результати законослухняності кращі, ніж їх порушення.

Вивчення і вдосконалення права Бентам рекомендував здійснити за допомогою природного і технічного методів. Природний метод полягав в оцінюванні чинного права з позицій загальної користі (блага), а технічний - в утвердженні єдиних юридичних процедур і термінології. У галузі цивільного права корисність законодавства вимірювалася його здатністю забезпечити недоторканність власності. Бентам писав; "Власність і закон народилися разом і помруть разом. До закону не було власності; ліквідуйте закон і власність перестане існувати". У кримінальному законодавстві вчений пропонував створення реалістичної класифікації злочинів і покарань, тобто покарання мало бути співмірним злочину.

Отже, Є. Бентам є одним із основоположників реститутивного (лат. restitutio - відновлення) кримінального правосуддя. Бентам рекомендував також реформувати організаційну структуру юридичних установ і власне юридичну процедуру - зробити її зрозумілішою і доступнішою. Критикував він і судову систему Англії, пропонуючи замінити офіційну судову процедуру неформальним розглядом справи перед третейським судом, надати судді свободу у встановленні рішень і право керуватися власною правосвідомістю.

У полі зору Бентама перебувала і юридична техніка. Він не погоджувався із традиційною для Англії системою прецедентного права, у законі вбачав найкращу форму фіксації правових розпоряджень. Мислитель вважав, що право слід сприймати як сукупність знаків-символів, виданих сувереном для регулювання поведінки підданих (підхід лінгвістичної юриспруденції). Закон має бути простим, чітким, зрозумілим. Важливим засобом чіткості в системі норм Бентам називав кодифікацію. Закони він поділяв на досконалі (містять санкції), недосконалі (не містять санкцій), ординарні (містять пояснення громадянам), трансцендентні (містять пояснення суверену). Отже, він застосовував принцип обмеження державної влади правом, висловлював концепцію її мінімальних функцій.

Праці Бентама істотно позначилися на розвитку політико-правової ідеології. Його демократичні ідеї сприяли створенню в Англії нар одно-правової держави, а Історія державно-правової думки XIX ст, свідчить про те, що чимало з них вплинуло на розвиток правової науки. Так, співвідношення законодавства із соціальними цілями послугувало становленню соціологічної школи права. Доробок Бентама сприяв обґрунтуванню необхідності представницького правління і обмеженню державної влади життєво важливими для суспільства функціями.