Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Клод-Анрі де Рувруа Сен-Сімон (1760-1825)

Соціаліст-утопіст. Свої правові і політичні погляди він виклав у працях "Листи женевського мешканця до сучасників" (1802), "Вступ до наукових праць XIX ст." (1808), "Нарис науки про людину" (1813), "Реорганізація європейського співтовариства" (у співавторстві з О. Т'єррі, 1816), "Індустрія" (1817-1818), "Погляд на власність і законодавство" (1818), "Про теорію громадської організації" (1819), "Політика" (1819), "Притча" (1820), "Про промислову систему" (1821-1822), "План наукових робіт, необхідних для реорганізації суспільства" (у співавторстві з О. Контом, 1822), "Катехізис промисловиків" (1822-1823), "Катехізис політиків-промисловиків" (1825), "Нове християнство" (1825) та ін.

Учення Сен-Сімона про державу і право, людину і суспільство характеризується соціально-економічною спрямованістю. Історію держави він розглядав як процес еволюційного перетворення суспільства на промислове, що охоплює такі стадії: теологічну (влада належить священикам і феодалам); метафізичну (буржуазна держава, де владу захоплюють юристи і метафізики); позитивну (яка лише зароджується й де влада належатиме класу вчених і промисловців). Допускатимуть до влади й частину юристів. На позитивній стадії інститут монарха зберігається, але реальна вища влада зосереджена в руках двопалатного парламенту. Між королем і парламентом мають бути створені проміжні органи: рада вчених, яка "керує розумовим життям держави", розробляє проекти соціальних перетворень, і рада промисловців, що складає проекти бюджету і контролює його виконання. Підготовлені радами законопроекти надходять у раду міністрів та парламент.

Сен-Сімон недооцінював роль державних і правових інститутів, найважливішими законами вважав ті, що визначають і регулюють власність, а закони, які закріплюють владу і форми правління державою, - другорядними. Важливою для Сен-Сімона є ідея праці. На його думку, фізичною працею бідний годує багатого, а багатий розумовою працею поліпшує долю бідного. Якщо ж багатий виявляється нездатним "працювати головою", він зобов'язаний теж "працювати руками". Сен-Сімон висловлював ідеї про суспільну організацію виробництва і планове управління ним. В ідеальній державі духовна (вища) влада належить ученим-інтелектуалам, світська (підпорядкована духовній) - власникам.

Сен-Сімон обґрунтував ідею об'єднання Франції і Англії з метою встановлення в Європі конституційного ладу. Відтак усі європейські держави утворять союз,- яким буде керувати загальноєвропейський парламент. На правовій основі мирним шляхом він вирішуватиме конфлікти між державами, а згодом сформулює ще й "моральний кодекс" відносин між ними. Нові конституційні держави оберуть шлях індустріалізації і перетворять суспільство на союз "працюючих розумово і фізично". Так на місці самодержавної військово-теократичної держави постане конституційна "промислово-наукова" держава.

У пізніх працях Сен-Сімон вказував на принципові суперечності між працею і капіталом, підійшовши до обґрунтування права на працю і думки про те, що завданням революцій XVIII ст. була політична свобода, а метою ХІХ ст. мали стати гуманність і братерство, метою нових конституційних держав - союз влади з промисловим пролетаріатом, який організується і заявить про своє право на безпосередню участь у владі, досягнення рівності на основі "індустріального принципу", "принципу промислових асоціацій". Провідною наукою в майбутній державі, на думку Сен-Сімона, буде мораль, яка відсуне право на задній план, перетворить його на додаток, заперечить застарілий католицизм і зробить предметом посиленої уваги становище пролетаріату. Держава має стати знаряддям управління централізованим і плановим виробництвом, перетворити правління людьми на правління речами, а союз держав - на всесвітню асоціацію народів без національних кордонів в ім'я торжества всезагального миру.

Сен-Сімона вважають попередником соціології і філософії позитивізму, одним з основоположників державного соціалізму на інтернаціональній основі.