Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - 6.3. Розвиток державно-правової думки у Німеччині

Велика французька революція (1789-1794) суттєво вплинула і на державно-правову думку в Німеччині XIX ст. Однак до практичного втілення демократичних, республіканських ідеалів країна не була готовою. Зміст державно-правових вчень у Німеччині визначила необхідність досягнення національної єдності, демократизації державного устрою, ліквідації феодальних пережитків.

Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель (1770-1831)

Філософ, автор систематичної теорії діалектики. Його погляди мали особливе значення у політичній думці Нового часу і викладені у працях "Феноменологія духу" (1807); "Наука логіки" (1812-1816); "Енциклопедія філософських наук", "Філософія духу" (1817); "Філософія права" (1821); "Філософія всесвітньої історії" (1822-1831) та ін. Політичне вчення Гегель вибудовував за трьома аспектами діалектичного розвитку духу: суб'єктивний дух - об'єктивний дух - абсолютний дух.

Гегель, заперечуючи традиційні природно-правові схеми та концепції суспільного договору, запропонував власне бачення особистості, громадянського суспільства, держави, міжнародних політичних відносин. Історія, за Гегелем, прагне до еволюції свободи особистості у громадянському суспільстві, внаслідок чого "світовий дух" починає уявляти себе абсолютно вільним, історія "стає прогресом" в усвідомленні свободи і її поділяють на такі етапи: давньосхідний, коли народам відомо, що свобода належить одній людині; давньогрецький і давньоримський, коли народи впевнені, що свобода належить групі людей; сучасний німецький, коли народи знають, що свобода належить усім. Людство проходить щабель розвитку, на якому його природну єдність втілює сім'я. Велика кількість сімей зумовила утворення громадянського суспільства. Найвищою природною єдністю індивідів, що примирює і знімає всі суперечності, є держава. Позаісторична людність - це народ, який не створив власної держави, необхідною передумовою виникнення якої є зародження "народного духу"

Громадянське суспільство, на думку Гегеля, - це суспільство власників. До нього належать вільні індивіди, котрі взаємодіють між собою під час реалізації власних потреб та інтересів переважно в суспільно-економічній сфері. Громадянське суспільство поділяють на стани (корпорації), воно охоплює поліцію і судові установи. У ньому всі рівні юридично, за національністю, віросповіданням, але нерівні від природи, у соціальних взаєминах, настроях, думках, обдаруваннях, знаннях тощо. Нерівні чоловік і жінка, тварина і рослина. Держава - вінець розвитку моральності. Як серцевина сім'ї та громадянського суспільства вона передує їм, втілює їх єдність, знімає суперечності. Як найцінніший продукт об'єктивного духу, а не суспільного договору, держава синтезує об'єктивне й суб'єктивне в народному русі, стає носієм абсолютного духу і відповідає змістові абсолютної ідеї. Держава не може бути засобом служіння громадянам і суспільству, бо вона - засіб панування, найвища з усіх цілей. її авторитет має безумовний божественний характер. Держава займається політичною діяльністю; загальнообов'язковими, об'єктивними і раціональними законами та власними інституціями забезпечує реалізацію прав і свобод громадян. Сутність держави - суверенітет, поділений між монархом і народом. Саме суверенітет дає їй змогу безмежно панувати над собою і над громадянським суспільством. Державну владу Гегель поділяв на законодавчу (депутати представляють і захищають інтереси станів), виконавчу (здійснюється урядом) та правлячу (єдність законодавчої і виконавчої влади в особі монарха, який спирається на закон і поважає права та свободи підданих).

Значне місце у своєму вченні Гегель відводив "зовнішньому державному праву", заперечував кантівську ідею "вічного миру", бо він "розбещує націю", виправдовував війни, завдяки яким, на його думку, вирішують "суперечності суверенітетів", охороняють нації від "застоїв та загнивання". На цій підставі його вважають теоретиком німецької національної державності, апологетом прусського шовінізму, предтечею тоталітарних режимів XX ст., критикують за зверхнє ставлення до "нижчих" народів, у т. ч. слов'ян, тощо.