Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Бенжамен Констан (1767-1830)

Теоретик новітнього конституціоналізму, політичний діяч, публіцист і письменник. Його перу належать праці "Про конституції та про їх гарантії" (1814), "Принципи політики" (1815), "Про політичних перебіжчиків" (1815), "Курс конституційної політики" (1816), "Спомини про Сто днів" (1820), "Про релігію" (1824-1830), "Римський політеїзм" (видана у 1833).

У вченні Констана свобода особистості є метою держави, особистість - вище держави, авторитетів, мас. Основним засобом досягнення природної, невідчужуваної індивідуальної свободи він вважав встановлення конституційних гарантій: свободи друку, зібрань, петицій, відповідальності міністрів і "молодших чиновників" за порушення таких свобод, а також обрання "багатолюдного і незалежного" народного представництва - парламенту.

Незалежність особистості від державної влади забезпечує конституційна (на зразок англійської) монархія, тобто закріплений у конституції держави поділ влади на гілки: 1) влада вмираюча (королівська); 2) влада представництва постійна (верхня палата парламенту); 3) влада громадської думки (нижня палата парламенту); 4) влада виконавча (відповідальні міністри); 5) влада судова; 6) влада муніципальна. Проте сам по собі поділ влади, на думку Констана, не є повною гарантією індивідуальної громадянської свободи. Він стає таким лише за наявності у конституції механізму рівноваги владних гілок.

Доктрину народного суверенітету Констан не заперечував, але пріоритет надавав теорії суверенітету особистості. Це забезпечується, на його погляд, незалежністю індивіда від будь-якої влади, його звільненням від "рабства у вирішенні власних справ". Приватні особи значно могутніші, ніж армія, поліція та інші державні силові структури. Демократія за жодних умов не повинна втручатись у майнову сферу. Державна влада не може бути абсолютною чи деспотичною, вона має обмежуватися громадською думкою, втіленою у нижній палаті парламенту, яку обирають із застосуванням високого майнового цензу. Якщо тим, хто не є власником, дати політичні права, то вони відберуть власність у багатих. Королівська влада, хоч і відживає свій вік" теж є однією з конституційних гарантій індивідуальної свободи, оскільки "велично перебуває над усіма людськими пристрастями".

Право на власність у Констана, на відміну від інших особистих прав і свобод індивіда, не є вродженим. Власність священна і недоторканна, але право на неї набувають, оскільки власність формують у суспільстві і вона не передує йому. Така концепція сприяла необхідному на той час зруйнуванню феодальної землевласності. Зате "промислова свобода", на думку мислителя, має бути забезпечена і конституцією, і всіма гілками державної влади для повного розквіту шляхом безперешкодної конкуренції, відмови від будь-якого правового регулювання відносин праці й капіталу.

Космополітичні за змістом, англофільські за формою ліберально-конституціоналістські ідеї Констана істотно вплинули на розвиток світової політико-правової думки і практики державотворення.

Шарль Фур'є (1772-1837)

Власні уявлення про державу і право, суспільство і людину він виклав у працях "Континентальний тріумвірат і вічний мир через тридцять років" (1802), "Всесвітня гармонія" (1803), "Про торговельне шарлатанство" (1807), "Трактат про домашню землеробську асоціацію" (1822), "Скорочений виклад трактату про домашню землеробську асоціацію" (1823), "Мнемонічне землеописання" (1827), "Новий господарський соцієтарний світ" (1829-1830), "Оманлива індустрія" (1833), "Теорія всесвітньої єдності" (1822), "Новий любовний світ" та ін.

Процес еволюції держави Фур'є розглядав із позицій теософії, містицизму, діалектики і механістичного матеріалізму, заперечуючи будь-які досягнення попередньої соціальної філософії. Держава, як і суспільство, у своєму розвитку подолала п'ять періодів: райський (едемізм), дикунський, патріархальний, варварський та цивілізаційний. Для цих періодів характерні, з одного боку, нарощування індустріальної могутності людини, а з іншого - жіноча емансипація: найкращими завжди вважали цивілізації, які надавали жінкам максимум свободи. Розкріпачення жінки - найліпший показник прогресу, її закріпачення - свідчення регресу і занепаду, оскільки "пригнічення слабкої статі знищує справедливість".

Фур'є піддавав нищівній критиці сучасну йому державу, яку характеризував словами "жебрацтво" і "розпуста". Це спричинено тим, що відвойована свобода обертається анархією (зокрема, торговельною); бідні відсторонені від влади; насаджується "тиранія індивідуальної власності над масою"; республіканські гасла, народний суверенітет, загальне виборче право нічого не змінюють у жебрацькому становищі людей, лише третина громадян працює, а інші або "паразити", або руйнують державу. "Паразитів" мислитель поділяв на три групи: 1) домашні (жінки, діти, прислуга); 2) соціальні (усі військовослужбовці, збирачі податків, половина фабрикантів, 9/10 купців, 2/3 митників тощо); 3) додаткові (адвокати, правоохоронці, засуджені, повії, жебраки, злодії тощо, наявність яких потребує величезного державного апарату). 120 тис. злочинців на рік у Франції заохочують, щоб "нагодувати співробітників кримінальних судових палат". Сучасна держава - це "світ сторчака, соціальне пекло". У ній бідним "уготований тільки розстріл і знищення". Лише "вражені філософською катарактою" можуть видавати за щастя життя "під захистом конституції, любити конституцію, пишатися її красою", оскільки бідні або не вміють читати, або не мають і двох су, щоб купити таку конституцію. Присвоєння звання вільної людини призначене, на думку Фур'є, лише для того, щоб послати ц "з ланцюгом на шиї вмирати за таку даровану свободу". Право, на його погляд, є ніщо без матеріальних гарантій. Як конституція, так і право загалом існують лише на папері, а це є "глибокою образою" для того, хто не має змоги отримати не тільки проголошених прав, а й у "сто разів менших".

Суттєвими вадами цивілізованої держави є анархія виробництва, "дурний розподіл добутих благ", її відстороненість від кооперування промисловості і землеробства і вкрай недосконала організація праці, що призводить до появи протилежності інтересів державного чиновництва і народу, фабриканта і робітника, продавця і покупця тощо. Цивілізована держава, на думку Фур'є, спричинила не лише жебрацтво, а й розпусту насадженням законів, що стверджують "усезагальну брехливість, лицемірство, дворушництво", призводять до "таємного невдоволення" самими законами. Ці тези мислитель обґрунтував розлогими прикладами із шлюбного права, критикуючи формальність шлюбу, захоплення притонами розпусти і доводячи, що "99% подружніх пар віддані віроломству зради одне одному", насаджують "подружню панщину" тощо. Фур'є не визнавав свободу особистості у державі, посилаючись на те, що "голодний пролетарій у такій цивілізації заздрить забезпеченому рабу давнього світу: куди вже тут до теорії верховної влади народу!". До всіх цих бід сучасна держава додала ще й "озвіріле ворогування партій", "ганебне нищення людей " тощо.

Вихід з такого становища Фур'є вбачав у рішучому запереченні всього старого, брехливого, що руйнує природний порядок речей, і віднайденні нової науки, яка б дала змогу вдосконалити і державу, і суспільство. Таку науку під назвою "теорія страсного ваблення" мислитель винайшов сам. Держава, як і все світове суспільство, весь Всесвіт, еволюціонує за незмінними математичними законами постійного і загального руху, який поділяється на п'ять елементів: рух матерії (живої і неживої), рух органічний, рух інстинктивний (пристрастей та інстинктів), рух аномальний (невагомих частинок природи) і рух соціальний (осьовий, страсний).

Фур'є визнавав, що відкриття першого елемента руху належить Ньютону, а чотирьох інших - особисто йому, але розкрив лише один - сутність соціального руху, який підпорядковується законам атракції (тяжіння). Індивіди притягуються і відштовхуються через властиві їм пристрасті, тобто явища "інтенсивніші, ніж розум", надані людині Богом. Пристрасті - це не обов'язки, як думають всі філософи, оскільки обов'язки "йдуть від самих людей ". Завдання держави майбутнього полягає у задоволенні всіх без винятку пристрастей: прагнення до єдності, вселюдського щастя (головна пристрасть, основа інших); прагнення до розкошування, чуттєвих, матеріальних задоволень; прагнення до гуртування (дружба, любов, сім'я, честолюбство та інші пристрасті сфери духовної); прагнення "до серій" (інтриг, різноманітності, сліпі захоплення та ін.). Спираючись на різні комбінації цих пристрастей, Фур'є виокремлював 810 різних характерів людини.

У майбутній державі має бути закріплений такий правопорядок, який би задовольняв не лише окремі пристрасті, а й усі людські характери, гарантував здоров'я громадянам, "комфорт їх домашнього життя", свободу "вибору близьких осіб", професій. Особливу увагу державі слід приділяти потребі людей у праці, щоб право на працю, "без якого нічого не варті всі інші права" і що є першим і єдинокорисним з усіх прав, про яке жодного разу не нагадували політики, забезпечувалось на кооперативних засадах, щоб сама праця реалізовувала всю творчу силу в людині, була не дуже тривалою і тяжкою, передбачала чергування з роботою іншого характеру.

Сучасна держава, на думку Фур'є, не в змозі реалізовувати такі функції. Тому на зміну цивілізаційному періоду в її еволюції спочатку повинен прийти період "гарантизму", тобто напівасоційована виробнича діяльність, потім соціантизм - досконаліша асоціація, згодом - гармонійний період, коли на місці держави з'явиться "повна і чиста виробнича і споживча асоціація", тобто найпривабливіше, найправдивіше "соцієтарне виробництво".

Люди (подібно до македонських військових загонів) з'єднаються у фаланги по 1600-1800 гармонійців (так називали її членів), щоб знищити "немічну, неспроможну, прогнилу цивілізовану державу". У кожній фаланзі буде по 810 індивідів різного віку і характеру. Фаланга розташовуватиметься на площі в одну квадратну милю з величезною будівлею (фаланстером) у центрі. У цій споруді з величними залами для відпочинку, аудиторіями, зимовими садами, галереями, обсерваторіями, телеграфом, усіма комунікаціями бідні користуватимуться такими самими благами, як і мільйонери. На думку Фур'є, фаланга дасть змогу значно зекономити порівняно із сучасною цивілізаційною державою: "300 сімейств гармонійців будуть мати один розкішний хлів замість 300 нікудишніх, одне прекрасне приміщення для виготовлення вина замість 300 поганих" тощо. Асоціація матиме змогу використовувати на кооперативній основі найсучаснішу техніку, найдосконаліші технології промисловості і сільськогосподарського виробництва. її членів охоплюватиме ентузіазм і бажання змагатися, оскільки всі роботи будуть розподілені між "страсними серіями", всі гармонійці знайдуть найулюбленіші заняття. Продукція накопичуватиметься у "загальних сховищах", звідки без будь-яких посередників і торгівлі кожен отримуватиме все, що йому належить.

Право приватної власності у фаланзі зберігатиметься, як і нерівність майнового стану. Кожний гармонієць повинен виконувати по 12 найрізноманітніших робіт на день, 9 разів приступати до трапези, матиме окреме житлове приміщення і отримуватиме зі сховищ зароблене відповідно до затраченої праці, якості роботи, таланту та розміру вкладеного в асоціацію капіталу: 5/12 загального прибутку фаланги йде на оплату праці, 3/12 - таланту, 4/12 - частки капіталу. Передбачалась також оплата праці за її привабливістю.

Найважливішим принципом життя у фаланзі Фур'є проголошував повну індивідуальну свободу (за винятком розподілу загального прибутку). "Недержавний" устрій суспільства, яке функціонує спонтанно, набув у мислителя ознак державного управління. Керівництво фалангою здійснюватиме виборний унарх і ареопаг з найдосвідченіших, наймудріших гармонійців. Однак функції такого керівництва зводяться не до видання загальнообов'язкових законів, наказів чи розпоряджень, а до порад стосовно часу проведення сівби чи збору врожаю, поліпшення організації виробництва тощо. Передбачалось і створення всесвітньої організації фаланг: об'єднання трьох фаланг у дуархію на чолі з дуархом, трьох дуархій - у тріархію на чолі з тріархом, трьох тріархій - у тетрархію на чолі з тетрархом і так далі через пентархію, гекзархію, гептархію, октархію, еннеархію, декархію, онзархію, дузархію у всесвітню сферичну ієрархію під назвою "осьова омніархія" зі столицею у Константинополі і під проводом омніарха. Компетенцію, порядок обрання, функції як ареопагів, так і численних "архів" Фур'є не визначав, ототожнюючи сучасну йому державу лише з фалангою.

Суспільство і держава, за Фур'є, проіснували вже 5 тис. років. Позаду залишились райський, дикий, патріархальний і варварський періоди. Завершується і цивілізаційний етап. Він уже досяг "повної старезності" і незабаром поступиться асоціаціям - фалангам, що створять омніархію і 35 тис. років будуть еволюціонувати по висхідній. Потім настане пік людського щастя тривалістю 8 тис. років. Виникнуть нові істоти - антиакули, антилеви, антигіпопотами, що служитимуть людині; вимруть "шкідливі і небезпечні звірі", потухнуть вулкани, висохнуть болота, морська вода перетвориться на лимонад та ін. Клімат, наприклад, у Петербурзі, стане схожим на клімат у Ніцці. Тривалість життя людини досягне 144 років. Після цього апогею щастя соціальне життя вступить у фазу спадання, яке триватиме 35 тис. років, потім - фазис повного занепаду тривалістю 5 тис. років. Вони й ознаменують кінець роду людського і повне переселення душ у потойбічний світ.

Ще за життя Фур'є переконався у нездійсненності своїх утопічних проектів. Першими були зруйновані його надії щодо Наполеона як "нового Геркулеса", що виведе людство зі стану "політичної недоумкуватості" і здійснить задумане ним "диво" на руїні "варварства і цивілізації". Провалився також проект Фур'є, відповідно до якого він обіцяв (за умови, що кошти на створення фаланг йому дасть якийсь багатій типу Нортамберленда чи Шереметьева) у 1824 р. навести "гармонійний порядок" у всіх цивілізованих державах, у 1825 р. - у варварських, а у 1826 р. - покрити фаланстерами всю земну кулю. Згодом зазнали краху наміри численних послідовників Фур'є (Ж. Мюірон, В. Консідеран, К. Венуре та ін.) запровадити "нову соціальну систему" в Кондесюр-Вегре (на 500 га поблизу Парижа) і 40 спроб реалізувати ідеї "соціального Ньютона" (так називали Фур'є) в інших регіонах Франції, у Північній, Центральній та Південній Америці.

Крім утопічних проектів у галузі державотворення, політики і права Фур'є сформулював чимало реалістичних політичних прогнозів. Ще на межі XVIII і ХІХ ст. він передбачив поділ Пруссії між Австрією та Росією, Австрії - між Росією та Францією, перемогу Росії у війні з Францією, розпад англійської колоніальної імперії, негативні для бідних держав наслідки капіталістичної концентрації і монополізації виробництва. Він створив "новий соціальний кодекс", сформулював пріоритетні ідеї щодо стирання протилежності між фізичною і розумовою працею, містом і селом, загальності і безоплатності освіти, трудового виховання дітей, розширення системи дитячих організацій тощо. Вчення Фур'є значно збагатило не тільки державознавство, філософію, соціологію, політичну економію, а й соціальну психологію, психологію праці, педагогіку.

Умоглядні проекти мислителя щодо майбутнього держави і суспільства мали гучний резонанс. На їх концептуальній і утопічній основі виникла "соцієтарна школа" B. Консідерана, еволюціонували французькі (К. Пеккйор, Ф. Відаль, П. Леру, П.-Ж. Прудон), англійські (X. Дотерті), німецькі (В. Вейтлінг, М. Гесс), італійські (Б.-Д. Муре, C. Савіні), іспанські (Х.-С. Абреу), американські (А. Врісбейн, П. Годвін, X. Грілі), російські (О. Герцен, М. Огарьов, М. Петрашевський, М. Салтиков-Щедрін, М. Чернишевський) варіанти соціалістичної політико-правової думки. Вчення Фур'є стало одним із джерел і складових марксизму. Помітний вплив воно справило на художню літературу (Б. Сю, Ф. Піа, П.-Ж. Беранже, Е. Потьє та ін.). На постулатах Фур'є будував свої конституційні проекти Г. Андрузький, використовував їх у своїх конституціоналістських схемах М. Драгоманов та інші українські мислителі.