Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - П'єр-Жозеф Прудон (1809-1865)

Філософ, соціолог і публіцист, теоретик соціалізму та анархізму. Заявив про себе критикою великої капіталістичної власності, бо вважав, що її здобуто внаслідок крадіжки. Свої ідеї він виклав у працях "Що таке власність" (1840), "Застереження власникам" (1842), "Принципи політичної організації, або Створення порядку в суспільстві" (1843), "Система економічних протиріч, або Філософія злиденності" (1846), "Революційні ідеї" (1849), "Загальна ідея революції у ХІХ ст." (1851), "Війна і мир" (1861), "Федеративний принцип і єдність Італії" (1863) та ін.

Прудон обстоював дрібну власність, яка не пов'язана з експлуатацією чужої праці. Будучи противником комунізму та звинувачуючи його в знеособленні індивідуальності, він, вважаючи джерелом соціальної несправедливості нееквівалентний обмін, як вихід запропонував організацію безгрошового обміну товарів та безвідсоткових кредитів. Це передбачало перетворення всіх працівників на самостійних виробників, які б вступали у відносини обміну на еквівалентній основі і началах взаємодопомоги (мутуалізму).

Мутуалізм у Прудона постає як соціальна альтернатива державній підтримці. Конкуренція при цьому зберігається ("конкуренція і асоціація допомагають одна одній"). Він створив також власну теорію федералізму, яка констатувала існування урядових систем: монархії та комунізму із втіленням принципів поділу влади, демократії й анархії, які б втілювали принцип свободи. Спочатку заперечуючи інститут держави, пізніше Прудон запропонував проект її федеративної перебудови. Ішлося про роздрібнення централізованої держави на невеликі автономні утворення. Кінцевою метою цих перетворень було формування всесвітньої федерації, яку започаткує Європа, та загального роззброєння.

У федералізмі Прудон вбачав таку форму політичного устрою, яка зможе забезпечити соціальну практику мутуалізму з мінімальним зверненням до урядової компетенції. Визнаючи, що розпуск центрального уряду є небезпечним, він обережно ставився до швидких кроків у цьому напрямі. Федералізм у нього - це суперечлива форма політичного устрою, за якої великі соціальні одиниці мали б менше влади, аніж дрібні. Місцеві утворення повинні бути суверенними одиницями з правом виходу з федерації.

Прудон, ототожнюючи самоврядування і анархію, розглядав федерацію як договір, союз, завдяки якому група глав сімей, об'єднання кількох громад або держав зобов'язуються одне перед одним провадити спільний курс. Замість сучасної йому централізованої держави він пропонував створити союз за територіальним напрямом (комунами і провінціями) та адміністративним (окремими галузями суспільного життя).

Конституційне будівництво, на думку Прудона, має відбуватися у кілька етапів. На початку формуються незалежні посередницькі групи та відбувається їх об'єднання на основі пакту про федерацію. На наступному етапі у кожній федеративній державі формується уряд згідно із законом про поділ влади, який передбачає поділ компетенції між центром, провінціями та комунами. Метою Прудона було створення держави як творчого ініціатора, нейтрального арбітра і провідника законності, декрети якої набували б чинності лише після схвалення всіма членами федерації. Щоразу після нововведення державі слід відступати, щоб дати змогу місцевим органам використати його. Прудон не описував федеративних структур, а окреслював лише федеративний принцип, оминаючи способи послаблення централістичних тенденцій.

Еміль Дюркгейм (1858-1917)

Французький соціолог-позитивіст, засновник французької соціологічної школи. Він розробляв проблеми права у працях "Про поділ суспільної праці" (1893), "Метод соціології" (1895), "Самогубство" (1897).

Е. Дюркгейм зробив значний внесок насамперед в методологію юридичної соціології. Сформульований ним загальносоціологічний постулат про те, що соціальні факти повинні розглядатися як речі ззовні з використанням спостережень і експериментів, став методом юридичної соціології, вираженим у правилі об'єктивності. Дюркгейм розширив понятійний апарат юридичної соціології. Застосовані ним поняття "соціальний інститут", "колективна свідомість" трансформувались у поняття "правовий інститут" і "правосвідомість".

Теорія поділу праці Е. Дюркгейма ґрунтується на понятті "суспільна солідарність", різним видам якої (механічна чи органічна) відповідають різні види права, що мало забезпечити стійку форму організації суспільства. Вивчення права є лише способом об'єктивно пояснити соціальну солідарність - основу будь-якого суспільства.

Дюркгейм по-новому розглянув низку правових проблем. Він як соціолог проаналізував фундаментальні поняття кримінального права - "злочин" і "покарання". На відміну від загальноприйнятих поглядів на злочин як на патологію, він вважав це соціальне явище нормальним, оскільки суспільство, позбавлене його, не існувало б. Дюркгейм трактував злочин як дію, що суперечить колективній свідомості. Основна мета покарання - лікування ран, завданих колективній свідомості, а не покарання злочинця і уникнення аналогічних злочинів у майбутньому. Ці положення Дюркгейма істотно вплинули на розвиток соціології злочинності (кримінології) і соціології кримінального права. Для соціології злочинності важливе значення має поняття "аномія" (франц. - відсутність закону, організації), яке вчений використовував для опису ситуацій відсутності норм моралі і права, що призводять до правопорушень.

Дюркгейм досліджував ґенезу правових інститутів на основі матеріалів про архаїчні суспільства. Ці дослідження у сфері юридичної етнології продовжили П. Фолконе, А. Леві-Брюль, Ж. Даві, М. Мосс. Наукове спілкування пов'язувало Дюркгейма із французьким правознавцем Л. Дюгі, який завдяки цьому розробив оригінальну соціологічну теорію права.

Дослідження ідейно-теоретичного потенціалу представників французької державно-правової думки засвідчує, що основну увагу вони звертали на проблеми самоврядування, яке коливалося від анархізму й заперечення держави до пошуків розумного балансу між централізацією і децентралізацією. Цей період характеризувався обґрунтуванням таких ключових для сучасної юриспруденції понять, як "правовий інститут", "правосвідомість", "правова рівність", "правовий порядок" та ін.