Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Кирило-мефодіївці

У січні 1846 року в Україні виникла перша політична організація - Кирило-Мефодіївське товариство, яке очолював М. Костомаров. До неї входили також М. Гулак, Т. Шевченко, П. Куліш, Г. Андрузький та інші представники інтелігенції.

Програму товариства виклав М. Костомаров у праці "Книга буття українського народу", що є одним із найяскравіших документів української політичної думки XIX ст. Написана в дусі романтизму і під впливом християнських цінностей, пронизана ідеєю месіанства, вона стала своєрідним маніфестом відродженого українства, декларацією прав української нації. У програмі Костомаров висловив думки про необхідність верховенства закону, закликав до перебудови суспільства на засадах справедливості, рівності, братерства й свободи. Особливу увагу вів приділив національному питанню, пропонував оригінальну ідею його вирішення. Костомаров виступив з ідеєю про необхідність утворення децентралізованої держави і встановлення федеративних основ у відносинах між народами. Усі слов'янські народи, на його думку, повинні "утворити слов'янську федерацію з демократичними інститутами, аналогічними тим, що є в Сполучених Штатах".

Доповнював програму "Устав" Кирило-Мефодіївського товариства, написаний Василем Білозерським (1825- 1899). Основними завданнями, сформульованими у ньому, були духовне і політичне єднання слов'ян, ліквідація кріпосництва, від чого, на думку автора, залежав подальший прогресивний розвиток економіки і культури слов'янських народів. В "Уставі" товариства було зафіксовано, що воно дотримується мирного шляху розв'язання політичних проблем - морального впливу на певні класи.

Цілісну систему державно-правових поглядів виклав у "Нарисах конституції республіки" юрист Георгій Андрузький (1827 - після 1864). Він запропонував ідею слов'янської федерації, до якої входила б і Україна з Причорномор'ям, Кримом і Галичиною як окремий штат. У проекті конституції він обстоював ідею соборності українських земель, принципи рівності всіх перед законом, свободи, верховенства закону.

Кожен штат, згідно з проектом, мав поділятися на області, області - на округи, а округи - на громади, які визначалися основою суспільного життя. Управління в громадах здійснювали через управу, яка поєднувала розпорядчу, виконавчу і судову владу. На чолі управи стояв голова, до неї входило троє-четверо старшин, десять депутатів від громади, священнослужитель, кілька писарів, а також один місцевий житель із гімназійною освітою.

Думку про реформаторський шлях політичного розвитку суспільства поділяла більшість учасників Кирило-Мефодіївського товариства. Вони виступали за еволюційну перебудову суспільства, національне звільнення українського народу, релігійну віротерпимість. Основним засобом досягнення своїх цілей демократично налаштовані члени товариства вважали ведення пропаганди серед широких верств народу з метою пробудження в ньому громадянських почуттів. Жодна мета" на їхню думку, не може виправдовувати нехристиянські методи, тому помірковані представники товариства виключали можливість політичної революції і визвольної війни. Це були перші паростки українського ліберального світогляду.

Тарас Шевченко (1814-1861)

Український поет, художник. Він увібрав і синтезував у своїй творчості надбання і сподівання української і російської інтелігенції, думки західноєвропейських мислителів, поєднав їх із одвічними прагненнями українського народу до волі і самостійності. Т. Шевченко гостро виступав проти будь-яких форм деспотизму і поневолення народу; осуджував системи імперського законодавства і судочинства, покликані захищати інтереси панівних класів; закликав до боротьби за національне і соціальне визволення, соціальну рівність, політичні свободи, що ґрунтуються на вселюдській справедливості; до самоуправління народу й колегіальної форми реалізації влади, ліквідації національного гніту і утвердження державної самостійності українського народу; до встановлення рівноправності слов'янських народів, справедливого життя всіх людей на Землі.

У своїх творах, зокрема таких як "Гайдамаки", "Сон", "Кавказ", "І мертвим, і живим...",поет у гострій формі висловив антимонархічні, антикріпосницькі, національно-патріотичні ідеї, в т. ч. й думки про самостійність України. З його творів постають політико-правові уявлення про державу, політичну систему. Держава, на його думку, не є чимось вічним і незмінним, вона виникає на певному етапі розвитку суспільства як інструмент гноблення. Упродовж усієї історії існувала тиранія цезарів, імператорів, царів, які експлуатували, визискували людей, жорстоко придушували будь-які спроби визволитися з-під ярма. З цих позицій Шевченко підходив і до політичної системи Російської імперії. Царський уряд, російських, українських панів, чиновництво, державні установи поет розглядав як єдину систему політичного та економічного гноблення народу. Гострій критиці він піддавав російське законодавство, судочинство, протестував проти царських законів і юридичної практики, що царизм використовував насамперед для захисту інтересів панівних класів, утверджувала безправ'я селянина-кріпака, українського та інших народів.

Суспільно-політичним поглядам Т. Шевченка притаманна орієнтація на природні потреби людини, причому не в абстрактному тлумаченні, властивому представникам школи природного права, а в конкретно-історичному захисті пригнічених верств населення. Виводячи суспільство і державу з потреб природи людини, Шевченко особливу увагу звертав на умови забезпечення прав і свобод людини. Основною умовою мислитель вважав необхідність звільнення селян від кріпосництва й наділення їх землею. Право Шевченко розглядав як явище історичне, мінливе, залежне від інтересів правлячої верхівки. Його погляд незмінно був звернений у майбутнє, у зв'язку з чим він, зокрема, обґрунтував несумісність кріпосницьких законів зі справедливими законами прийдешнього соціально-політичного устрою.

Шевченко мріяв про утвердження соціальної рівності й політичної свободя9 громадського самоврядування і справедливої законності. Він вважав, що буржуазна республіка - це історично прогресивний порівняно з монархією державний устрій. Проте майбутнє суспільство Шевченко пов'язував із самоуправлінням народу, колегіальною формою реалізації влади як гарантії від свавілля. Важливою передумовою справді людяного суспільства він вважав наявність "праведного закону", який би відповідав поняттям "правда", "істина", "справедливість".

Твори Шевченка дали могутній поштовх розвитку національної самосвідомості українського народу. Його шлях як поета й суспільно-політичного мислителя був постійним ствердженням ідей соціального і національного визволення українського народу.