Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Джорджіо Дель-Веккіо (1878-1970)

Французький історик і соціолог права, представник школи правового "солідаризму". Він обґрунтував розуміння права на основі теорії колективних уявлень і солідарності як основного соціального фактора. На його думку, право - це сукупність обов'язкових норм, за якими суспільні відносини виражають колективну волю групи в певний момент. Як прихильник соціолого-позитивістського напряму в межах школи "правового солідаризму" він наполягав на "експлікативному" (лат. explicatio - пояснення) характері правової науки, що давало змогу не порушувати аксіологічних проблем.

А. Леві-Брюль модифікував концепцію свого вчителя Е. Дюркгейма про організовані санкції як атрибут права, на відміну від дифузних і слабких санкцій моралі, і розглядав право як систему обов'язків. Він вважав, що суспільство визначає обов'язки, щоб у будь-який момент реалізовувалась ідея, згідно з якою група тримається на рівновазі, необхідній для функціонування соціальної системи. Обов'язок - фундаментальний елемент права, який обумовлює його соціальну природу, завдяки чому Леві-Брюль установив різницю між суб'єктивним і об'єктивним правом. На його думку, суб'єктивне право - це колективна чи індивідуальна свобода здійснювати певні дії. Об'єктивне право - насамперед обов'язок, передбачений суспільством; у загальносоціальному сенсі - система обов'язків, які є наслідком "всезагальної соціальної солідарності". Оскільки право соціальне і є продуктом "колективних уявлень", заснованих на "соціальній солідарності", то різниця між законом і звичаєм лише у способі створення.

Виступаючи проти визнання за державою монополії на створення юридичних норм, А. Леві-Брюль критикував гегельянців, марксистів і "класичних юристів", наполягав на тому, що будь-яка група людей (нація, комерційна спілка, клуб за інтересом) має своє право. Однак "корпоративне" право здебільшого вторинне, функціонує в межах, визначених законом. Державі в концепції А. Леві-Брюля відведено роль формального фіксатора права, що склалося в суспільстві. Учений розробив концепцію двох видів звичаю - орієнтованого на скасування певної норми права та спрямованого на створення нової норми. Якщо внаслідок зміни об'єктивних умов норма припиняє свою дію, навіть будучи формально не скасованою, її витіснить звичай. І навпаки, кожного разу, зважаючи на практичні потреби, створюється нова норма національного права. Вона лише відображає творчі можливості звичаю, який вже сформувався і до появи загальної норми був джерелом права.

Джорджіо Дель-Веккіо (1878-1970)

Італійський філософ права, професор Болонського і Римського університетів. Він був засновником "Міжнародного журналу філософії права" (1923). З неокантіанських позицій Дель-Веккіо обґрунтував необхідність відродження філософії права, здатної виробити універсальне поняття "право" за умови існування постійного і раціонального критерію як логічної формули, яка впорядковує змінну юридичну матерію. Дель-Веккіо у своїх працях, зокрема у "Філософії права" (1929), визначив різницю між поняттям "право" та ідеалом права, які не можна ототожнювати. Ідеал права - вимога, що постає із самої сутності людини як особистості. Він виконує ідеальну, універсальну за своїм значенням дію. Фундаментальною вимогою людської свідомості, на думку Дель-Веккіо, є сприйняття ідеалу, ідеї справедливості як абсолютної. В іншому разі сутність справедливості зводиться до суто суб'єктивного розуміння. Ідеал права спирається на порядок речей, а не на свавілля законодавця. Ототожнення ідеалу і поняття "право", на думку вченого, помилкове, як, наприклад, у прихильників теорії природного права, які вважають, що дієвість ідеалу має ґрунтуватися на історичному досвіді. Позитивісти, як стверджував філософ, помиляються, коли, від кидаючи ідеальний критерій для оцінювання чинного права, роблять висновок про неіснування права як ідеалу і верифікаційного явища.

Ідеал права в концепції Дель-Веккіо є метою його історичної еволюції, яка зумовлює все більше визнання автономії особистості як виявлення вищої необхідності розуму в його універсальності. Основою справедливості є повага автономії кожної особистості, права на її визнання як вільної розумної істоти. Право, на думку філософа, - об'єктивна координація можливих дій між кількома суб'єктами. Воно має історико-дієву (позитивне право) та ідеальну (природне право) форми. Позитивне право належить культурі і характеризується двосторонністю, оскільки закон зводить як мінімум двох осіб і вказує на спільну норму. Право у всіх його формах і виявах, за Дель-Веккіо, є юридичним фактом, вираженим у формальній категорії, тобто нормативній формі. Ідеал права у мислителя подібний до природного чи раціонального права, оскільки, по-перше, слугує регулювальним принципом, по-друге, як "констатувальний " принцип володіє глибшою реальністю, ніж позитивне право. Оскільки обґрунтування ідеалу - одне з головних завдань філософії права, вона, на думку Дель-Веккіо, повинна бути "войовничою філософією".