Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Толкотт Парсонс (1902-1979)

Соціолог-теоретик, засновник теорії соціальної дії і системно-функціональної школи в соціології. У першій великій праці "Структура соціальної дії" (1937) він намагався синтезувати різні течії соціологічної думки ХІХ - початку XX ст. в єдину концепцію - загальну теорію соціальної дії. Ця книга визнана найкращою теоретико-соціологічною працею, хоча була невідомою до середини 40-х років XX ст. Учений продовжив розроблення теорії соціальної дії у таких працях, як "Нариси чистої і прикладної соціологічної теорії" (1949) і "Соціальна система" (1951). Побудову загальної теорії соціальної системи він завершив у 60-ті роки працями "Еволюційні універсали в суспільстві" (1964) і "Суспільства. Історичний і порівняльний аналіз" (1967), де розглянув еволюцію суспільств і додав до дослідження соціальних систем аналіз їх змін.

Використовуючи як методологічну основу структурно-функціональний аналіз, Парсонс запровадив у обіг категорії "система", "функція" і спробував відповісти на питання, сформульоване ще Т. Гоббсом, про можливість соціального порядку. Вихідним моментом своєї теоретичної моделі соціальної системи Парсонс вважав акт взаємодії індивідів. Такі дії можуть розглядати як сукупність (систему) способів, застосованих індивідом для досягнення певної мети. Система дії має власне ситуаційне обмеження - змінні і незмінні фактори, до яких він зараховував соціальні, культурні, особистісні і фізичні умови.

Розкриваючи взаємозв'язок факторів, Парсонс констатував формалізовану модель системи дій, яка охоплює культурну, соціальну, особистісну і органічну підсистеми, що перебувають у відносинах взаємообміну. Для підтримання свого існування кожна система повинна задовольняти чотири системні потреби, чи функціонально необхідні умови: адаптації, цілепокладання, інтеграції і латентності. На рівні соціальної системи функцію адаптації забезпечує економічна підсистема, що відіграє роль єднальної ланки між соціумом і природним оточенням; функцію цілепокладання - політична система, яка містить усі форми прийняття рішень, стандартизації мети і мобілізації ресурсів для її досягнення; функцію відтворення структури - система соціалізації, складовими якої є мораль, вірування, інститути сім'ї і освіти; функцію інтеграції - правові інститути соціального контролю.

У соціальній системі право, на думку Парсонса, виконує організувальну роль, яка полягає у здатності знаходити інституціалізовані канали, що забезпечують вихід із ситуацій колективної напруги і пом'якшення потенційних конфліктів. Це відкриває можливість функціонуванню "систем суспільної взаємодії без збоїв" ("Право і соціальний контроль", 1962). Крім того, "інтегровані якості права як інструменту соціального контролю мають т. зв. надзавдання - соціалізацію особи для її солідарності з групою. Як частина соціальної системи право має специфічну особливість - примусову силу, яка реалізована в типових соціальних ситуаціях від "інших", "інших" від "я"".

Підтримуючи систему саморегуляції в суспільстві, право забезпечує взаємодію експектацій людей у процесі соціальних взаємин. При відхиленні поведінки Я (індивіда) інші негативно реагують на цю поведінку, що легітимізує застосування санкцій. При цьому санкції - це не просто негативні наслідки для індивіда, а вся негативна ситуація, у яку він потрапляє внаслідок розриву зв'язку між ним та "іншими". Для підтримання права, згідно з підходом Парсонса, правомірна поведінка не обов'язково має підпадати під дію норм права. Таку поведінку формує вплив багатьох чинників, тому вона часто відхилена від норми. Отже, стандартом правомірної поведінки є не норма права, а ступінь допустимих відхилень від неї - доки відхилення не загрожують порушенням домінантних форм соціальної взаємодії, тобто соціальної рівноваги, що забезпечує стабільність суспільної системи.

Запроваджена Парсонсом система понять значно вплинула на розвиток сучасної соціології, у т. ч. соціології права і політичної соціології.

Джером Холл (1901-1992)

Філософ права, представник "інтегративної юриспруденції". Він синтезував несумісні до того часу позитивістські і природно-правові начала. На його думку, в розумінні права виокремлюють щонайменше три його основні значення, розроблені різними правовими школами. Природно-правові теорії акцентують на аналізі такого аспекту права як "обов'язок слухатися влади", на "морально об'єднувальних якостях правового порядку", тобто розкривають його як систему юридично значущих етичних принципів (цінностей)- певної епохи. Однак у цих теоріях не приділено належної уваги розробленню основних юридичних понять, які є важливим елементом будь-якої "адекватної" юриспруденції.

Юридичний позитивізм наголошує на тому, що право - це "наказ держави", це те, що "держава оголосила нормою", тобто розуміє право як правову форму, як позитивне законодавство з його формальними характеристиками. Однак позитивізм, на думку Дж. Холла, не в змозі зв'язати юридичні поняття із соціальними фактами, відірваний від соціальної проблематики і проявляє "негативізм" щодо етичного в праві. "Правовий реалізм", як вважав Холл, розкриває соціальні та процесуальні "виміри" права, акцентуючи увагу на юридичному процесі, унікальності фактичних правових ситуацій, "поведінці офіційних осіб", насамперед суддів, тобто на праві як соціальному факті, що виражений у юридично значущих діях. Водночас "правовий реалізм" нехтує нормою права і питаннями його моральної оцінки.

На відміну від теорії права, що механічно розділяє цінності, факти, правові форми, Холл запропонував у теорії "інтегративної юриспруденції" подолати однобічність у праворозумінні, адже будь-яке з понять права як норми і встановлення на її основі суб'єктивних прав і обов'язків виявляє, на думку Дж. Холла, певну його константу - "юридичну структуру", однак щойно норми переносяться на сферу юриспруденції, право втрачає стабільність і набуває характеру процесу - динамічної структури, яка постійно змінюється. Уявлення про процес як "постійно змінну дійсність" може дати лише суб'єктивний юридичний досвід його учасників.

В інтегративній філософії права, що розглядає його як багатовимірне соціальне явище, Холл виокремив такі розділи: правову онтологію і формальну теорію права, що покликані дати логічний аналіз і критику понять, класифікацію і систематизацію позитивного права; соціологію права, яка теоретично осмислює "фактичне" життя права; аксіологію права, метою якої є зіставлення норм права, етичних принципів і прагнення стати суддею у питанні етичної основи застосування сили. Отже, на думку

Холла, можна подолати неповноту і партикуляризм існуючих шкіл і створити "інтегративну" юриспруденцію, покликану відкрити новий етап у розвитку правової думки.

Державно-правова думка США XX ст. не лише продовжила закладені в часи боротьби за незалежність країни демократичні традиції, а й значною мірою їх поглибила та збагатила.