Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Мойсей Острогорський (1854-1921)

Російський юрист, соціолог, політичний мислитель і громадський діяч, автор праць "Витоки загального виборчого права", "Права жінок", "Демократія і організація політичних партій" (1902), "Демократія і партійна система в США" (1910). Він відомий як основоположник політичної соціології та партологїі - наукового напряму, що вивчає діяльність політичних партій і партійних систем. Він вважав, що тільки партії, організовані на принципах свободи та незалежності їх членів, можуть будувати і розвивати демократію. Життєздатна демократична держава, за Острогорським, може виникнути лише тоді, коли демократія наповнена відповідальністю вільних особистостей. На його думку, тогочасні демократії були здатні надати індивіду лише матеріальну свободу, а духовна свобода, свобода вибору, можливість діяти відповідно до своїх переконань нездійсненна навіть у розвинутих державах. Перешкодою на шляху моральної свободи є "партійний формалізм", який придушує волю і автономію особистості. Тогочасну систему представництва Острогорський вважав занадто олігархічною, нездатною адекватно відображати інтереси різних груп суспільства. У зв'язку з цим найбільш представницькою, на його погляд, є партійна система, побудована за функціональною ознакою, яка уможливлює конкуренцію законодавчої і виконавчої гілок влади.

Острогорський першим указав на зв'язок таких параметрів розвитку, як перехід до масового суспільства й можливість маніпуляції волею виборців, взаємозалежність мас і політичних партій, бюрократизації і формалізації партійної діяльності в конкурентній боротьбі за владу. Однією з небезпечних тенденцій еволюції політичних партій, за Острогорським, є виникнення "кокусу" - політичного механізму, що дає змогу вузькому колу лідерів партійної еліти зосереджувати у своїх руках владу над партійними структурами. Особливо небезпечними для суспільства він вважав такі наслідки цієї практики, як відчуження соціуму від політичного життя, розрив між політикою і мораллю, формування конформістської свідомості і громадянської індиферентності.

Значення теоретичних здобутків Острогорського полягає в тому, що він не лише вказав на небезпеку негативних тенденцій розвитку демократії, а й намітив шляхи їх подолання, якими є: відмова від колективної, партійної відповідальності, що спричиняє відставку уряду, й заміна її індивідуальною відповідальністю міністрів і депутатів; подолання тиранії більшості через забезпечення інтересів і представництва тих груп, які опинились у меншості; висування депутатів не за ознакою належності до певної партії, а від громадських рухів, які більш гнучко виражають різноманітні інтереси населення; подолання розриву між громадянським суспільством і державою, між суспільством і політичним життям, між політикою і мораллю; заміна закритих партій широкими громадськими рухами, об'єднаними спільними цілями та інтересами.

Павло Новгородцев (1866-1924)

Російський філософ права, політичний діяч. Йому належать праці "Моральний ідеалізм у філософії права" (1903), "Держава і право" (1904), "Криза сучасної правосвідомості" (1909), "Право на гідне людське існування" (1911), "Психологічна теорія права і філософія природного права" (1913), "Про суспільний ідеал" (1917), "Лекції з історії філософії права" (1918), "Російська школа у філософії права" (1922). Основні їх ідеї - моральна автономія особистості, співвідношення права, політики і моралі; прагнення обстояти самоцінність свободи.

Новгородцев був одним із творців філософії права і розумів її як систему знань про суспільний ідеал. Він вважав її наукою чіткою, не залежною від зовнішніх впливів, політичних рухів і пристрастей, наділеною здатністю піднести людину до висот. Основним суб'єктом і метою історії для Новгородцева, як представника неокантіанської течії, була особистість, наділена розумом і свободою волевиявлення. Він хотів приписати державі турботу про індивіда; формуючи неоліберальний підхід, заперечував ідею відсторонення держави і пропонував вимагати у неї допомогу економічно незахищеній особистості.

Демократію П. Новгородцев розглядав як одну із форм правової держави, основним принципом якої є зв'язок політики з нормами права, дотримання яких обов'язкове і для держави, і для громадян. До основних характеристик правової держави філософ зараховував невідчужувані права особистості, обмеження влади держави, додержання принципу поділу влади, належний рівень політичної культури. Наука про право, на його думку, не може бути служницею чинного законодавства.

Політичну владу П. Новгородцев розглядав як складну систему юридичних відносин і психічних впливів, яка за допомогою різноманітних правил і заходів регулює і спрямовує суспільне життя. У демократичному суспільстві, на його думку, свобода повинна спиратися на спільний зв'язок і солідарність усіх членів спільноти, інакше вона може зумовити самознищення і руйнацію основ державного життя. Новгородцев уважав, що політика і право, якщо вони спрямовані на забезпечення справедливості, повинні ґрунтуватися на моральному дусі. Ставлячи етичні норми вище за державу, він вбачав її роль у втіленні морально-етичних принципів.

Критично осмислюючи марксизм, Новгородцев вважав його ідеї несумісними з реальним функціонуванням суспільства, бездержавність, проповідувану марксизмом, називав утопією. Держава і право можуть розвиватися лише еволюційним шляхом. Ще до революції 1917 р. він зазначав, що історичне здійснення соціалістичних начал означатиме цілковитий крах марксизму. Не зусилля людей, а саме життя своєю природною течією підготує людству його майбутнє щастя.