Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Іван Петрункевич (1843-1928)

Російський і український політичний діяч, організатор і лідер руху земців-конституціоналістів на теренах Російської імперії та Конституційно-демократичної партії, фундатор ідеї новітньої європейської моделі судової конституційної юстиції. Його політико-правові погляди викладені у численних промовах і програмах земського руху, проектах конституції Російської імперії, працях "Найближчі завдання земства" (1879, вперше надруковано під іменем автора у 1914), "Пам'яті 6. А. Гольцева" (1910), "Із записок громадського діяча" (видано у 1934) та ін. Керував авторським колективом із видатних юристів (В. Виноградов, В. Водовозов, В. Гессен, М. Ковалевський, Ф. Кокошкін, П. Мілюков, М. Рейснер та ін.), який підготував і опублікував фундаментальну працю з конституційного права у 2-х томах "Політичний устрій сучасних держав" (1905-1906). З 1878 р. Петрункевич розпочав діяльність як організатор руху земців-конституціоналістів по всій Російській імперії, за що був вигнаний з України. У 1879 р. написав першу програму "Найближчі завдання земства" з ідеєю скликання Установчих зборів, якою українські і російські конституціоналісти керувались аж до початку XX ст.

Петрункевич був концептуальним натхненником проекту "Основного державного закону Російської імперії". Поряд з визнанням верховенства права, необхідності чіткого поділу влади, її юридичного обмеження, фіксацією найширших прав і свобод людини і громадянина проект містив спеціальну главу "Про Верховний Суд", яка всебічно і досконало виписувала його як спеціальний державний орган "для охорони Основного Державного Закону від порушень та для вирішення спорів щодо його тлумачення", визначала його повноваження, суб'єктів звернення (від приватного громадянина до імператора) тощо. В опублікованих коментарях Верховний Суд іменували "вищим конституційним судом", наводили глибокі концептуальні обґрунтування "спеціальної судової конституційної юстиції" . За півтора десятиліття до Г. Кельзена Петрункевич не тільки винайшов, а й теоретично аргументував ідею новітнього конституційного суду, тобто сучасну європейську модель конституційної юстиції, яка й на початку Ш тис. випереджає існуючу практику в деяких країнах.

Основну мету свого життя І. Петрункевич вбачав у торжестві природного права, побудові конституційної, правової держави з юридично обмеженою владою, гарантованими конституцією правами і свободами людини. Право як найвища справедливість, на його думку, є сукупністю моральних істин, які сприймають християнська культура, громадськість та цивілізація. До ідеї формального (позитивного) права він ставився критично, пояснюючи це її штучністю, спрямованістю проти честі, моральних зобов'язань і правди.

У поглядах на еволюцію держави І. Петрункевич дотримувався соціологічної теорії. На його переконання, держава у своїй історії проходить чотири стадії: племінну, феодальну, військово-національну та промислово-правову. Він вимагав віднайдення і закріплення в конституції юридичної основи "московської влади", яку можна "відшукати в єдиному місці - європейській юридичній теорії", що спирається на загальновизнані концепції природного права, які, зокрема, розвивали Ф. Прокопович, В. Татищев, М. Сперанський. Петрункевич поняття "конституційна держава" і "правова держава" ототожнював.

Над могилою І. Петрункевича у Празі викарбувані слова О. Пушкіна "Свободы сеятель пустынный, Я вышел рано, до звезды...", які відображають складний шлях мислителя і трагічну долю його конституціоналістських ідей.