Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Богдан Кістяківський (1868-1920)

Український правознавець, філософ, історик, син правознавця, історика, археографа і громадського діяча О. Кістяківського. Він є автором юридичних соціально-філософських праць "Права людини і громадянина" (1905), "Держава правова і соціалістична" (1906), "Як здійснити єдине народне представництво?" (1907), "М. П. Драгоманов. Його політичні погляди, літературна діяльність і життя" (1908), "На захист права. (Інтелігенція і правосвідомість)" (1909), "До питання про самостійну українську культуру" (1911), "Герцен і Україна" (1912), "М. П. Драгоманов і питання про самостійну українську культуру" (1912), "Сторінки минулого. До історії конституційного руху в Росії" (1912), "Соціальні науки і право. Нариси з методології соціальних наук та загальної теорії права" (1916).

Кістяківський розглядав історію права як загальносвітовий процес розвитку правосвідомості народів, що відображає формальні цінності їхньої культури і внаслідок діяльності правових інституцій набуває об'єктивного вираження в законах. Три сфери людської свідомості (логічну, етичну й естетичну) він трактував як єдиний нормотворчий процес. Спираючись на цю ідею, обґрунтував синтетичний підхід до розуміння права, який містив у собі не тільки висновки догматичної юриспруденції, а й досягнення соціологічної та психологічної шкіл права. Б. Кістяківський досліджував соціальну природу права, зв'язок права і культури, вважав, що правові норми ґрунтуються на етичній свідомості людини. У цьому контексті право він розглядав як сферу духовної культури, творчості особистості.

Розвиваючи концепцію плюралізму методів дослідження соціальних явищ, Кістяківський дійшов висновку про те, що множинність причин, які обумовлюють право, а також множинність його цілей є підставою того, що різні аспекти права визначають наявність різних методів наукового дослідження. Тому можливі чотири визначення права: соціологічне, психологічне, державно-організаційне і нормативне. Таке широке розуміння права дало підставу вважати його важливим чинником перебудови держави, перетворення її на "творіння права".

Кістяківський був одним із творців теорії правової держави. Він зазначав, що справжнє національне визволення трудящих можливе лише у конституційній (правовій) державі з федеративним устроєм, що сприятиме вирішенню національного питання. Правова держава вивільняє суспільні творчі сили, відкриває простір для розвитку громадянського суспільства. На його думку, правовою може бути як буржуазна, так і соціалістична держава. Соціалістична держава є найрозвинутішим типом правової держави. При цьому соціалізм він розглядав як торжество ідей "належного", "необхідного" і "справедливого".

Як послідовник гуманістичних ідей М. Драгоманова, Кістяківський здійснив синтез соціалістичних та ліберальних ідей, наголошував на рівноцінності громадянських і соціальних прав людини. Він вважав, що будь-яка суспільна організація потребує правових норм, які регулюють поведінку індивіда. Пристрасть до формальних правил і детальної регламентації людського життя притаманна поліцейській державі й не має нічого спільного з державою правовою. Основу міцного правопорядку становить свобода особистості та її недоторканність. А отже, право можна вважати втіленим у життя тільки там, де є свобода особи.

Йосип Покровський (1868-1920)

Український і російський теоретик правової держави, фахівець із римського і цивільного права, випускник юридичного факультету і професор Київського університету Св. Володимира. Він є автором праць "Роль римського права в правовій історії людства і в сучасній юриспруденції" (1894), "Бажана постановка цивільного права у вивченні та викладанні" (1896), "Право і факт у римському праві. Ч. І. Право і факт як матеріальна основа позовів" (1898), "Основні питання володіння в новому німецькому уложенні" (1899), "Право і факт у римському праві. Ч. П. Генезис преторського права" (1902), "Право на існування" (1905), "Природно-правові течії в історії цивільного права" (1909), "Історія римського права" (1913,2-ге видання - 1915,3-тє - 1918), "Основні проблеми цивільного права" (1917) та ін.

Покровський дотримувався власного оригінального бачення римського права як відображення логічного розвитку основних юридичних принципів, які й "реалізуються тепер у сучасних юридичних інститутах". Інші системи права європейських держав, особливо німецьке право, на його думку, "викривляють" ці принципи, порушують "гармонію" римського права і суперечать йому. Однак Покровський не вимагав боротьби з такими явищами, хоча і не схвалював їх, вважаючи об'єктивним процесом. Він закликав ретельно вивчати причини таких "викривлень" римського права з урахуванням нових суспільно-економічних умов. Своєрідними є обґрунтовані ним ідеї про роль преторів у римській юридичній творчості взагалі і докорінну відмінність між видами римських позовів зокрема.

Витоки правової держави Покровський вбачав у юриспруденції Павійської, Равеннської та Болонської середньовічних юридичних шкіл. При цьому він звертав увагу на те, що всередині кожної правової системи будь-яка норма права підлягає оцінці на відповідність справедливості, а несправедлива норма має бути скасована і змінена на правило, обумовлене справедливістю, яка тотожна природному праву. Надалі у концепціях цих шкіл при виявленні суперечності норм права переважали позитивістські погляди: у разі конфлікту за критерій відповідності обирали позитивне законодавство. Покровський цікаво обґрунтовував як одну з вирішальних ознак правової держави право людини на гідне існування, яке Б. Кістяківський використав як узагальнювальний критерій соціалістичної правової держави.