Історія вчень про державу і право - Мироненко О.М. - Шістдесятники

У післясталінський період національне питання в СРСР постало дуже гостро. Зокрема, в Україні вступили в нерівну боротьбу за право українського народу на незалежне існування на своїй землі дисиденти-шістдесятники. Серед них були письменники, журналісти, історики, психологи, юристи: С. Вірун, М. Горинь, І. Дзюба, І. Драч, І. Кандиба, С. Караванський, Л. Костенко, Л. Лук'яненко, В. Мороз, Є. Сверстюк, В. Стус, В. Чорновіл.

Одними з основних форм організованого протесту в 60-80-ті роки XX ст. стали створення і діяльність різноманітних політичних організацій і невеликих груп. Серед них - "Українська робітничо-селянська спілка", у проекті якої, написаному її фундатором Левком Лук'яненком, було висловлено впевненість у тому, що "для покращення матеріального і політичного становища громадян республіки України необхідно вийти зі складу СРСР на підставі ст. 17 Конституції СРСР і утвердити незалежну державу". В Одесі виникла "Демократична спілка соціалістів". У Західній Україні діяли невеликі нелегальні, переважно культурологічні, групи: "Об'єднана партія визволення України", "Український національний комітет", "Український національний фронт", які виступали за українську самобутню культуру, чистоту мови, вивчення історичного минулого українського народу.

На початку 70-х років, коли СРСР ратифікував у 1973 р. міжнародні пакти прав людини, а в 1975 р. підписав Заключний акт в Гельсінкі, в Україні, як і в інших республіках СРСР, почав розвиватися правозахисний рух. 9 листопада 1976 року було створено Українську групу сприяння виконанню гельсінських домовленостей (засновники - М. Руденко, О. Мешко, О. Тихий). У Декларації, проголошеній групою, ставили такі завдання: ознайомлення зі змістом Загальної декларації прав людини, схваленої ООН у 1948 р.; активне сприяння виконанню гуманітарних статей Заключного акта; надання Україні права бути представленою на всіх міжнародних форумах як суверенній державі; акредитація в Україні представників зарубіжної преси та ін.

Специфічною формою інакомислення в цей період став самвидав, основним завданням якого було поширення різноманітних матеріалів - від рукописних журналів до релігійно-духовних псалмів, сторінок Євангелія, творів Д. Донцова, тогочасних заборонених віршів і публіцистики. Рух 60-70-х років поповнювався також релігійними дисидентами - віруючими заборонених конфесій і протестантських громад, представниками єврейських кіл, що прагнули виїхати за кордон, кримських татар, що домагалися повернення на свої землі, та ін. Поширеною формою протесту були на той час відкриті публічні заяви і звернення - акції протесту на захист заарештованих товаришів, вимоги виконання державних законів і Конституції, наукові конференції на захист української мови, листи і звернення до керівних органів влади.

Дисиденти зробили суттєвий внесок у загальний розвиток української суспільно-політичної думки. "За умов накинутої одностайності, - зазначав І. Лисяк-Рудницький, - неортодоксальні ідеї діють як каталізатори сил оновлення. Заяви дисидентів можуть правити за показник бродіння в глибинах українського суспільства. Вони також указують напрям імовірного розвитку України в разі послаблення репресій". Важливим аспектом мислення дисидентів, які становили рух протесту в Україні 60-70-х років XX ст., було його правове забарвлення. Всі твори, діяння, звернення шістдесятників об'єднані ідеєю влади закону, тому їх нерідко називають "правозахисниками". У своїй творчій і практичній діяльності вони протистояли конформізму, беззаконню, сваволі, порушенню прав і свобод людини, а також обстоювали принципи відкритого суспільства, демократії, гласності, ненасильницькі форми захисту прав людини та ідеали правової держави і громадянського суспільства, самоцінності особистості. Українська політична думка, репрезентована рухом 60-х років XX ст., мала й слабкі місця: вона була переважно "письменницькою", емоційною, їй нерідко бракувало філософської виваженості.

Із проголошенням державної незалежності України дисидентський рух втратив своє первісне ідеологічне значення. Було скасовано відповідні статті Кримінального кодексу, а засуджені за інакомислення особи були реабілітовані й поновлені в громадянських правах.