Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Державний лад

Державний лад у Київській Русі від часу зародження державних форм і до політичного занепаду постійно еволюціонував: кожний етап розвитку Київської держави характеризувався певними особливостями у політичній організації: форма держави, органи влади та управління.

Форма держави

Навколо проблем форми державного ладу Київської Русі, його сутності й характеру точились і точаться гострі дискусії. Одні вчені, як, наприклад, російський академік Борис Рибаков, стверджують, що то була "ранньофеодальна імперія". Інші головно українські фахівці - вважають, що то була своєрідна "конфедерація самостійних князівств". Треті - переважно західні вчені українського походження - доводять, що то була поліетнічна "співдружність незалежних держав".

За формою правління Київська Русь була монархією, державність якої розвивалась у двох основних напрямах. Перший: від системи управління, що випливала з військової організації,- до цивільних форм правління. Другий: від посилення централізму - до децентралізації. Ці тенденції були причиною неодноразової трансформації влади на Русі з центром у Києві.

Форму державного устрою Києво-Руської держави у перший період її існування вчені (О. Мельникова) визначають як дружинну. У той час княжа дружина виконувала не тільки роль війська. На її базі утворився примітивний апарат управління, судочинства та збору данини. Князь, який був центральною фігурою цієї форми державності, більше виявляв себе як воєначальник, а не як державний діяч. Київські князі того періоду значною мірою залежали від своєї дружини і вимушені були рахуватися з нею.

Існування дружинної форми державності завершилося з уведенням Володимиром системи удільного правління, як наслідку адміністративної реформи. Відтоді в Київській Русі формувалася централізована монархія: уся повнота влади дедалі більше зосереджувалась у руках князя, дружина перестала брати участь у державних справах. На перший план висувалися бояри, прошарок яких склався з тих же старших дружинників і вихідців зі старої племінної аристократії.

У період свого розквіту Київська держава будувалася на принципі сюзеренітету-васалітету. Сюзеренові - великому князеві Київському підпорядковувалися місцеві правителі - його васали (після адміністративної реформи князя Володимира - удільні князі, яких у IX ст. було 8-12, і всі вони були близькими родичами великого князя). Щоправда, в літературі останніх років висловлюються міркування, що оскільки всі руські князі належали до однієї династії Рюриковичів, то "їхні відносини мали характер скоріше між-родинних, ніж феодальних зв'язків; їх розуміли як стосунки між батьком і синами чи між старшими й молодшими братами, а не як між сюзереном і васалом" (І. Лисяк-Рудницький). Сутність відносин сюзеренітету-васалітету полягала в тому, що великий князь, наділяючи землею свого родича, передавав йому частину своїх прав на неї, а також право суду над підвладним населенням, захищав його від образ і утисків.

Період політичної роздробленості, на думку деяких істориків (М. Котляр), зовсім не означав розпаду Києво-Руської держави. Змінилася лише форма її державного устрою. Відносно єдину централізовану монархію заступила монархія федеративна. Від середини XII ст. Києво-Руською державою спільно керувало об'єднання найвпливовіших і найсильніших князів, що розв'язували питання внутрішньої та зовнішньої політики на міжкнязівських з'їздах -схемах. Київ залишався стольним "градом" Русі та мрією багатьох князів - вихідців із роду Рюриковичів.

Такий порядок сумісного правління Руссю князями Ярославичами дістав у науці назву колективного сюзеренітету. Князі - спільні сюзерени Києво-Руської держави - зобов'язувалися захищати її від ворогів, а за це одержували володіння (часом дрібні й радше символічні, ніж вартісні) у великокнязівському домені - Київській землі, найчастіше на її південних рубежах, які особливо потребували постійного захисту від вторгнень половецьких ханів. Літописи називали такі володіння "частью" або "причастием".