Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Покарання

Важливою рисою кримінального права Гетьманщини був його приватноправовий характер. Переслідування злочину, навіть тяжкого, було в основному приватною справою. Суд карав злочинця залежно від волі потерпілого, а за відсутності останнього - віл вимог його родичів, хоча з плином часу щораз сильніше виявлялась ініціатива самих судів у розслідуванні злочинів. У випадках неясності закону й сумніву щодо його точного значення сул більше схилявся до виправдання, ніж до обвинувачення: сумніваючись щодо застосування покарання, суд вибирав найлегше покарання, а у виконанні останнього виявляв більше м'якості, ніж суворості.

За Гетьманщини поняття злочину мало позастановий характер. Під злочином розумілись усі дії, і по спричиняли шкоду і завдавали збитків як окремій особі, так і державі. У поглядах на злочин і покарання виходили з релігійних догм: злочин трактувався як непослух і відступ від божих законів, а тому покарання розумілось як відплата за гріх перед Богом.

Суб'єктами злочину визнавались особи, що досягли 16-річного віку. Найбільш чітко оформилися в законодавстві форми провини. Наприклад, хоч психічне захворювання і не звільняло від відповідальності, але воно враховувалося судом як обставина, що пом'якшувала провину. Натомість, учинення злочину в нетверезому стані тільки обтяжувало провину (крім випадків намовляння на злочин п'яного іншою особою). За полегшувальні обставини у визначенні міри покарання судом уважалися: голод, неусвідомлення кримінального діяння внаслідок неповноліття. За низку вчинків, спрямованих на навмисне чи ненавмисне ушкодження чужого майна (покалічення й убивство коней, худоби, домашніх і мисливських собак, свійської птиці тощо), суд призначав у більшості випадків цивільну, а не кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду.

Покарання

(Екзекуція) поділялися на кілька видів. Найпоширенішим видом покарання була смертна кара. Вона здійснювалась у кваліфікованій (четвертування, колесування, втоплення, спалення, закопування живим у землю) і простій (повішення, відрубання голови) формах. Смертна кара не застосовувалася щодо вагітних жінок, літніх людей і малолітних (дівчат - до 13, хлопців - до 16 років).

Страта проводилася прилюдно, на ринку в ярмарковий день. Засудженому давали можливість сповіді та прощання з рідними і знайомими. Йому заборонялося давати алкогольні напої. На місці страти судовий писар іще раз зачитував вирок. Іноді через відсутність ката страту відкладали. Нерідко траплялося, що все було підготовлено до страти, а її не проводили - суд виносив помилування в останню мить.

Поширеними також були членоушкоджувальні (відрубування руки, ноги, язика, носа, вуха, двох пальців на руці чи інших органів) та зганьблювальні покарання (позбавлення вуха, носа, ніздрів, випалення тавра на чолі, публічне побиття біля ганебного стовпа різками чи батогом тощо). Досить поширеним до кінця XVIII ст. в Україні серед зганьблювальних покарань за вбивство було символічне приковування вбивці до тіла вбитої ним жертви чи його труни (Г. Чухліб). Убивця залишався прикутим до труни іноді протягом кількох діб. Часто-густо він супроводжував свою жертву до церкви, а потім на кладовище. У закритому приміщенні храму злочинець змушений був провести цілу ніч, спокутуючи свою страшну провину.

Значної ваги в системі покарань набувало позбавлення волі. Воно здійснювалося способом ув'язнення (максимально на два роки, мінімально на один чи кілька тижнів) і арешту (тимчасового, від півтора року до кількох днів, позбавлення волі). Для ув'язнення часто використовували монастирі, тюрми існували при судах і урядах. Невеликі тюрми (остроги) для тимчасового утримання були при сотенних канцеляріях. Усі арештанти, які мали майно, утримувалися в тюрмі за свій рахунок. Вони платили "потюремне" (10-20 коп. за добу), яке стягувалося з майна в'язня після того, як той виходив із тюрми. За засудженого до страти платив потерпілий, за невинно посадженого - винуватець ув'язнення.

У Гетьманській Україні як покарання використовувалося також публічне вигнання з міста або села без права повернення, а часом і конфіскація майна або цілковите його знищення. З поширенням на територію України загальноросійського законодавства в другій половині XVIII ст. використовується і таке покарання, як каторга. Вагоме місце в системі покарань Гетьманщини належало покаранням позбавлення честі (повне позбавлення публічних і цивільних прав) і почесних прав (проголошення винного "ошельмованим" і позбавлення його права обіймати посади та виконувати почесні функції). Поширеними були майнові покарання (конфіскація, відкуп на користь потерпілого або його спадкоємців, штраф). Серед церковних покарань найпоширенішим було ув'язнення у куну (залізний обруч1, яким охоплювалася шия засудженого або його права рука приковувалась до зовнішньої стіни церкви або дзвіниці) і догана. З метою залякування покарання виконувалися публічно.