Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Адвокатура

Організація і діяльність нотаріату (нотаріальних контор) в УРСР як державних органів, що мали обов'язок посвідчувати безспірні права і факти, котрі мали юридичне значення, регулювалися законодавством. Правові основи нотаріату радянського періоду заклало перше Положення про державний нотаріат (1922 p.), прийняте Раднаркомом РСФРР. Згодом аналогічні положення були прийняті у всіх радянських республіках, зокрема в Україні (1923 і 1925 pp.). Услід за першим загальносоюзним Постановою ВУЦВК і РНК в УСРР було затверджене положення "Про головні принципи організації нотаріату" (25 липня 1928 p.). Воно мало кілька пізніших редакцій, аж поки наприкінці 1974 p. ВР УРСР не прийняла окремий Закон "Про державний нотаріат" (набрав чинності 1 травня 1975 p.).

Органи державного нотаріату в УРСР зазвичай підпорядковувалися наркомату (міністерству) юстиції. Виняток - період з березня 1963 до серпня 1970 року. У цей час у зв'язку з ліквідацією Мін'юсту керівництво органами державного нотаріату в республіці здійснював Верховний Суд УРСР і обласні суди.

Адвокатура

До прийняття загальносоюзної Конституції (1977 р.) діяльність адвокатури республіки регулювалася Положенням про адвокатуру (1962 p.), зі змінами 1965 р. Документ уповноважував адвокатів, що структурно об'єднувалися в обласні колегії, діяти як захисники інтересів фізичних та юридичних осіб: на попередньому слідстві та в суді, представництво з цивільних справ у суді та арбітражі, а також для надання іншої юридичної допомоги громадянам, підприємствам, установам, організаціям і колгоспам.

Колегії адвокатів були добровільними об'єднаннями осіб, які займаються адвокатською діяльністю. Визначались завдання і склад колегій, їхніх органів, права й обов'язки адвокатів, а також форми керівництва державних органів колегіями. Закон "Про адвокатур)' СРСР" (30 листопада 1979 р.) вносив зміни у процес формування колегій (утворювалась за заявою групи засновників). Вищим органом колегії були загальні збори (конференція) членів колегії, виконавчим органом - її президія. Загальне керівництво колегіями адвокатів здійснювали Ради народних депутатів. Міністерства юстиції СРСР і УРСР контролювали дотримання колегіями адвокатів законодавства. Для організації роботи адвокатів з надання правової допомоги в містах та інших населених пунктах утворювались юридичні консультації. На основі загальносоюзного закону було укладене нове Положення про адвокатуру УРСР (1 жовтня 1980 p.), яке в основному повторювало загальносоюзний закон і детально регламентовувало діяльність колегій адвокатів республіки.

Отже, і у післясталінський період судово-прокурорські органи залишалися однією з найбільш важливих ланок радянської правоохоронної системи. Організація і функціонування судової системи і органів прокуратури в УРСР тісно співвідносилася із тими політичними процесами, що відбувалися в житті радянського суспільства, мала постійну тенденцію до централізації, посилення впливу союзних державних структур на їх діяльність. Новий поштовх справі удосконалення судової і прокурорської системи, їх відходу з підпорядкування союзних органів дало прийняття 16 червня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. Певні корективи у функціонування судово-прокурорської системи в СРСР вносили численні постанови і укази, прийняті партійними та державними органами. Однак усі вони не порушували корінного принципу - цілковитої залежності органів суду, прокуратури, а також адвокатури від партійних комітетів. З цього погляду зрозуміло, що участь громадськості в процесі судочинства могла торкатися лише другорядних питань, що її права мали значною мірою декларативний характер. Судова влада становила одну з ланок тоталітарного політичного механізму, хоча й більш ліберального і гнучкого, ніж у період "класичного" сталінізму.