Історія держави та права України - Трофанчук Г.І. - 3. Реформи державно-правової системи

Схильність Австрійської монархії до державно-правових реформ зумовлювали три основні чинники. По-перше, за перебування на престолі Марії-Терезії та її сина Йосифа II австрійську політичну верхівку вважали найосвіченішою династією, яка прагнула втілити в державне управління передові на той час правові погляди, ідеї "природного та історичного" права й гегелівської філософії права.

По-друге, позитивні процеси капіталістичного розвитку держави допомагали підняти рівень життя у провінціях, залагодити соціально-політичні конфлікти, які вже давалися взнаки. Тому деякі державно-правові реформи були покликані скасувати феодальні обмеження розвитку капіталізму й надати певні політичні права молодій та заповзятливій буржуазії.

По-третє, завдяки набутому в Європі державно-правовому досвіду австрійський уряд дійшов висновку, що постала необхідність запровадити раціональнішу державно-правову систему. А революція 1848 р. довела згубність і небезпечність тенденції влади триматися застарілих політико-правових форм і консервативно-самодержавних методів управління.

У Галичині як складовій Австрійської імперії правові реформи кінця XVIII - першої половини XIX ст. було проведено відповідно до концепції "освіченого абсолютизму", яка вимагала добре впорядкованої на юридичних засадах держави, де обов'язок перед законом був би нормою для всіх. Австрійська влада зосередила зусилля на тому, щоб замінити польські адміністративні органи (зокрема інститут шляхетських сеймиків), які були мало обізнані з державним правом, на сучасніші. Пакетом від 13 червня 1775 р. імперська влада Австрії реорганізувала адміністративне управління краю, створивши становий сейм при губернському адміністративному управлінні.

Колегіальні органи влади, що залишилися від польської держави, було ліквідовано. З урахуванням недоліків колишньої адміністрації австрійський уряд запровадив поділ на циркули, наблизивши у такий спосіб управління провінціями до центру. Губернатора крайового адміністративного управління, яке містилося у Львові, призначав і звільняв особисто імператор. Губернатора наділяли широкими повноваженнями, але його адміністративну діяльність суворо контролював уряд країни.

В основу юридичного принципу проведення реформ було покладено мету - побудувати унітарну правову державу. Державно-правові інституції мали однаково добре діяти у всій імперії, до складу якої входило понад 10 етнічних територій. У Галичині реформа базувалася на використанні передових правничих ідей і концепцій, спрямованих на подолання опору польської шляхти, котра перешкоджала формуванню чіткої й добре врегульованої системи управління. Польські феодали добре усвідомлювали загрозу їхньому добробуту, яку містило розширення прав українського населення.

Наслідком державно-правових реформ були перехідні форми місцевого самоврядування. Вони сприяли розвитку економіки, освіти, культури і були визначальними при підготовці до подальших демократично-правових інституцій. Усе це створювало необхідні передумови для процесу історичного розвитку Галичини - від визнання Австрією національно-політичної автономії до створення національної державності.

Загалом вплив державно-правових чинників на розвиток правової культури Галичини полягав у тому, що вони сформували усталені демократичні тенденції в органах місцевого самоврядування і породили глибокі демократично-правові переконання громадян, які не були схильні до сприйняття комуністичної, пролетарської ідеології. А правові свободи, що їх гарантували громадянам загальнодержавні та крайові конституції, стали нормою політичних відносин. На відміну від становища українців на підросійських територіях, де держава вкрай рідко відігравала позитивну роль у покращенні становища неросіян, в Австрії державно-правовий процес мав перспективу привести (а інколи й приводив) до виникнення місцевих демократичних інститутів самоврядування.

Винятково важливе значення для концептуально-методологічного розуміння державно-правової системи Галичини у складі Австрійської імперії як бази для національного державотворення мають норми конституційного права, які відкривали шлях до утвердження рівноправності громадян перед законом і формування правового громадянського суспільства.

І все ж політичний оптимізм польської шляхти у Галичині щодо збереження привілейованого становища стосовно українства базувався на тісних контактах державних урядовців крайової адміністрації та польських магнатів. Коли ж перші проведені в державі реформи почали загрожувати й втратою влади в краї, почалися пошуки впливу на австрійський уряд, щоб схилити його до обмеження прав українців.

По смерті Йосифа II реформи державно-правових інституцій загальмувалися, а політичні та суспільні права галичан втрачали юридичну силу. Доля багатьох прогресивних реформацій великою мірою залежала від примх губернаторів, які йшли на поступки шляхті та захищали інтереси польської землевласницької еліти. Так, наприкінці XVIII ст. у краї серед 3 тисяч службовців лише 250 були місцевими жителями. У кадровій політиці австрійський уряд виходив перш за все з власних інтересів, плекаючи та оберігаючи панівну еліту всупереч інтересам простого українського люду.