Історія держави та права України - Трофанчук Г.І. - 2. Конституційне закріплення більшовицької влади в Україні.

На початку березня 1919 р. у Харкові працював III з'їзд КП(б)У, який проходив під безпосереднім керівництвом ставленика Кремля Я. Свердлова. Лідер українських комуністів і голова уряду X. Раковський на той час перебував на І конгресі Комуністичного Інтернаціоналу, де представляв балканські країни. При обговоренні на партійному з'їзді проекту Конституції України було визнано за необхідне перейняти для України вже готову Конституцію РФСРР 1918 р. з "урахуванням відповідних змін і доповнень залежно від місцевих умов".

8-10 березня 1919 р. III Всеукраїнський з'їзд Рад ухвалив лише проект Конституції, запропонований більшовицькою фракцією. Остаточне редагування документа здійснили вже після того, як партійний з'їзд закінчив роботу. 14 березня 1919р. текст Основного закону соціалістичної України фактично без обговорення затверджено на засіданні ВУЦВК. Конституцію було написано й опубліковано російською мовою, і досі дослідникам не вдалося виявити ані її українського тексту, ані будь-яких матеріалів щодо його обговорення на місцях.

Як і в російській Конституції, тут у першому розділі "Загальні положення" зазначалося про диктатуру пролетаріату: "Завданням цієї диктатури є здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму шляхом проведення соціальних перетворень і систематичного придушення всіх контрреволюційних спроб із боку імущих класів". Із цією метою Республіка рад скасовує приватну власність на землю та інші засоби виробництва. Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР) проголошувалася державою трудящих та експлуатованих мас пролетаріату і найбіднішого селянства.

Владу трудящих уособлювали ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів.

Конституція зафіксувала правовий статус України, її право на зовнішні відносини, на збройні сили. Тут-таки підкреслювалося "бажання Української СРР вступити в тісний союз з іншими радянськими республіками".

Конституція визначила структуру і компетенцію органів державної влади. З'їзди Рад України як найвищий законодавчий орган скликав Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК) не рідше двох разів на рік. У періодах між з'їздами найвищу владу в країні мав ВУЦВК, утворений з'їздом Рад і відповідальний перед ним. ВУЦВК формував уряд - Раду народних комісарів (РНК) України.

До компетенції Всеукраїнського з'їзду рад належали затвердження, зміна і внесення доповнень до Конституції, питання оголошення війни й укладення миру, встановлення і зміна кордонів республіки, визначення основ організації збройних сил, встановлення підвалин соціалістичного будівництва, затвердження бюджету, визначення загальних напрямів діяльності уряду і всіх державних органів.

До повноважень ВУЦВК Конституція віднесла загальне керівництво внутрішньою політикою; цивільне, кримінальне і процесуальне законодавство; організацію фінансового господарства та завідування грошовою системою; державний контроль за діяльністю органів радянської влади. У віданні цього органу було також комплектування центральних органів влади і управління, вирішення інших питань державного життя.

Раднарком відповідав перед з'їздом рад і ВУЦВК. Право видавати закони мали з'їзд рад, ВУЦВК і уряд. Але РНК могла видавати нормативні акти лише "відповідно до загального і спеціального повноваження ВУЦВК". За відсутності такого повноваження рішення уряду мав затверджувати ВУЦВК.

У Конституції не йдеться про компетенцію президії ВУЦВК. Спочатку її створювали як орган, що готував матеріали і керував засіданнями ВУЦВК. Однак із часом (із травня 1919 р.) публікують законодавчі акти, видані президією ВУЦВК. А з початку 1920 р. ВУЦВК перейшов на сесійний порядок роботи - раз на два місяці, - і в періоди між сесіями його функції почала виконувати президія. Жодних змін до Конституції з приводу такої реорганізації найвищих органів держави внесено не було.

Основний закон також визначив структуру, компетенцію і порядок утворення місцевих органів влади. Такими стали міські й сільські ради та обрані ними виконкоми, а також губернські, повітові й волосні з'їзди рад та їх виконкоми. Звідси й походить назва держави - "радянська" (побудована на вертикалі рад).

Право обирати і бути обраним до рад мали громадяни УСРР віком від 18 років, незалежно від віросповідання, національності, статі та осілості, які займалися суспільно корисною працею, а також військовослужбовці. Було позбавлено виборчих прав осіб, котрі використовують найману працю або живуть на нетрудові доходи служителів релігійних культів, службовців та агенті колишньої поліції й жандармерії, членів царської родини, засуджених і душевнохворих.

Після прийняття Конституції почали формувати конституційні органи радянської влади. Завдяки Основному закону більшовикам удалося приборкати анархічний "парад суверенітетів" і безвладдя в регіонах. В усіх ланках державного механізму створювали партійні осередки. Вони не були передбачені Конституцією, але "очолили процес соціалістичного будівництва".

Отже, на середину 1919 р. влада більшовиків поширилася на більшу частину України. Директорія, відступивши до кордонів Галичини, втратила практично всю територію Наддніпрянщини. Київ прибрала до рук Рада Народних Комісарів. Південь держави контролювали військові підрозділи Антанти й денікінці. Буковину і Бессарабію анексувала Румунія. У січні-квітні 1919 р. Закарпаття було окуповане Чехословаччиною, а наприкінці червня польські війська зайняли Східну Галичину.

Українські землі, що їх контролювала більшовицька влада, було поділено на 11 губерній: Київську, Подільську, Херсонську, Одеську, Таврійську, Донецьку, Харківську, Катеринославську, Полтавську, Чернігівську і Волинську.

Однак розгорнути соціалістичне державне будівництво відповідно до Конституції УСРР більшовикам не вдалося, оскільки на той час громадянська війна охопила всю Росію. У ту війну було втягнуто і Україну.

3. Зародження українського радянського права
4. Кодифікація радянського законодавства у 20-ті роки
5. Входження України до складу Союзу PCP
6. Держава і право України за тоталітарно-респресивного режиму
Право
7. Правова оцінка Голодомору 1932-1933 рр. в Україні
8. Витоки геноциду, його демографічні й соціальні наслідки
9. Голодомор як специфічний інструмент тоталітарного режиму
10. Окупаційний режим в Україні у роки Другої світової війни
11. Правове регулювання суспільних відносин на тимчасово окупованій території України
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru