Конституційне право України - Совгиря О.В. - 4. Реалізація та тлумачення норм конституційного права

Під реалізацією норм конституційного права розуміють їх здійснення, досягнення тієї мети, яка переслідувалася при їх виданні.

Кожну конституційно-правову норму можна вважати чинною, якщо вона видана уповноваженим на те суб'єктом у межах його компетенції, з дотриманням установленого порядку її прийняття, якщо вона набула законної сили.

Залежно від характеру правозастосовних дій суб'єкта права розрізняють чотири основні форми реалізації правових норм:

1) здійснення (використання);

2) виконання;

3) дотримання;

4) застосування.

Здійснення (використання) норм права виражається в реалізації можливостей, які надаються суб'єктам суспільних відносин відповідними нормами права. В межах цієї форми здійснюються суб'єктивні права учасників суспільних відносин, що регулюються цими нормами. Наприклад, здійснення громадянами своїх конституцій них прав і свобод відбувається в межах цієї форми реалізації конституційно-правових норм.

Слід наголосити на існуванні відмінності між здійсненням громадянами прав і свобод та використанням повноважень державними органами та посадовими особами. Якщо для громадян використання належних їм суб'єктивних прав є справою добровільною і вони не несуть жодної відповідальності за невикористання своїх прав, то для державних органів і посадових осіб здійснення їх повноважень є не тільки правом, а й обов'язком.

Виконання як форма реалізації конституційно-правових норм являє собою реалізацію зобов'язуючих норм, виконання суб'єктом права покладених на нього обов'язків.

Дотримання пов'язане з реалізацією виключно забороняючих норм. Призначення цієї форми реалізації конституційно-правових норм полягає у тому, щоб не допустити вчинення дій, які могли б спричинити шкоду суспільству, державі, особі. Це досягається шляхом утримання від вчинення заборонених законом дій.

Застосування являє собою діяльність органів держави або посадових осіб, які, використовуючи свої повноваження, видають акти індивідуального значення на підставі норм права, вирішуючи тим самим конкретні питання життя суспільства. На відміну від інших форм реалізації норм права, в яких беруть участь різні суб'єкти права, включаючи фізичних та юридичних осіб, правозастосовна діяльність може здійснюватися тільки уповноваженими на те державними органами і посадовими особами1.

Велике значення для реалізації норм конституційного права, поряд з юридичними, мають організаційно-правові гарантії, тобто певні організаційні заходи і правові способи, що використовуються для попередження порушень норм конституційного права і для припинення можливих порушень. Частина цих гарантій стосується конституційного права в цілому, інша ж пов'язана лише з конкретними конституційно-правовими інститутами.

До гарантій, що мають відношення до конституційного права в цілому, можна віднести:

1) процедурно-процесуальну регламентацію реалізації конституційно-правових норм, значення якої не можна абсолютизувати через небезпеку породження формалізму та бюрократизму;

2) конкретизацію, метою якої є сприяння реалізації норми права через прийняття норми більш конкретного характеру.

Гарантії реалізації конституційно-правових норм можуть міститися в нормах не тільки конституційного, а й інших галузей права. Наприклад, серед юридичних гарантій конституційних прав, свобод та обов'язків громадян розрізняють конституційно-правові, адміністративно-правові, цивільно-правові, кримінально-правові гарантії, гарантії, що містяться в трудовому праві, праві соціального забезпечення тощо.

При цьому істотне значення мають соціальні фактори, які суттєво впливають на конституційно-правове гарантування.

Для реалізації норм конституційного права важливим є їх тлумачення. Тлумачення норм конституційного права може бути офіційним та неофіційним (що здійснюється на буденному рівні і поділяється на доктринальне, професійне та побутове).

Офіційне тлумачення норм конституційного права може бути нормативним та ненормативним.

В Україні офіційне нормативне тлумачення Конституції України та законів України здійснює Конституційний Суд України (статті 147,150 Конституції України).

Відповідно до ст. 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16.10.1996 р. зі змінами підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є практична необхідність у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації Конституції та законів України. Суб'єктами права на конституційне подання у цих випадках є: Президент України; не менш як сорок п'ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається); Верховний Суд України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади; Верховна Рада Автономної Республіки Крим; органи місцевого самоврядування.

Підставою для конституційного звернення із наведеного питання є наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав та свобод. Суб'єктами права на конституційне звернення з цього питання є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

У теорії конституційного права одним із видів офіційного нормативного тлумачення є автентичне тлумачення, тобто таке, що здійснюється органом, який встановив норму, що тлумачиться. У радянський період таке тлумачення надавали Президії Верховних Рад союзних республік, однак сьогодні вважається, що офіційне тлумачення права є по суті судовою функцією і має здійснюватися спеціальною судовою інстанцією; якщо ж правотворчий орган вважає, що виданий ним акт має вади, що не можуть бути подолані в процесі його реалізації, то він повинен у встановленому законом порядку внести до нього необхідні поправки та уточнення.

Крім того, практика свідчить, що нормативне тлумачення норм конституційного права може здійснюватися органами, наділеними спеціальними повноваженнями видавати інструкції та роз'яснення щодо застосування чинного законодавства, а також органами, які мають спеціальне доручення правотворчого органу видавати інструкцію або роз'яснення щодо застосування того або іншого акта. Таке тлумачення прийнято називати легальним та делегованим. Воно має суворо підзаконний характер і повинно проводитися в межах компетенції органу, що дає роз'яснення1.

5. Прогалини та аналогія в конституційному праві
6. Джерела конституційного права: поняття, ознаки, види
7. Конституційно-правові відносини: поняття, види, суб'єкти, об'єкти, зміст, підстави виникнення, зміни та припинення
8. Конституційно-правова відповідальність: поняття, особливості, види
9. Колізії в конституційному праві
Глава II. ОСНОВИ ВЧЕННЯ ПРО КОНСТИТУЦІЮ
1. Поняття конституції, її функції та властивості
2. Поняття, структура та ознаки конституціоналізму
3. Форма і структура конституцій. Класифікація конституцій
4. Прийняття та зміна конституцій
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru