Конституційне право України - Совгиря О.В. - 9. Колізії в конституційному праві

Конституційно-правова відповідальність є видом юридичної відповідальності, тому їй властиві ознаки, які характеризують юридичну відповідальність у цілому, а саме:

1) відповідальність є наслідком правопорушення;

2) вона пов'язана із реалізацією санкцій, встановлених у нормах права.

Водночас конституційно-правова відповідальність характеризується такими специфічними ознаками:

1) вона спрямована на правову охорону Конституції України;

2) вона часто межує з політичною відповідальністю, але політичний характер цієї відповідальності проявляється тільки щодо тих суб'єктів правовідносин, діяльність яких пов'язана із здійсненням політичної влади: Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України, народні депутати України, політичні партії тощо'.

Своєрідність політичної відповідальності полягає в тому, що вона настає не тільки за протиправні дії, а й за недотепність, пристосовництво, кон'юнктурність, необачність у питаннях здійснення політики. її сутність - негативна публічна оцінка вчинку суб'єкта певним інститутом, соціальною групою або суспільством в цілому. Тобто політична відповідальність не має об'єктивних та універсальних підстав застосування і залежить від низки факторів (політична ситуація в країні, політичні симпатії виборців тощо). Основні засоби політичної відповідальності у демократичній державі - це парламентські та президентські вибори, а її особливість - відсутність конкретної інстанції, через яку здійснюється притягнення до політичної відповідальності: це може бути як орган державної влади, так і народ як колегія виборців, партія тощо (наприклад, відставка уряду через хвилю громадських протестів). Політична відповідальність виникає з моменту залучення суб'єкта до політики (тобто процесу отримання, поділу та здійснення влади). Підставою для притягнення до політичної відповідальності є реалізація курсу політики, який не відповідає суспільним очікуванням, а наслідком зазначеної відповідальності є вилучення зі сфери політики.

3) не існує єдиної процедури застосування цього виду відповідальності. Практично кожен захід конституційно-правової відповідальності має свій особливий порядок її призначення та виконання1.

Отже, конституційно-правова відповідальність - це передбачений нормами конституційного права вид соціальної та юридичної відповідальності, що існує у сфері конституційно-правових відносин, характеризується наявністю специфічних суб'єктів, механізму реалізації та санкцій і полягає у примусовому перетерплюванні заходів впливу за протиправне діяння (ретроспективний аспект) та у відповідальному стані зобов'язаного суб'єкта (позитивний аспект), є найважливішою гарантією реалізації та захисту конституції.

Слід мати на увазі, що терміни "конституційно-правова відповідальність", "державно-правова відповідальність" та "конституційна відповідальність" є тотожними, на відміну віл таких понять, як "конституційна відповідальність" та "відповідальність за порушення норм конституційного права". Так, у тій частині, під якою розуміють конституційну відповідальність за порушення конституційних, норм узагалі, ці поняття збігаються. Однак, оскільки порушення норм конституційного права породжує не тільки власне конституційну відповідальність, а й ту, що передбачена іншими галузями права, поняття відповідальності за порушення норм конституційного права є ширшим.

Конституційно-правова відповідальність класифікується за різними критеріями. У науці конституційного права поширеною є класифікація цієї відповідальності на позитивну (активну, проспекти в ну), тобто відповідальність, що виникає до протиправного вчинку та існує щодо дій у теперішньому та майбутньому, зумовлюючи правомірну поведінку суб'єктів права, та ретроспективну (негативну) конституційно-правову відповідальність, що настає за вчинення правопорушення.

Позитивну юридичну відповідальність дослідники сприймають неоднозначно. Вчені, які погоджуються з виокремленням цього виду відповідальності, вважають, що позитивною (тобто такою, що існує до правопорушення) може бути лише правова відповідальність державних органів та посадових осіб. Позитивна відповідальність, на їхню думку, є правовим станом, що включає відповідальність за що-небудь (за належне виконання покладених обов'язків, ефективність та доцільність роботи) та перед ким-небудь (втілюється у правових відносинах підзвітності-підконтрольності, в яких беруть участь дві сторони). Наприклад, відповідно до ст. 118 Конституції України голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.

Позитивна юридична відповідальність настає з моменту отримання державними органами та посадовими особами державно-владних повноважень та розглядається як етап оцінки, внаслідок якої може настати одна із форм відповідальності ретроспективної; ретроспективна конституційна відповідальність для зазначених вище суб'єктів настає лише у тому випадку, якщо не спрацював механізм позитивної відповідальності'.

Вважаємо за доцільне розглядати конституційну відповідальність у ретроспективному аспекті. Підставами для її настання є:

нормативні підстави, тобто ті законодавчі акти, у яких передбачені можливості та умови притягнення до цього виду відповідальності;

фактичні підстави, тобто юридичний факт неправомірної поведінки у конституційно-правовій сфері.

Слід наголосити, що застосування конституційно-правової відповідальності неможливе без установлення тієї норми права, в якій передбачені її підстави. Якщо ж таку норму встановити неможливо, має йтися про політичну, а не про конституційно-правову відповідальність. Так, відставка уряду може бути заходом конституційної відповідальності, коли вона відбувається внаслідок неналежного виконання урядом своїх обов'язків, так і заходом політичним, коли уряд звільняється з метою подолання політичної кризи, що виникла у державі (іноді відставка уряду може бути як заходом політичної, так і конституційної відповідальності).

Склад конституційного правопорушення, що є підставою для притягнення до конституційно-правової відповідальності, є таким.

Об'єктом конституційного правопорушення є суспільні відносини, що регулюються нормами конституційного права.

Об'єктивною стороною правопорушення є протиправна поведінка суб'єкта, що не відповідає нормам конституційного права. У деяких складах конституційних правопорушень передбачається необхідність доведення факту настання шкоди та наявності причинного зв'язку між ним та порушенням норми. Особливістю об'єктивної сторони конституційного правопорушення є закріплення в конкретній регулятивній нормі, яка визначає правове положення винного суб'єкта. Причому питання про оцінку об'єктивної сторони конституційного правопорушення, на відміну від інших видів юридичної відповідальності, вирішує суб'єкт, наділений правом застосовувати конституційно-правову санкцію.

Суб'єктами конституційно-правової відповідальності у ретроспективному аспекті є ті суб'єкти конституційного права України, які наділені деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідальність за свої протиправні вчинки.

У конституційному праві деліктоздатність мають два види суб'єктів:

1) індивідуальні (громадяни України, депутати всіх представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування; посадові особи тощо);

2) колективні (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян та інші соціальні утворення, (наприклад, комітети та комісії представницьких органів, виборчі комісії тощо).

Певні особливості як суб'єкти конституційного правопорушення мають такі суб'єкти.

1. Держава, яка має нести конституційно-правову відповідальність у всіх випадках, коли вона не виконує офіційно взятих на себе зобов'язань, якщо в результаті цього спричинено шкоду будь-кому (відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень).

Щодо народів та націй, то вони не вважаються суб'єктами конституційно-правової відповідальності, хоча за часів радянської влади цілі народи та нації були піддані репресіям.

На наше переконання, має рацію В. О. Лучні, який зазначає, що ні народ, ні націю, ні державу не можна повною мірою визнати суб'єктами конституційної відповідальності, оскільки відсутні як їх інституціоналізація, так і та інстанція, яка могла б застосовувати до них державний примус. Державу в цьому випадку доцільно розглядати як систему органів, що є самостійними суб'єктами конституційної відповідальності, а народ - як сукупність громадян, які також самостійно, індивідуально або колективно несуть конституційну відповідальність. В. О. Лучін вважає за можливе умовно визнати державу особливим суб'єктом конституційної відповідальності, який несе її субсидіарно, як гарант відповідальності державних органів, посадових осіб.

2. Фізичні особи, які є суб'єктами конституційно-правової відповідальності, якщо вони: мають громадянство України; досягли 18 років; є дієздатними.

У деяких випадках громадяни України можуть нести конституційно-правову відповідальність, лише якщо вони мають спеціальну правоздатність депутата, посадової особи тощо.

3. Законодавчий орган державної влади - Верховна Рада України, Президент України та органи місцевого самоврядування, які несуть відповідальність перш за все перед громадянами, які їх обирають, але не тільки. Це може бути відповідальність за порушення норм Конституції України тощо.

4. Виконавчі органи державної влади несуть відповідальність у ви? падку порушення ними конституційно-правових норм. Однак в окремих випадках (наприклад, Уряд України) вони також можуть бути суб'єктами відповідальності політичної.

Суб'єктивною стороною складу конституційного правопорушення є вина, зміст якої залежить від характеру суб'єкта, що несе відповідальність. Так, якщо це індивідуальний суб'єкт, то у змісті вини важливе значення має психологічне ставлення особи до своїх протиправних дій та їх можливих наслідків. Щодо вини колективного суб'єкта, то вона визнається лише тоді, коли цей суб'єкт, маючи можливість вибору, обрав саме неправомірний варіант. При визнанні вини колективного суб'єкта конституційна відповідальність покладається саме на колективного суб'єкта, а не на окремих членів колективу чи керівників, які при цьому паралельно можуть нести особисту відповідальність за власні протиправні та винні дії, пов'язані із виною колективного суб'єкта. Чинне законодавство передбачає випадки, коли за протиправні та винні дії своїх працівників, що здійснювалися ними у межах службових обов'язків, відповідальність несуть колективні суб'єкти, відповідаючи за них як за власні діяння (ст. 56 Конституції України). У таких випадках відповідальність несуть обидва суб'єкта конституційного права: як член колективу, так і сам колектив.

Іноді суб'єктивну сторону конституційного правопорушення характеризують і такі додаткові ознаки, як мотив і ціль. Наприклад, відповідно до ст. 37 Конституції України утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій є конституційним правопорушенням лише за умови переслідування ними протиправних цілей, передбачених цією статтею.

Серед заходів конституційно-правової відповідальності у ретроспективному аспекті, тобто серед її санкцій, виділяють такі:

1) скасування або призупинення дії актів державних органів та органів місцевого самоврядування або їх окремих положень (наприклад, відповідно до ч. 8 ст. 118 Конституції України рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня). Різновидом цієї санкції є визнання неконституційними актів, визначених Конституцією України державних органів або їх окремих положень, що здійснюється Конституційним Судом України;

2) припинення діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб (наприклад, згідно з ч. 1 ст. 87 Конституції України Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України);

3) анулювання юридичних результатів тих або інших конституційно-правових дій (наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 92 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 17.11.2011 р. дільнична виборча комісія може визнати голосування на виборчій дільниці недійсним у разі встановлення нею порушень вимог цього Закону, внаслідок яких неможливо достовірно встановити результати волевиявлення виборців);

4) обмеження або призупинення деяких основних прав громадян. Так, на підставі ч. З ст. 76 Конституції України не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята в установленому законом порядку;

5) скасування рішення про прийняття до громадянства України. Наприклад, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 р. зі змінами набуття особою громадянства України через прийняття до громадянства України внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів є підставою для втрати громадянства України1.

Проблемним аспектом застосування конституційно-правової відповідальності є фрагментарність та розрізненість, значна кількість прогалин процесуального порядку притягнення до конституційно-правової відповідальності. Так, наприклад, відсутній строк давності притягнення до конституційно-правової відповідальності тощо.

Для впорядкування всіх складових конституційно-правової відповідальності пропонується ухвалити закон "Про конституційно-правову відповідальність", а в перспективі - Конституційно-деліктний кодекс України, або закріпити зазначені складові у межах конкретних законів, що регламентують правовий статус різноманітних державних інституцій, посадових осіб.

9. Колізії в конституційному праві

Юридичні колізії - це розходження або протиріччя між окремими нормативно-правовими актами, що регулюють одні й ті самі або суміжні суспільні відносини, а також протиріччя, що виникають у процесі правозастосування та здійснення компетентними органами і посадовими особами своїх повноважень.

Виділяють такі види юридичних колізій:

1) між нормативними актами та окремими правовими нормами;

2) колізії в правотворчості (безсистемність, дублювання, видання взаємовиключних актів);

3) колізії в правозастосуванні (відмінності в практиці реалізації одних і тих самих положень);

4) колізії повноважень та статусів державних органів, посадових осіб, інших владних структур.

Для конституційного права особливо небезпечні колізії між природним та позитивним правом. При цьому вважається, що перевагу слід віддавати природному праву. Небезпечність такого роду колізій тим значніша, чим більше вони загрожують реалізації основної функції конституційного права: охороні прав і свобод людини і громадянина.

Колізії між нормативними актами та окремими правовими нормами в Україні вирішуються, виходячи із таких засад:

1) у випадку колізії між Конституцією України та законом чи іншим нормативно-правовим актом спір вирішується на користь конституційного положення, оскільки Конституція має вищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти повинні їй відповідати (ст. 8 Основного Закону України);

2) у випадку колізії між законодавством України та актами органів Автономної Республіки Крим пріоритет віддається актам України (ч. 2 ст. 135 Конституції України);

3) колізії між законами та підзаконними актами вирішуються на користь законів, оскільки вони мають верховенство та вищу юридичну силу;

4) коли є суперечними акти одного і того самого органу, видані в різний час, застосовується акт, виданий пізніше;

5) якщо колізійні акти видані одночасно, але різними державними органами, застосовується акт, що має вищу юридичну силу (закон і указ, постанова Кабінету Міністрів України та акт міністерства тощо), тобто за основу береться принцип ієрархії нормативно-правових актів;

6) якщо за змістом розходяться загальний та спеціальний акти одного рівня, то застосовується спеціальний, якщо різного рівня - то загальний1.

Способів подолання та уникнення колізій багато, але найбільш прийнятними для застосування в Україні вважаються такі:

1) тлумачення Конституції та законів України, що відповідно до ч. 2 ст. 150 Конституції України здійснюється Конституційним Судом України;

2) прийняття нового закону, скасування старого, внесення змін та уточнень до чинних законів, інших актів;

3) судовий та адміністративний розгляд.

Колізії в конституційному праві не варто розглядати лише як негативне явище, оскільки їх існування також є свідченням нормального процесу розвитку або вираженням законної вимоги встановити новий правовий стан'.

Сьогодні, з огляду на значну кількість конституційно - правові і х колізій, у вітчизняній системі конституційного права пропонується виділяти таку його складову, як конституційне колізійне право, основним предметом правового регулювання якого виступають колізії конституційно-правових актів (темпоральні, просторові, ієрархічні (субординаційні), під якими прийнято розуміти суперечності між різними видами цих актів у разі регулювання ними аналогічних конституційно-правових відносин, а також конституційно-правові способи і засоби їх подолання.