Конституційне право України - Совгиря О.В. - 2. Поняття, структура та ознаки конституціоналізму

Конституціоналізм - це політико-правова категорія, яка опосередковує місце і роль конституції у правовій системі, суспільстві і державі, що знаходять вияв у її верховенстві та характері впливу на суспільні відносини.

За своєю суттю конституціоналізм опосередковує місце і роль конституції у правовій системі держави, тобто її верховенство та статус як Основного Закону держави.

За змістом конституціоналізм - це конституційне будівництво, реалізація конституції та її охорона, гарантування.

За формою конституціоналізм опосередковує конституційний лад, тобто державний і суспільний лад, форми безпосереднього народовладдя, держави тощо.

Розрізняють такі загальні принципи українського конституціоналізму:

o верховенства конституції у правовій системі;

o верховенства права у суспільстві та державі;

o поділу та обмеження державної влади;

o суверенітету Українського народу;

o взаємної відповідальності держави і особи;

o реальності прав і свобод, їх охорони, непорушності, гарантованості;

o відкритого громадянського суспільства;

o наступності конституційних ідей.

Систему українського конституціоналізму утворюють:

1) чинна Конституція України як нормативно-правовий акт;

2) теорія, історія, ідеологія Конституції України;

3) існуючий конституційний лад.

У своїй сукупності ці елементи формують нормативно-правові, наукові, історичні, ідеологічні та організаційні засади конституціоналізму.

Нормативно-правові основи конституціоналізму перш за все визначаються конституцією як нормативним актом найвищої юридичної сили, Основним Законом держави, що регулює найважливіші суспільні відносини і має власну структуру, особливий порядок прийняття та внесення змін.

Наукові основи формує теорія конституціоналізму, що охоплює: досягнення зарубіжної наукової думки, вчення вітчизняних мислителів минулого, сучасні ідеї і концепції українського конституціоналізму.

Історичні основи конституціоналізму утворені такими складовими, як: передумови, витоки, основні етапи, тенденції, напрями і форми, результати й досягнення становлення і розвитку українського конституціоналізму.

Ідеологічні основи конституціоналізму визначає система правових ідей, поглядів, понять, теорій, заснованих на певних наукових і політичних знаннях та уявленнях, яка має за мету вплив на формування і розвиток правової, політичної і моральної культури.

Організаційні основи опосередковує конституційний лад (як система суспільних відносин, установлених відповідно до конституції), основними складовими якого є державний і суспільний лад.

Сучасний український конституціоналізм найповніше виявляється у конституційних правах, свободах і обов'язках людини і громадянина, в якісно новій організації державної влади, в реалізації чинної Конституції України і в системі її охорони1.

Як слушно зауважує Ю. М. Тодика, слід брати до уваги, що наявність конституції ще не означає існування конституціоналізму як масового політичного руху, зацікавленого у забезпеченні в країні демократичного конституційного ладу. Стосовно України можна сказати, що за певними параметрами він є (наявність Основного Закону, актів та таких демократичних інституцій, як парламент, Президент, Конституційний Суд, Уповноважений з прав людини тощо). Але навряд чи масова конституційна свідомість громадян, населення в цілому, його прошарків і, найголовніше, - конституційний порядок як процес та стан реалізації конституційних норм відповідають високим стандартам конституціоналізму. Можна говорити, що в країні відбувається процес становлення конституціоналізму, заснованого на нормах Конституції України 1996 р., напрацюваннях вітчизняних державознавців та політичних діячів, у тому числі й минулого (М. Драгоманова, М. Грушевського, І. Франка, Б. Хмельницького тощо), а також через засвоєння і впровадження в конституційну структуру України західних моделей конституціоналізму.

Співвідношення конституції і конституціоналізму тісно пов'язане з проблемою коиституційності самої конституції, тобто з тим, якою мірою конституційний текст відповідає принципам гуманізму, справедливості, демократизму, забезпечення прав і свобод особистості.

Проблема конституційності конституції пов'язана із проблемою конституційності держави. Значення цього поняття розглядається із застосуванням двох підходів.

1) позитивістський підхід, за яким конституційною визнається та держава, в якій є конституція як основний закон (закони), що закріплює певний державний лад, структуру і повноваження органів державної влади, наділені реальною практичною дією, і має вищу юридичну силу та змінюється шляхом особливої (ускладненої порівняно із звичайним законодавчим процесом) процедури;

2) природно-правовий підхід, за яким конституційною визнається держава, в якій забезпечені гарантії прав людини та поділ влади.

Отже, поєднуючи наведені підходи, можна дійти висновку, що конституція - це не просто основний закон держави, прийнятий шляхом належної процедури, а й закон, що забезпечує в державі панування права, тобто такий закон, який установлює та гарантує мінімальну та невідчужувану міру свободи і формальну рівність учасників соціального спілкування.

У проблемі співвідношення конституції та конституційності є один важливий аспект: чи може народ вийти за межі конституційного поля, якщо, на його думку, чинна конституція не відповідає принципам справедливості, гуманізму? Стаття 5 Конституції України встановлює, що тільки народ має право визначати та змінювати конституційний лад в Україні. І це може відбуватися через прийняття нової конституції. Але поки діє нині чинний Основний Закон України, ніхто не має права виходити за межі конституційно-правового поля. В тому числі і народ.