Конституційне право України - Совгиря О.В. - 6. Законодавчий процес та інші парламентські процедури

Кожна функція Верховної Ради України (законодавча, установча, контрольна тощо) має свій порядок здійснення, який зазвичай іменується процедурою або процесом.

Регламент Верховної Ради України виділяє законодавчу процедуру (розділ IV) та визначає порядок розгляду Верховною Радою України питань за спеціальними процедурами (розділ V), до яких віднесено: розгляд законопроектів про внесення змін до Конституції України (глава 26); затвердження Державного бюджету України і контроль за його виконанням (глава 27); порядок проведення Верховною Радою України урочистого засідання з приводу складення присяги Українському народові новообраним Президентом України (глава 28); заслуховування Верховною Радою України щорічних та позачергових послань Президента України (глава 29); порядок дострокового припинення повноважень Президента України у зв'язку з неможливістю виконання ним своїх повноважень за станом здоров'я, а також у разі усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (глава 30) тощо. У розділі III Регламенту також визначено процедуру формування органів Верховної Ради України, обрання, призначення та відкликання її посадових осіб, а у розділі VI - процедуру розгляду питань, пов'язаних із здійсненням контрольних функцій Верховною Радою України.

Зупинимося детально на характеристиці законодавчого процесу, який визначає порядок реалізації пріоритетної законодавчої функції Верховної Ради України.

Слід зауважити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2008 р. № 6-рп/2008 народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, здійснюючи своє волевиявлення через всеукраїнський референдум за народною ініціативою, може в порядку, який має бути визначений Конституцією і законами України, приймати закони України (вносити до них зміни), крім законів, прийняття яких на референдумі не допускається згідно з Конституцією України. Рішення всеукраїнського референдуму щодо прийняття законів є остаточним і не потребує будь-якого затвердження, в тому числі Верховною Радою України.

Тобто законодавча функція притаманна передусім народу як єдиному джерелу влади, а Верховна Рада реалізує законодавчу функцію, будучи уповноваженою Українським народом представляти його інтереси.

Слід зауважити, що термін "законодавчий процес" та "законотворчість" не є тотожними. Під законотворчістю розуміють більш широке поняття, ніж законодавчий процес. Законотворчість передбачає не лише діяльність, пов'язану з прийняттям закону, а й вияв та аналіз основних питань, що потребують законодавчого регулювання, встановлення мети такого регулювання, підготовку законопроектів. Законотворчий процес є частиною правотворчого процесу, який становить упорядковану систему стадій прийняття, зміни і скасування правових приписів, включених до загальної системи чинного законодавства, вид діяльності держави.

Пропонується також розмежовувати законодавчий та законопроектний процеси, оскільки виокремлення лише першого, акцентує на владно-політичному моменті, залишаючи поза увагою суто науково-творчий бік проблеми творення правових нормативів.

На думку О. Ющика, законодавчий процес - це зумовлений потребою удосконалення чинного законодавства правотворчий юридичний процес, підпорядкований рішенню верховної державної влади, заінтересованої у зміні нормативного змісту чи форми вираження законів держави, реалізація якого (рішення) в законодавчій діяльності має результатом вироблення у визначений спосіб необхідного законодавчого акта, що виступає з метою цієї діяльності.

Щодо співвідношення законодавчого процесу і законодавчої процедури, то у науковій літературі немає єдиної точки зору щодо цього питання. Так, Д. А. Ковачев і А. Г. Гузнов ототожнюють ці поняття. На нашу думку, слушною є позиція А. Олійника, який вважає, що з огляду на філологічне тлумачення зазначених термінів законодавчу процедуру можна розглядати як порядок оформлення і здійснення законотворчого процесу, врегульованого нормами права. Завдяки законодавчій процедурі цей процес стає впорядкованим і узгодженим2.

Відповідно до Регламенту Верховної Ради України законодавча процедура включає такі стадії:

- внесення законопроектів (через вияв законодавчої ініціативи);

- розгляд і прийняття законопроекту за процедурою трьох читань;

- підготовку прийнятих законів до направлення на підпис Президенту України;

- підписання та оприлюднення (опублікування) закону. Кожна з цих основних стадій має окремі етапи.

В юридичній літературі висловлюється пропозиція щодо необхідності законодавчого закріплення на рівні закону "Про нормативно-правові акти" стадій законотворчого процесу, які передують законодавчому процесу (прогнозування, планування законотворчої діяльності, розробка концепції закону), а також тих, що завершують цикл законотворчої діяльності (вивчення ефективності чинного законодавства).

Законодавчий процес поділяється на види:

o конституційний процес, що визначає порядок внесення змін до Конституції України;

o звичайний законодавчий процес, що визначає порядок прийняття, зміни, втрати чинності законами та іншими актами Верховної Ради України.

Відповідно до ст. 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Основним Законом України. Однак у деяких статтях Конституції України (наприклад, у ч. 2 ст. 84) йдеться про рішення, які приймає парламент. Офіційне тлумачення згаданих термінів дано у Рішенні Конституційного Суду України від 14.10.2003 р. № Іб-рп/20031. Відповідно до нього під терміном "рішення" Верховної Ради України, який вживається в ч. 2 ст. 84 Конституції України, треба розуміти результати волевиявлення парламенту України з питань, віднесених до його компетенції. Під терміном "акти", що вживається у ст. 91 Конституції України, необхідно розуміти рішення Верховної Ради України у формі законів, постанов тощо, які приймаються Верховною Радою України визначеною Конституцією України кількістю голосів народних депутатів України. Отже, терміни "рішення" і "акти" Верховної Ради України - це взаємозв'язані правові категорії, які співвідносяться між собою як зміст і форма.

Відповідно до ст. 46 Регламенту рішеннями Верховної Ради є акти Верховної Ради, а також процедурні та інші рішення, які заносяться до протоколу пленарних засідань Верховної Ради.

Актами Верховної Ради є закони, постанови, резолюції, декларації, звернення, заяви.

Рішення Верховної Ради щодо проектів законів, постанов, інших актів Верховної Ради приймаються лише з питань, включених до порядку денного пленарних засідань Верховної Ради до початку пленарного засідання.

Стаття 48 Регламенту встановлює, що рішення Верховної Ради можуть бути скасовані Верховною Радою до підписання відповідного акта Верховної Ради Головою Верховної Ради України.

Закони, постанови та інші акти Верховної Ради, що набрали чинності, скасуванню Верховною Радою не підлягають, вони можуть бути визнані Верховною Радою такими, що втратили чинність.

Згідно зі ст. 49 Регламенту Верховна Рада може прийняти рішення з процедурних питань (процедурне рішення), зазначених у Регламенті, без підготовки в комітетах та включення до порядку денного. Такі рішення приймаються відразу після скороченого обговорення однією третиною голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. Процедурне рішення приймається відкритим поіменним голосуванням і заноситься до протоколу пленарного засідання Верховної Ради.

Усі фізичні та юридичні особи мають право розробляти законопроекти, пропозиції до чинного законодавства, однак вносяться вони на розгляд Верховної Ради України лише від імені суб'єктів законодавчої ініціативи.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.

З метою забезпечення участі всіх гілок влади у здійсненні права законодавчої ініціативи пропонується надати право законодавчої ініціативи Верховному Суду України та Генеральному прокуророві України з питань їх відання.

Також пропонується віднести до суб'єктів права законодавчої ініціативи народ України. Поділяємо думку О. М. Мудрої і вважаємо, що перш ніж це зробити, слід відпрацювати саму процедуру здійснення народної законодавчої ініціативи, а нині це передчасно'.

Також у науковій літературі висловлено пропозицію щодо необхідності надання права законодавчої ініціативи комітетам Верховної Ради, оскільки у такому разі законопроект ініціювався би колективом (групою) депутатів, об'єднаних за певною спрямованістю їх діяльності2.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.05.2001 р. № 5-рп/2001 суб'єкти права законодавчої ініціативи можуть подавати до Верховної Ради України законопроекти з будь-якого питання, крім тих законопроектів, які відповідно до Конституції України можуть вноситися спеціально визначеними нею суб'єктами права законодавчої ініціативи.

Згідно зі ст. 89 Регламенту Кабінет Міністрів України має виключне право на внесення проекту закону про Державний бюджет України. При цьому відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13.01.2009 р. № 1-рп/2009 право подавати до Верховної Ради України проекти законів про внесення змін до закону про Державний бюджет України мають усі суб'єкти права законодавчої ініціативи, визначені в ч. 1 ст. 93 Конституції України; проект закону про надання згоди

1) проектів законів, постанов;

2) проектів інших актів Верховної Ради;

3) пропозицій до законопроектів;

4) поправок до законопроектів.

Законопроекти - це проекти законів, постанов Верховної Ради, які містять положення нормативного характеру.

Проект іншого акта - це проекти постанов, резолюцій, декларацій, звернень, заяв, що випливають з установчих, організаційних, контрольних та інших функцій Верховної Ради;

Пропозиції - це внесення змін до тексту законопроекту (статей, їх частин, пунктів, речень), зміни порядку розміщення, об'єднання розділів, глав, статей, їх частин і пунктів, а також виділення тих чи інших положень в окремі розділи, глави, статті.

Поправка - це внесення виправлень, уточнень, усунення помилок, суперечностей у тексті законопроекту. Поправка може бути внесена письмово до законопроекту, який готується до другого і третього читань, а також усно під час розгляду законопроекту в другому читанні на пленарному засіданні Верховної Ради.

Стаття 90 Регламенту встановлює, що законопроект, проект іншого акта подається до Верховної Ради за підписом особи, яка має право законодавчої ініціативи або представляє орган, наділений таким правом.

Якщо законопроект, проект іншого акта ініційовано кількома народними депутатами, ініціатором його внесення вважається народний депутат, прізвище (підпис) якого на ньому зазначено першим. У разі якщо зазначений народний депутат відкликає свій підпис, ініціатором вважається той, чиє прізвище є наступним.

Ініціатор внесення чи представник суб'єкта права законодавчої ініціативи має право на доповідь законопроекту, проекту іншого акта на пленарному засіданні Верховної Ради та на засіданні головного комітету чи тимчасової спеціальної комісії з цього питання.

Законопроект, щодо якого Верховною Радою приймалося рішення стосовно вимог до його основних положень, принципів чи критеріїв, повинен відповідати цим вимогам.

Законопроект, у якому пропонується внести зміни до закону (законів), не може поєднуватися зі змінами до Конституції України. Законопроект може передбачати внесення змін лише до тексту первинного законодавчого акта (закону, кодексу, основ законодавства тощо), а не до закону про внесення змін до цього законодавчого акта.

Кожен законопроект має містити положення щодо порядку набрання ним чинності.

Якщо для реалізації положень поданого законопроекту після його прийняття необхідні зміни до інших законів, такі зміни мають викладатися в розділі "Перехідні положення" цього законопроекту або в одночасно внесеному його ініціатором окремому законопроекті. До законопроекту додається перелік законів та інших нормативних актів, прийняття або перегляд яких необхідно здійснити для реалізації положень законопроекту в разі його прийняття.

Стаття 91 Регламенту визначає, що законопроект, проект іншого акта вноситься на реєстрацію разом із проектом постанови, яку пропонується Верховній Раді прийняти за результатами його розгляду, списком авторів законопроекту, пропозицією щодо кандидатури доповідача на пленарному засіданні та пояснювальною запискою, яка має містити: 1) обґрунтування необхідності прийняття законопроекту, цілей, завдань і основних його положень та місця в системі законодавства; 2) обґрунтування очікуваних соціально-економічних, правових та інших наслідків застосування закону після його прийняття; 3) інші відомості, необхідні для розгляду законопроекту.

У разі внесення законопроекту, проекту іншого акта, реалізація якого впливає на видаткову та/або доходну частину державного чи місцевих бюджетів, до нього додаються фінансово-економічне обґрунтування (розрахунок розміру витрат) та пропозиція щодо покриття цих витрат. Якщо реалізація законопроекту, проекту іншого акта не впливає на видаткову та/або доходну частину державного чи місцевих бюджетів, про це зазначається в пояснювальній записці.

У разі внесення законопроекту, остаточне прийняття рішення щодо якого можливе лише за результатами референдуму, ця обставина повинна бути зазначена у пояснювальній записці.

До законопроекту про внесення змін до законів додається порівняльна таблиця, яка містить редакцію відповідних положень (статей, частин, пунктів, абзаців тощо) чинного закону та нову його редакцію з урахуванням запропонованих змін.

Якщо законопроект, проект іншого акта вноситься за погодженням з відповідними органами виконавчої чи судової влади, до нього додається таке погодження.

Відповідно до ст. 92 Регламенту законопроект, проект іншого акта, внесений до Верховної Ради, реєструється в Апараті Верховної Ради. Законопроект, внесений з дотриманням вимог Регламенту, реєструється в Апараті Верховної Ради в день його внесення. Усі зареєстровані законопроекти, проекти інших актів та супровідні документи вводяться Апаратом Верховної Ради до бази даних законопроектів електронної комп'ютерної мережі веб-сайту Верховної Ради.

Згідно зі ст. 93 Регламенту кожен законопроект, проект іншого акта після його реєстрації не пізніш як у п'ятиденний строк направляється Головою Верховної Ради України або відповідно до розподілу обов'язків Першим заступником, заступником Голови Верховної Ради України в комітет, який відповідно до предметів відання комітетів визначається головним з підготовки і попереднього розгляду законопроекту, проекту іншого акта, а також у комітет, до предмета відання якого належать питання бюджету, для проведення експертизи щодо його впливу на доходну та/або видаткову частини бюджету і виконання закону України про Державний бюджет України в поточному бюджетному періоді та в комітет, до предмета відання якого належать питання регламенту, для підготовки експертного висновку на відповідність оформлення та реєстрації законопроекту, проекту іншого акта вимогам закону, Регламенту та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

У разі якщо для підготовки і попереднього розгляду, доопрацювання законопроектів Верховна Рада приймає рішення про утворення тимчасової спеціальної комісії, така комісія здійснює функції головного комітету з цих питань у порядку, визначеному Регламентом.

Головний комітет не пізніш як у тридцятиденний строк попередньо розглядає законопроект, проект іншого акта і ухвалює висновок щодо доцільності включення його до порядку денного сесії Верховної Ради. До висновку головного комітету додаються висновки комітетів, до предметів відання яких належать питання відповідно бюджету і регламенту, які мають бути подані до головного комітету не пізніш як у 14-денний строк з дня отримання законопроекту, проекту іншого акта для надання висновку. У разі якщо законопроект, проект іншого акта оформлено та/або зареєстровано без дотримання вимог закону, Регламенту та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, висновок комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту, направляється головному комітету та Голові Верховної Ради України для повернення законопроекту, проекту іншого акта суб'єкту права законодавчої ініціативи без його включення до порядку денного сесії та розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради.

Голова Верховної Ради України або відповідно до розподілу обов'язків Перший заступник, заступник Голови Верховної Ради України відповідно до ст. 94 Регламенту за наявності підстав за пропозицією головного комітету чи тимчасової спеціальної комісії або Погоджувальної ради повертає внесений законопроект, проект іншого акта суб'єкту права законодавчої ініціативи без його включення до порядку денного сесії та розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради.

Підставами для повернення законопроекту, проекту іншого акта без його включення до порядку денного та розгляду на пленарному засіданні є:

1) висновок комітету, до предмета відання якого належать питання конституційного права, про те, що законопроект суперечить положенням Конституції України, крім випадків, коли він стосується внесення змін до Конституції України;

2) висновок комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту, про те, що внесений законопроект, проект іншого акта оформлений та/або зареєстрований без дотримання вимог закону, Регламенту та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів;

3) відсутність фінансово-економічного обґрунтування законопроекту, проекту іншого акта, якщо головний комітет чи відповідна тимчасова спеціальна комісія не вважають за можливе розглядати його без такого обгрунтування;

4) наявність прийнятого в першому читанні законопроекту, щодо якого внесений проект є альтернативним;

5) відхилення на поточній сесії Верховної Ради законопроекту, положення якого дослівно або по суті повторюють поданий законопроект.

Повернення законопроекту, проекту іншого акта суб'єкту права законодавчої ініціативи здійснюється в 15-денний строк після отримання висновку головного комітету чи відповідної тимчасової спеціальної комісії з повідомленням про причину повернення.

Повернені законопроекти, проекти інших актів можуть бути повторно внесені на розгляд Верховної Ради за умови усунення недоліків, що стали підставою для їх повернення.

Відповідно до ст. 95 Регламенту законопроекти, не прийняті Верховною Радою попереднього скликання в першому читанні за основу, вважаються знятими з розгляду і не розглядаються Верховною Радою нового скликання.

Верховна Рада своїм рішенням може зняти законопроект з розгляду, якщо внаслідок прийняття інших законодавчих актів чи з інших причин законопроект утратив свою актуальність.

У разі прийняття Верховною Радою за основу одного з альтернативних законопроектів інші альтернативні законопроекти знімаються з розгляду без прийняття про це окремого рішення.

Знятими з розгляду вважаються також відкликані та відхилені законопроекти.

Так, згідно зі ст. 104 Регламенту законопроект може бути відкликаний суб'єктом права законодавчої ініціативи, який його вніс, до включення такого законопроекту до порядку денного сесії Верховної Ради.

Законопроект, включений до порядку денного сесії Верховної Ради, до його прийняття Верховною Радою в першому читанні за основу може бути відкликаний за рішенням Верховної Ради і знятий з розгляду.

Законопроекти, внесені та не прийняті до закінчення строку повноважень Верховної Ради відповідного скликання в першому читанні, на підставі ст. 105 Регламенту вважаються відкликаними. Законопроект також вважається відкликаним, якщо до його прийняття в першому читанні повноваження народного депутата - ініціатора його внесення достроково припинено.

Законопроект, внесений Президентом України або Кабінетом Міністрів України, вважається відкликаним, якщо до його прийняття в першому читанні за основу повноваження Президента України або Кабінету Міністрів України були припинені.

Відповідно до ст. 107 Регламенту законопроект вважається відхиленим, якщо запропоновані рішення на його підтримку не отримали необхідної кількості голосів народних депутатів. Таке відхилення законопроекту заноситься до протоколу пленарного засідання Верховної Ради. Відхилений Верховною Радою законопроект або законопроект, що повторює його за суттю, не може бути внесений на поточній та наступній за нею позачерговій сесіях Верховної Ради відповідного скликання.

Згідно зі ст. 96 Регламенту на пленарному засіданні Верховної Ради розглядаються лише законопроекти, включені до порядку денного сесії Верховної Ради (однак за процедурним рішенням Верховної Ради для невідкладного розгляду може бути включено до порядку денного пленарного засідання (без додаткового включення до порядку денного сесії) законопроект, якщо він був підготовлений для термінового розгляду на виконання відповідного доручення Верховної Ради).

Питання про включення законопроекту до порядку денного сесії розглядається Верховною Радою протягом 30 днів після ухвалення висновку головного комітету чи тимчасової спеціальної комісії.

Якщо головний комітет у визначений Регламентом строк не ухвалить висновку щодо включення відповідного законопроекту до порядку денного сесії, Верховна Рада в 15-денний строк після письмового звернення з цього приводу суб'єкта права законодавчої ініціативи розглядає питання щодо законопроекту на пленарному засіданні та приймає рішення про включення його до порядку денного сесії Верховної Ради або про надання головному комітету додаткового часу для підготовки висновку щодо нього.

Відповідно до ст. 98 Регламенту всі внесені до Верховної Ради законопроекти після їх реєстрації не пізніш як у п'ятиденний строк надаються народним депутатам. Після попереднього розгляду законопроекту у головному комітеті народним депутатам надаються висновки головного комітету, висновки інших комітетів та інші зазначені в Регламенті документи.

Законопроекти, підготовлені для розгляду Верховною Радою в другому та третьому читаннях, надаються народним депутатам у вигляді порівняльних таблиць, а до законопроектів про внесення змін до законів порівняльні таблиці надаються для розгляду Верховною Радою і в першому читанні.

Як зазначено у ст. 100 Регламенту, законопроекти, які містять положення, що регулюють однакове коло питань та повторюють за суттю положення щодо регулювання одних і тих самих суспільних відносин, вважаються альтернативними. Альтернативний законопроект може бути внесений не пізніш як у 14-денний строк після дня надання народним депутатам першого законопроекту з відповідного питання. Після прийняття законопроекту в першому читанні внесення альтернативних законопроектів щодо нього не допускається.

Стаття 102 Регламенту встановлює, що законопроекти розглядаються Верховною Радою, як правило, за процедурою трьох читань.

Розгляд і прийняття законопроекту за процедурою трьох читань включає:

1) перше читання - обговорення основних принципів, положень, критеріїв, структури законопроекту та прийняття його за основу;

2) друге читання - постатейне обговорення і прийняття законопроекту в другому читанні;

3) третє читання - прийняття законопроекту, який потребує доопрацювання та узгодження, в цілому.

Рішення про проведення повторних перших, других читань законопроектів Верховна Рада може приймати не більше двох разів.

За рішенням Верховної Ради допускається остаточне прийняття законопроекту (крім проектів кодексів і законопроектів, які містять понад 100 статей, пунктів) відразу після першого чи другого читання, якщо законопроект визнано таким, що не потребує доопрацювання, та якщо не надійшло зауважень щодо його змісту від народних депутатів, інших суб'єктів права законодавчої ініціативи, юридичного чи експертного підрозділів Апарату Верховної Ради.

Під час другого і третього читань розглядаються порівняльні таблиці законопроектів, а щодо законопроектів про внесення змін до законів порівняльні таблиці розглядаються і в першому читанні.

Зареєстрований та включений до порядку денного сесії законопроект при підготовці до першого читання в обов'язковому порядку направляється для проведення наукової експертизи, а при підготовці до всіх наступних читань - для проведення юридичної експертизи та редакційного опрацювання у відповідні структурні підрозділи Апарату Верховної Ради. Остаточна юридична експертиза і редакційне опрацювання здійснюються після прийняття акта Верховної Ради в цілому.

Окремі законопроекти можуть направлятися для одержання експертних висновків до Кабінету Міністрів України, відповідних міністерств, інших державних органів, установ і організацій, а також окремих фахівців.

Експертні висновки повинні бути подані до Верховної Ради не пізніше 14 днів з дня надходження такого звернення від посадових осіб та органів Верховної Ради. Якщо в установлені строки висновки не одержано, вважається, що зауваження відсутні.

Висновки, підготовлені за результатами експертизи, направляються головному комітету для врахування при розгляді законопроекту та прийняття рішення стосовно подальшої роботи над ним.

Слід зазначити, що під час проведення експертиз законопроектів виникають певні труднощі, пов'язані з відсутністю чітких законодавчих вимог щодо їх здійснення, зокрема щодо експертів (оскільки це питання залишається на розсуд посадових осіб і може мати місце їх зацікавленість та лобіювання1 інтересів окремих структур) і об'єктивних критеріїв оцінки законопроектів. Очевидною є необхідність чіткого нормативного регулювання питання проведення експертиз законопроектів або на рівні регламентів, або окремого акта.

Відповідно до ст. 108 Регламенту після включення законопроект до порядку денного сесії Верховної Ради підготовка його до першого читання здійснюється головним комітетом.

Розгляд законопроекту в першому читанні згідно зі ст. 113 Регламенту проводиться зазвичай за процедурою повного обговорення законопроектів. Однак Верховна Рада може прийняти процедурне рішення про обговорення проекту за скороченою процедурою. Обговорення за скороченою процедурою не допускається при розгляді проектів кодексів та інших законопроектів, у яких кількість статей, пунктів становить понад 100.

Відповідно до ст. 114 Регламенту за наслідками розгляду законопроекту в першому читанні Верховна Рала може прийняти рішення про:

1) прийняття законопроекту за основу з дорученням головному комітету підготувати його до другого читання;

2) відхилення законопроекту;

3) повернення законопроекту суб'єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання або направлення його до головного комітету для підготовки на повторне перше читання, визначивши при цьому основні положення, принципи, критерії, яким повинен відповідати доопрацьований законопроект чи його структурні частини;

4) опублікування законопроекту у визначеному Верховною Радою друкованому засобі масової інформації для всенародного обговорення, доопрацювання його головним комітетом з урахуванням наслідків обговорення і подання на повторне перше читання.

Законопроект вважається відхиленим, якщо жодне з рішень, зазначених у пунктах 1,3,4, не підтримано необхідною кількістю голосів народних депутатів.

Верховна Рада після прийняття законопроекту за основу може прийняти рішення про прийняття законопроекту в цілому, за умови дотримання вимог Регламенту (ч. 4 ст. 102).

Пропозиції та поправки для підготовки законопроекту до другого читання відповідно до ст. 116 Регламенту вносяться в 14-денний строк після дня прийняття законопроекту в першому читанні за основу. До повторного другого читання законопроекту пропозиції та поправки вносяться в 10-денний строк після дня попереднього другого читання. Пропозиції та поправки до законопроектів, розгляд яких не було завершено Верховною Радою попереднього скликання, вносяться в 14-денний строк після дня включення їх до порядку денного першої сесії новообраної Верховної Ради.

Верховна Рада своїм рішенням про одноразове відхилення (ad hoc) від закріплених у Регламенті положень може продовжити зазначені строки або скоротити їх не більш як наполовину. Скорочення не допускається при розгляді проекту кодексу чи іншого законопроекту, кількість статей, пунктів якого становить понад 100.

Під час розгляду законопроекту в другому читанні Верховна Рада відповідно до ст. 120 Регламенту проводить його постатейне обговорення та голосування. У разі необхідності можуть обговорюватися і ставитися на голосування окремі частини, пункти, підпункти, речення або статті.

За результатами розгляду законопроекту в другому читанні Верховна Рада згідно зі ст. 123 Регламенту приймає рішення про:

1) прийняття законопроекту в другому читанні та доручення головному комітету підготувати його до третього читання;

2) відхилення законопроекту;

3) прийняття законопроекту в другому читанні та в цілому;

4) прийняття законопроекту в другому читанні, за винятком окремих розділів, глав, статей, частин статей, та направлення їх головному комітету на доопрацювання з наступним поданням законопроекту на повторне друге читання;

5) повернення законопроекту головному комітету на доопрацювання з наступним поданням на повторне друге читання.

Законопроект вважається відхиленим, якщо жодне із запропонованих у пунктах 1,3-5 рішень не отримає на підтримку необхідної кількості голосів народних депутатів.

Якщо запропонований головним комітетом текст законопроекту прийнято без внесення змін до нього, якщо до нього немає зауважень відповідних структурних підрозділів Апарату Верховної Ради, Верховна Рада може прийняти рішення про прийняття законопроекту в другому читанні та в цілому.

Відповідно до ст. 125 Регламенту до законопроекту, який готується до третього читання, поправки вносяться у 5-денний строк після дня попереднього читання. До третього читання законопроекту, який готується головним комітетом, вносяться лише поправки щодо внесення виправлень, уточнень, усунення помилок, суперечностей у тексті законопроекту, а також поправки, внесені з метою узгодження між собою структурних частин прийнятого у другому читанні законопроекту без зміни його змісту. Будь-які інші поправки відхиляються головним комітетом без розгляду їх по суті.

Розгляд законопроекту у третьому читанні включає:

1) голосування щодо статей законопроекту, текст яких зазнав змін після їх прийняття у другому читанні;

2) голосування щодо проекту постанови, внесеного народними депутатами - членами головного комітету, про схвалення підготовленого Кабінетом Міністрів України плану організаційних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних заходів щодо введення в дію закону після прийняття законопроекту;

3) голосування законопроекту в цілому.

Після прийняття закону в цілому внесення до його тексту будь-яких змін (за винятком виправлення граматичних чи технічних помилок) допускається лише за пропозицією Голови Верховної Ради України в порядку, визначеному Регламентом.

Відповідно до ст. 129 Регламенту за результатами розгляду законопроекту у третьому читанні Верховна Рада може прийняти рішення про:

1) прийняття закону в цілому і направлення його на підпис Президенту України;

2) перенесення голосування щодо законопроекту в цілому у зв'язку із прийняттям рішення про перенесення розгляду законопроекту або до подання Кабінетом Міністрів України проектів актів, прийняття яких передбачено в законопроекті, що розглядається;

3) схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення його на всеукраїнський референдум;

4) відхилення законопроекту.

У разі якщо Верховною Радою не прийнято жодного з передбачених пунктами 1-3 рішень, законопроект вважається відхиленим.

Текст закону, прийнятий Верховною Радою, на підставі ст. 130 Регламенту не пізніш як у десятиденний строк оформляється головним комітетом, візується головою комітету та керівником секретаріату цього комітету чи особами, які виконують їх обов'язки, керівником юридичного підрозділу та керівником підрозділу, на який в установленому порядку покладено функцію з оформлення на підпис Голові Верховної Ради України прийнятих Верховною Радою актів, і подається на підпис Голові Верховної Ради України. Якщо текст закону завізований із зауваженнями, вони разом із текстом закону подаються Голові Верховної Ради України.

Голова Верховної Ради України підписує поданий на підпис закон не раніше двох і не пізніше п'яти днів з дня його подання, крім випадків, передбачених Регламентом.

Підписаний закон Голова Верховної Ради України невідкладно направляє Президентові України.

Відповідно до ст. 94 Конституції України Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.07.1998 р. № И-рп/981 перебіг п'ятнадцяти денного строку, передбаченого ч. 2 ст. 94 Конституції України, а також десятиденного строку, передбаченого ч. 4 ст. 94 Конституції України, треба обчислювати в календарних днях.

Строки підписання та офіційного оприлюднення Президентом України законів України, визначені частинами 3 та 4 ст. 94 Конституції України, починаються з наступного дня після їх отримання Президентом України. Якщо закінчення п'ятнадцятиденного строку, передбаченого ч. 2 ст. 94 Конституції України, а також десятиденного строку, передбаченого ч. 4 ст. 94 Конституції України, припадає на вихідний або святковий день, то днем закінчення цього строку є наступний робочий день.

Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2008 р. № 6-рп/2008 положення ч. 2 ст. 94 Конституції України необхідно розуміти так, що процедура підписання і оприлюднення законів, встановлена нею, не застосовується до законів, прийнятих референдумом.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 06.10.2010 р. № 21-рп/20102закони чи окремі їх положення можуть вводитися вдію після дня набрання ними чинності.

Процедура розгляду Верховною Радою України законів, повернених Президентом України, визначена главою 23 Регламенту.

У деяких зарубіжних країнах глава держави до підписання закону має право передати його до конституційного суду для отримання висновку про його відповідність Конституції. Президент України такого права не має.

Повернення закону Президентом здійснюється ним у процесі реалізації права вето. Вето (з лат. - забороняю) - це акт, який зупиняє або не допускає набрання чинності законами та іншими нормативно-правовими актами (рішеннями) органів (посадових осіб)1. У парламентських республіках та монархіях право вето практично не використовується главою держави, тоді як у президентських та напівпрезидентських республіках це право застосовується дуже активно.

У теорії конституційного п