Криміналістика - Волобуєв А.Ф. - 5. Загальна характеристика етапів (стадій) ідентифікації та встановлення групової належності

Кожне ідентифікаційне дослідження складається з певних стадій (етапів), хоча різні види і форми ідентифікації мають не однакову кількість стадій та відмінні назви. Найбільш чітко стадії виражені в експертній формі ідентифікації: 1) попереднє дослідження, або огляд об'єктів; 2) роздільне дослідження; 3) експериментальне дослідження (необов'язкова стадія); 4) порівняльне дослідження; 5) аналіз результатів дослідження і формулювання висновків. Ці ж стадії (етапи) має процес установлення групової належності. Друга, четверта і п'ята стадії притаманні всім видам і формам ідентифікації.

На стадії (етапі) попереднього дослідження, або огляду об'єктів відбувається підготовча робота: визначається наявність необхідних матеріалів, придатність об'єктів для дослідження тощо. Під час роздільного дослідження як такі підлягають вивченню ознаки ототожнюваного і ототожнюючих об'єктів, для чого використовують як власне об'єкти, так і їх відображення або фрагменти, зразки виявлені ознаки окремо фіксують, установлюється специфічна для кожного об'єкта сукупність загальних і окремих ознак. Експериментальне дослідження спрямоване на одержання в умовах, максимально наближених до тих, за яких сталася подія, порівняльних зразків, що містять достатню сукупність ознак отожнюваного об'єкта (слід пострілу на гільзі, кулі тощо). На стадії порівняльного дослідження відбувається порівняння різними способами (зіставлення, суміщення, накладення) виявлених ідентифікаційних ознак (від групових до окремих), якими наділений кожен із досліджуваних об'єктів; визначається, які ознаки збігаються, а які відрізняються. Заключною стадією є аналіз результатів порівняльного дослідження і формулювання висновку. Виявлені ідентифікаційні ознаки, що збігаються і відрізняються, підлягають аналізу й оцінюванню з точки зору їх закономірностей та значущості, суттєвості відмінностей, наявності необхідної та достатньої сукупності (комплексу) загальних (групових), окремих ознак для відповідного висновку.

Висновок може бути позитивним (стверджувальним): об'єкт ідентифікований (серед пред'явлених осіб упізнано того, хто вчинив злочин; куля вистріляна з досліджуваного пістолета тощо), установлено групову належність (якщо саме це завдання ставилося) - або негативним. Його називають також негативною ідентифікацією чи диференціацією. У такому випадку, зазвичай, висновується про групову належність об'єкта (куля вистріляна з пістолета системи ТТ).

За формою (змістом предмета ствердження) висновки поділяють на категоричні (можуть бути як позитивними, так і негативними) та імовірні (слід взуття, виявлений на місці події, можливо, залишений взуттям підозрюваного), висновки про індивідуальний об'єкт або родову (групову) належність. Найбільшою мірою це стосується ідентифікаційних досліджень у формі криміналістичних експертиз. Категоричні позитивні й негативні висновки є доказами в кримінальній справі. Ймовірні такого значення не мають, але використовуються в розслідуванні злочинів (наприклад, для визначення напрямку пошуку додаткових доказів тощо).

За наявністю (відсутністю) логічних сполучень висновки класифікують на альтернативні (визначається вичерпний перелік варіантів) та однозначні (єдиний варіант розв'язання питання), умовні (залежать від будь-яких умов) й безумовні (не містять будь-яких умов, від яких залежить їх правильність) (Н. І. Клименко).