Криміналістика - Волобуєв А.Ф. - 2. Характеристика слідів-відображень, слідів-предметів, слідів-речовин; мікрооб'єктів

Сліди-відображення - це відображення на одному матеріальному об'єкті зовнішньої будови іншого матеріального об'єкта (Б. І. Шевченко).

Сліди-відображення виникають унаслідок різних видів взаємодії двох об'єктів матеріального світу.

Трасологія вивчає сліди саме механічного впливу. Такі сліди утворюються під час механічної взаємодії (контакту) двох об'єктів. Об'єкт, який залишає (утворює) слід, називається слідоутворюючим

(відображеним); об'єкт, на якому залишається слід-відображення -слідосприймаючим. Ділянки поверхні, якими дотикаються (контактують) об'єкти під час слідоутворення, називаються контактними поверхнями.

Механізм слідоутворення - це результат впливу одного об'єкта (слідоутворюючого) на інший (слідосприймаючий). Повнота і точність відображення залежить від фізичних властивостей обох об'єктів (пластичності, структури слід ос приймаючого об'єкта), сили, напрямку взаємодії. Відображення в сліді зовнішньої будови завжди зворотне (протилежне), дзеркальне (також його визначають як негативне, але існує й інше розуміння негативних слідів).

Види слідів-відображень:

1) за слідоутворюючим об'єктом:

- сліди людей (антроскопія, гомеоскопія) залежно від частин тіла поділяють на сліди рук (пальців, долоні), сліди ніг (взуття, одягнених у шкарпетки, босих), сліди зубів, нігтів, носа, губ, чола, кінчика язика, вух тощо;

- сліди знарядь, інструментів, виробничих механізмів (механоскопія);

- сліди транспортних засобів (транспортна трасологія);

- сліди тварин;

2) за механізмом і умовами слідоутворення:

- статичні (точечні) сліди утворюються в момент відносного спокою об'єктів (слідоутворюючого і слід ос приймаючого); під час утворення таких слідів кожна точка слідоутворюючого об'єкта залишає своє відповідне відбиття на слідосприймаючому об'єкті;

- динамічні (лінійні) сліди утворюються під час переміщення хоча б одного об'єкта відносно іншого; тобто динамічний слід утворюється в результаті зміщення точок слідоутворюючої плоскості за плоскістю сприймаючій (утворюються траси: слід юза, слід розпилення);

- об'ємні сліди утворюються за рахунок деформації слідосприймаючого об'єкта; такі сліди виникають під час вдавлення слідоутворюючого об'єкта в більш м'яку слідосприймаючу поверхню, в результаті чого остання деформується; в такому сліді відбиваються три виміри: довжина, глибина, ширина;

- поверхневі сліди утворюються коли обидва об'єкти є приблизно однаковими за твердістю, або твердість слід ос приймаючого більша; слід має два виміри: довжину і ширину; доцільно зазначити, що для поверхневого сліду характерний є і третій вимір - глибина (висота), але вона настільки незначна, що нею нехтують; поверхневі сліди поділяють ще на два види: сліди-нашарування (потожировий слід пальця руки) і сліди-відшарування (слід руки на свіжепофарбованій поверхні);

3) залежно від місця утворення:

- локальні (слід утворюються в межах контактних поверхонь);

- периферичні (слід утворюється за межами контактних поверхонь);

4) за помітністю, за мірою сприйняття:

- видимі (зокрема, всі об'ємні сліди);

- слабковидимі (потожирові сліди рук);

- невидимі.

Саме поверхневі сліди поділяють на безбарвні (видимі, слабко-видимі, невидимі) і забарвлені (І. В. Гора, В. А. Колесник).

У наукові літературі виокремлюють сліди, утворювані у результаті змінення будь-яких процесів, наприклад, хімічного впливу сприймаючого об'єкта. Такі сліди не відображуються на зовнішніх ознаках сліду, його формі і розміру. Вони утворюються завдяки проникненню, упровадженню тієї або іншої речовини в слідосприймаючу поверхню (Н. П. Майлис).

Класифікація слідів-відображень допомагає розглянути механізм утворення слідів і має використовуватися для розроблення відповідних техніко-криміналістичних засобів, прийомів, методів роботи із такими слідами.

Структурним елементом трасології є дактилоскопія (- палець,- дивлюсь) -розділ трасології, який вивчає властивості папілярних узорів рук і ніг, засоби й методи їх виявлення і дослідження для отримання криміналістично значущої інформації про певну особу.

Сліди рук стали традиційною складовою матеріальної картини місця події, а за своїм криміналістичним значенням вони посідають перше місце в групі слідів-відображень (І. Ф. Крилов).

Шкіра на долонній поверхні складається з декількох шарів: над-шкіра (епідерміс) і власне шкіра (дерма), нижній шар. Дерма має будову у вигляді сосочків, розміщених рядками, які посідають чітко визначене місце. Надшкіра, повторюючи, копіюючи рельєф сосочків, утворює папілярні лінії. Надшкіра має пори, якими закінчуються потові залози. Поверхня вкрита потожировими виділеннями. Папілярні лінії утворюють різні малюнки - папілярні узори.

Долонна поверхня рук людини (підошва стопи) вкрита папілярними лініями - лінійними піднесеннями незначної ширини і висоти, що розокремлюються невеликими борозенками.

Об'єктом вивчення дактилоскопії є сліди рук, точніше папілярний узор, що має певну структуру: загальні (тип і вид папілярного узору; будова центральної частини узору; кількість, будова та положення дельт; крутизна дугоподібних ліній; ширина і частота папілярних ліній) та окремі ознаки (особливості розташування й конфігурації окремих деталей папілярного узору).

Завданням дослідження папілярного узору є ідентифікація особи, якій він належить, або діагностика її анатомічних і функціональних ознак; встановлення механізму і давності утворення таких слідів тощо.

До особливостей папілярного узору належать: 1) індивідуальність (співвідношення 1:64.000.000.000 щодо збігання папілярного узору, хоча має суто теоретичну (математичну), а не емпіричну основу); 2) відновлюваність (ушкодження верхніх шарів шкіри спричиняє змінення узору, але шкіра швидко загоюється і папілярний узор відновлюється); 3) відносна незмінність (упродовж усього життя, починаючи з внутрішньоутробного розвитку, папілярний узор залишається незмінним, зберігається однакове розташування деталей та їх особливостей).

Папілярні узори піддаються класифікації залежно від характеру внутрішнього малюнку на нігтьових фалангах пальців рук. Традиційно виокремлюють три типи папілярних узорів,

1) дуговий (такий узор формують два потоки папілярних ліній, які у центрі нігтьової фаланги сходяться у вигляді дуг, шатра; зустрічається у 5 % випадків);

2) петльовий (такий узор формують три потоки папілярних ліній: перший проходить паралельно до флексорної лінії, а два інших потоки в центрі нігтьової фаланги формують петлю (яка має вершину і ніжки), дельту (кут, який за формою нагадує букву грецького алфавіту-дельту) зустрічається у 65 % випадків); петльові узори поділяють на петльові ульнарні (ніжки петель повернені в бік мізинця) і петльові радіальні (ніжки петель - у бік великого пальця);

3) завитковий (такий узор формують три потоки папілярних ліній: перший проходить паралельно до флексорної лінії, а два інших потоки в центрі нігтьової фаланги формують, зокрема, характерні замкнені кола, спираль тощо, дві (або більше) дельти - зустрічається у 30 % випадків). Як четвертий тип виділяють нетипові папілярні узори (вкрай незначна кількість).

Кожен з означених типів папілярних узорів має по декілька видів. Типи і види папілярних узорів розглядаються як загальні ознаки. Також папілярні лінії мають особливості будови, які розглядаються як деталі - окремі ознаки папілярного узору. До них належать: початок, закінчення, розрив, стоншення папілярної лінії, злиття, роздвоєння (розгалуження) ліній, гачок, відрізок, точка, місток, острівок, вершина петлі, дельта тощо.

Долонна поверхня руки містить ще декілька груп ознак"

1. Флексорні лінії - крупні складки шкіри, що утворюються в місцях згину долоні і між фалангами пальців. їх чіткість залежить певною мірою від розвитку деяких м'язів, тому їх прийнято вважати непостійними складками. Такі сліди рекомендується використовувати як орієнтуючі і допоміжні ознаки. Крім того, по краях флексорних ліній є численні мікродеталі - виступи, западини. Мікроскопічний аналіз саме цих ознак перетворює флексорні лінії на важливе джерело ідентифікаційної інформації.

2. "Білі лінії" (згинальні) - це дрібні складки шкіри (зморшки), які розташовані на долонній поверхні руки і на фалангах пальців. Анатомічна природа "білих ліній" до теперішнього часу не з'ясована. Припускають, що вони утворюються під впливом руху м'язів в тих місцях, де слабо розвинена підшкірно-жирова клітковина. На нігтьових фалангах білі лінії зустрічаються рідше. На пальцях правої руки - частіше, ніж на лівій, на великих пальцях - частіше, ніж на інших. Близько 80 % білих ліній зберігаються довго, не міняючи розмірів і форми, але у ряді випадків такі лінії протягом одного-двох місяців можуть з'явитися, зникнути або змінити свої форму і розміри. Відсутність у білих ліній властивостей стійкості вимушує використовувати їх для ідентифікації.

3. Пори є на будь-якій частині тіла людини, але більше всього їх міститься в папілярних лініях. На папілярній лінії завдовжки біля одного сантиметра знаходиться від 9 до 18 пір. Важлива ознака - форма пір - під час слідоутворення відображається стабільно. При ідентифікаційних дослідженнях пір вивчаються їх загальні і окремі ознаки. До загальних ознак відносяться: кількість пір на певній локалізованій ділянці папілярних ліній. До окремих: форма; діаметр; розмір; розташування променів і деякі інші. Значного поширення також набули сліди ніг, з-поміж яких розрізняють: сліди босих ніг, сліди ніг у панчохах чи шкарпетках, сліди взуття (взутих ніг). Загальні ознаки слідів ніг:

а) довжина ступні (підошви), плюсни (підметки), проміжної частини, п'ятки (каблука);

б) ширина плюсни (підметки), проміжної частини, п'ятки (каблука);

в) ознаки, що відображають конструкцію, форму підошви та її окремих частин, загальну характеристику, спосіб кріплення підошви та її фрагментів, заводські позначення (позначки), клейма (тавра).

Окремі ознаки слідів ніг - особливості й дефекти будови ступні, підошви, їх окремих компонентів (викривлення ліній, малюнок підметки, каблука, поглиблення, виступи тощо). Для слідів босих ніг (а надто ступні) характерні особливості папілярного узору, папілярних ліній (такі ж ознаки, як і в слідах рук).

Сукупність поєднаних єдиним механізмом утворення і напрямом послідовно відображених слідів ніг (не менше чотирьох) називається доріжкою слідів ніг. Для неї характерні елементи, які доцільно вважати її загальними ознаками: напрямок руху (ходи), лінія ходи, довжина правого та лівого кроку, ширина кроку і кут розвороту правої та лівої стопи. Отже є такі:

1) лінія напряму руху - уявна пряма, що пролягає на рівній відстані між слідами правої і лівої ніг у бік руху людини;

2) лінія ходьби людини-ламана лінія, що сполучає поперемінно центри слідів п'ят або каблуків правої і лівої ніг;

3) довжина кроку - це величина розмаху переносимо! вперед ноги (вимірюється між центрами слідів п'ят або каблуків для кожної ноги окремо за лінією, паралельною лінії напряму руху);

4) кут розвороту ступні - кут, що утворюється прямою стопи, що проходить через вісь, і лінією напряму руху (визначає положення правої і лівої ступень у момент їх зіткнення з поверхнею);

5) ширина кроку - поперечна відстань між центрами п'ят і каблуків слідів дозволяє отримати і діагностичну інформацію, використовувану при розшуку "за гарячими слідами", зокрема про напрям, в якому рухалася людина.

До традиційних слідів-відображень також доцільно віднести сліди знарядь та інструментів (сліди зламу). Злам в криміналістиці - це проникнення із злочинною метою в закрите сховище за допомогою повного або часткового руйнування замикаючого пристрою або інших перешкод. До зламів відноситься також і злочинне подолання перешкоди без її руйнування, наприклад, відкриття замку за допомогою підібраного ключа або відмички.

Об'єкти зламу можна розділити на три групи: 1) замикаючі пристрої: внутрішні, накладні й навісні замки, засувки, гачки; 2) спеціальні сховища: сейфи, залізні ящики, скрині та ін.; 3) будівельні перешкоди: двері, вікна, стіни, стелі, підлоги тощо.

Відповідно, знаряддя зламу також поділяють на три групи: 1) спеціально призначені або пристосовані для цілей зламу: відмички, ломики (" фомки") та ін.; 2) предмети та інструменти побутового і виробничого призначення: молотки, сокири, долота, стамески, ручні і електричні дрилі тощо; 3) предмети, що випадково опинилися на місці злочину: відрізки металевих труб тощо.

Види слідів зламу за характером дії знаряддя на об'єкт злому:

1) сліди тиску утворюються при ударі (натиску) знаряддям злому; наприклад, сліди, що виникають при відкритті дверей, вікон, кватирок, ящиків столів і т. ін. способом так званого віджимання;

2) сліди ковзання (тертя) виникають при дії знаряддям злому під кутом до поверхні перешкоди;

3) сліди різання, розпила і свердлення. Зокрема, сліди розпила виникають при просвердлені в дерев'яній перешкоді декількох отворів з подальшим випилюванням введеною в них пилою частини перешкоди разом із замикаючим пристроєм.

Сліди-предмети - різноманітні об'єкти матеріального світу, виникнення, поява на певному місті чи зміна стану яких пов'язана з подією злочину, а для роботи з якими потрібні трасологічні прийоми, методи і засоби.

Залежно від ролі та значення в механізмі злочину виділяють (класифікують) групи слідів-предметів:

1) знаряддя, засоби вчинення злочину (лом, монтування, відмичка);

2) предмети посягань (замки, пломби, засуви);

3) продукти злочинної діяльності (вироби з металу, пластмаси);

4) речі, які належать злочинцю та потерпілому (відірваний ґудзик, розірваний п латок);

5) частки зазначених об'єктів (знаряддя злому - частина у злочинця, дещо у потерпілого).

Сліди-речовини - сипкі, газоподібні, рідкі утворення, що причиново пов'язані з подією злочину і потребують трасологічних прийомів, методів, засобів роботи.

Сучасний "кваліфікаційний" рівень злочинців зростає і тому на цей час практиці відомо безліч випадків, коли "традиційних" слідів на місці події просто не залишається. Але людина не може контролювати випадіння волосся або відокремлення мікроволокон свого одягу, тому необхідно працювати з тими слідами, які все ж залишаються, зокрема з мікрооб'єктами. У таких умовах доцільно звернути увагу на мікрооб'єкти й мікросліди, а це вимагає глибинних знань сучасних досягнень фізики, хімії, біології тощо.

Мікрооб'єкти - причиново пов'язані з розслідуваною подією слабковидимі або нерозрізнювані неозброєним оком матеріальні утворення незначних розмірів і маси для виявлення і дослідження яких необхідне застосування спеціальних прийомів, методів і технічних засобів. Розміри і масу визначають за кількісним критерієм (не більше 2-х мм, вага - 3,5 мг, хоча на практиці трапляються й більші за розміром мікрооб'єкти). Існують також ультрамікрооб'єкти за розміром менші 0,1 мм і не доступні для сприйняття зором.

Грамотна реалізація інформаційно-доказового потенціалу мікрооб'єктів дозволяє розкрити найретельнішим чином замасковані злочини. Наприклад, в убивстві М., замаскованому під безвісне зникнення, був підозрюваним її чоловік. Під час огляду в помешканні на зовнішній стінці ванни було виявлено частку речовини бурого кольору розміром 0,1 х0,3 см; експерти встановили, що це шматок кісткового м'яза жінки, який було відчленовано не від живої людини, а від трупа, причому після смерті минуло не менше шести годин (Є. Д. Лукьянчиков).

Мікрооб'єкти поділяють за їх природою:

1) мікросліди - сліди-відображення невеликого розміру;

2) мікрочастки - сліди-предмети невеликого розміру, які мають просторово-фіксовану форму;

3) мікроречовини - сліди-речовини в мікрокількості (сипучі - тютюн, порошки від цегли, піску; рідкі, в'язкі - паливо-мастильні продукти, нафта; речовини в газоподібному стані).

З-поміж мікроречовин виділяють газоподібні (запахові) сліди, які підлягають вивченню підгалуззю трасології, а іноді галуззю криміналістичної техніки - криміналістичною одорологією. Запаховим слідом є газоподібний стан речовини, що містить якісну інформацію про матеріальний об'єкт.

Запахові сліди поділяють за механізмом їх утворення:

1) сліди-джерела запаху (сліди людей, тварин, рослин, об'єктів, сліди-відображення, частки, які відокремлені від людини, предмети постійного контакту - шапка, предмети тимчасового користування);

2) сліди-джерела власного запаху (летючість - їх властивість, використовується для того, щоб невілювати сліди-джерела запаху);

3) сліди запаху (суміш повітря з молекулами пахучої речовини).