Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар - Тацій В.Я. - Стаття 42. Підозрюваний, обвинувачений

Стаття 42. Підозрюваний, обвинувачений

1. Підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

2. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу.

3. Підозрюваний, обвинувачений має право:

1) знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують;

2) бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені цим Кодексом, а також отримати їх роз'яснення;

3) на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту - мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій; на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв'язку з відсутністю коштів на її оплату;

4) не говорити нічого з приводу підозри проти нього, обвинувачення або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання;

5) давати пояснення, показання з приводу підозри, обвинувачення чи в будь-який момент відмовитися їх давати;

6) вимагати перевірки обґрунтованості затримання;

7) у разі затримання або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - на негайне повідомлення членів сім'ї, близьких родичів чи інших осіб про затримання і місце свого перебування згідно з положеннями статті 213 цього Кодексу;

8) збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази;

9) брати участь у проведенні процесуальних дій;

10) під час проведення процесуальних дій ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, які заносяться до протоколу;

11) застосовувати з додержанням вимог цього Кодексу технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд мають право заборонити застосовування технічних засобів при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення відомостей, які містять таємницю, що охороняється законом, чи стосуються інтимного життя особи, про що виноситься (постановляється) вмотивована постанова (ухвала);

12) заявляти клопотання про проведення процесуальних дій, про забезпечення безпеки щодо себе, членів своєї сім'ї, близьких родичів, майна, житла тощо;

13) заявляти відводи;

14) ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 221 цього Кодексу, та вимагати відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу;

15) одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення;

16) оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді в порядку, передбаченому цим Кодексом;

17) вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суту, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися;

18) користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави.

4. Обвинувачений також мас право:

1) брати участь під час судового розгляду у допиті свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

2) збирати і подавати суду докази;

3) висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового провадження;

4) виступати в судових дебатах;

5) ознайомлюватися з журналом судового засідання та технічним записом судового процесу, які йому зобов'язані надати уповноважені працівники суду, і подавати щодо них свої зауваження;

6) оскаржувати в установленому цим Кодексом порядку судові рішення та ініціювати її перегляд, знати про подані на них апеляційні та касаційні скарги, заяви про їх перегляд, подавати на них заперечення.

5. Підозрюваний, обвинувачений мають також інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

6. Підозрюваний, обвинувачений, який є іноземцем і тримається під вартою, мас право на зустріч з представником дипломатичної чи консульської установи своєї держави, яку йому зобов'язана забезпечити адміністрація місця ув'язнення.

7. Підозрюваний, обвинувачений зобов'язаний:

1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це зазначених осіб;

2) виконувати обов'язки, покладені на нього рішенням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

3) підкорятися законним вимогам та розпорядженням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду.

8. Підозрюваному, обвинуваченому вручається пам'ятка про його процесуальні права та обов'язки одночасно з їх повідомленням особою, яка здійснює таке повідомлення.

1. Частиною 1 коментованої статті передбачено дві підстави для визнання особи підозрюваним: 1) повідомлення їй про підозру, яке здійснюється в порядку, встановленому статтями 276-279 КПК; 2) затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, порядок та підстави якого містяться у ст. 208 КПК. З інших підстав особа не може набути правового статусу підозрюваного, що має важливе значення для забезпечення правової визначеності у цьому питанні, передбачуваності встановленої законом процедури притягнення особи як підозрюваного.

Процесуальними документами, на підставі яких особа набуває процесуального статусу підозрюваного, є повідомлення про підозру, зміст якого встановлено у ст. 277 КПК, та протокол затримання особи за підозрою у вчиненні злочину, який складається відповідно до вимог ст. 208 КПК.

Фізична особа перебуває у статусі підозрюваного з моменту повідомлення їй про підозру або затримання її за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення до моменту передачі обвинувального акта щодо неї до суду.

2. Згідно з ч. 2 коментованої статті обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК Слід звернути увагу на те, що законодавець використовує терміни "обвинувачений" та "підсудний" як синоніми, що дозволяє констатувати їх рівнозначність, можливість використання у правозастосовній практиці як однакових. Набуття особою статусу обвинуваченого лише після передання обвинувального акта до суду пояснюється тим, що на даному етапі кримінального провадження остаточно формулюється обвинувачення, яке в подальшому підтримується державним обвинувачем у суці. Тому логічною є позиція законодавця щодо визнання за особою статусу обвинуваченого тільки після формалізації обвинувачення у відповідному процесуальному рішенні слідчого, затвердженого прокурором, - обвинувальному акті.

Фізична особа перебуває у статусі обвинуваченого з моменту передання обвинувального акта щодо неї до суду до набуття вироком суду законної сили, після чого вона стає засудженим або виправданим.

Підозрюваним, обвинуваченим у кримінальному провадженні може бути тільки особа, щодо якої є достатні підстави підозрювати або обвинувачувати її у вчиненні кримінального правопорушення. Тому підозра або обвинувачення не можуть переходити на інших осіб і в разі смерті підозрюваного, обвинуваченого кримінальне провадження закривається (п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК).

3. Частиною 3 коментованої статті закріплено перелік процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, які в сукупності надають можливості здійснювати захист від підозри, обвинувачення. Встановлення єдиного переліку прав підозрюваного та обвинуваченого обумовлено тим, що ці обидва суб'єкти здійснюють функцію захисту, а тому й мають однакові процесуальні права, які, втім, дещо відрізняються у зв'язку із їх участю на різних етапах кримінального провадження, про що свідчить ч. 4 коментованої статті, якою встановлено перелік процесуальних прав, що належать виключно обвинуваченому.

Перелік усіх закріплених у цій статті прав не є вичерпним, що випливає із змісту ч. 5 коментованої статті, у якій вказано, що підозрюваний, обвинувачений мають також інші процесуальні права, передбачені КПК.

Зазначені у ч. 3 процесуальні права підозрюваного, обвинуваченого визначені законодавцем з урахуванням засад змагальності та диспозитивності, що логічно передбачає необхідність широкого кола процесуальних можливостей цих суб'єктів сторони захисту. Втім аналіз їх нормативного змісту приводить також до висновку про те, що й інші засади кримінального провадження покладено до визначення правового статусу підозрюваного, обвинуваченого. Уявляється, що закріплений у цій статті перелік їх процесуальних прав характеризується системністю, оскільки всі вони пов'язані між собою, а їх реалізація створює нову якість, яка притаманна не кожному з цих прав окремо, а всім їм у сукупності, а саме - забезпеченість права підозрюваного, обвинуваченого на захист.

Першим із процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого названо право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують. Законодавець вказав про це у п. І ч. 3 коментованої статті у зв'язку з тим, що для реалізації всіх інших прав цих осіб, пов'язаних із здійсненням захисту, необхідною умовою є поінформованість особи стосовно суті підозри, обвинувачення. Це право є елементом більш широкого за своїм обсягом права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 КЗПЛ, у якій воно також декларується першим серед інших процесуальних прав обвинуваченого - право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього. Такому праву підозрюваного, обвинуваченого корелює обов'язок слідчого, прокурора щодо: вручення письмового повідомлення про підозру, в якому обов'язково викладається зміст підозри, передбачений ст. 278 КПК; надання копії обвинувального акта, що міститься у ст. 293 КПК. У обвинувальному акті відповідно до ст. 291 КПК серед інших відомостей міститься виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність і формулювання обвинувачення.

Пунктом 2 ч. 3 коментованої статті закріплено право бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені КПК, а також отримати їх роз'яснення. Таке право забезпечується обов'язком слідчого, прокурора, слідчого судці та суду повідомити підозрюваному, обвинуваченому права, роз'яснити їх суть, а також вручити пам'ятку, що передбачено ч. 8 коментованої статті.

Пункт 3 ч. 3 коментованої статті містить низку процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, які пов'язані із отриманням правової допомоги захисника. Важливою гарантією надання ефективної правової допомоги є конфіденційність спілкування підозрюваного, обвинуваченого із захисником, що набуває багатоаспектного значення, адже, по-перше, це забезпечує можливість їх спілкування у спосіб, що виключає прослуховування та підслуховування іншими особами, тобто гарантує їх спілкування від втручання з боку інших осіб (див. коментар до ст. 46 КПК), по-друге, це є умовою створення необхідної психологічної атмосфери між захисником і його підзахисним, довіри між ними, можливості підготовки позиції захисту без будь-якого втручання з боку інших осіб. Тому побачення із захисником до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а після першого допиту право мати такі побачення без обмеження їх кількості та тривалості визнається міжнародною спільнотою певним стандартом, що має забезпечуватися у демократичній країні.

Підстави та порядок отримання безоплатної правової допомоги передбачені ЗУ "Про безоплатну правову допомогу" від 2 червня 2011 р., відповідно до якого безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел.

Право не говорити нічого з приводу підозри проти нього, обвинувачення або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, закріплене п. 4 ч. 3 коментованої статті, та право давати пояснення, показання з приводу підозри, обвинувачення чи в будь-який момент відмовитись їх давати, передбачене п. 5 ч. 3, є конкретизацією засади кримінального провадження, яка, до речі, крім ст. 7 КПК закріплена також у ст. 63 Конституції України, - свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї.

Пунктом 6 ч. 3 коментованої статті встановлено право вимагати перевірки обгрунтованості затримання, яка здійснюється слідчим суддею. Обґрунтованість затримання означає наявність достатніх передбачених законом підстав для застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, які відповідно до вимог ст. 208 КПК мають бути зазначені в протоколі затримання. Перевірка судом обгрунтованості затримання є європейським стандартом, який знайшов своє закріплення у ст. 5 КЗПЛ: "кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним".

Гарантією забезпечення законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого є закріплене п. 7 ч. 3 коментованої статті право на негайне повідомлення членів сім'ї, близьких родичів чи інших осіб про затримання і місце перебування затриманого або особи, до якої застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, про затримання і місце перебування згідно з положеннями ст. 213 КПК Коло осіб, які є близькими родичами та членами сім'ї, передбачено п. 1 ст. З КПК. Водночас необхідно звернути увагу на те, що, крім цих осіб, законодавець вказав також й "інших осіб", які можуть бути повідомлені про місце перебування затриманого. До таких, уявляється, слід віднести будь-яку особу, яку може вказати затриманий. Повідомлення здійснюється в порядку, передбаченому статтями 111,112 КПК.

Підозрюваний, обвинувачений є суб'єктами доказування в кримінальному провадженні, у зв'язку з чим їм надано такі права: збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази; брати участь у проведенні процесуальних дій; під час проведення процесуальних дій ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, які заносяться до протоколу; застосовувати з додержанням вимог КПК технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь; заявляти клопотання про проведення процесуальних дій; заявляти відводи (пп. 8,9,10, 11,12,13 ч. 3 коментованої статті).

Ефективність здійснення захисту багато в чому обумовлюється існуючим правовим механізмом ознайомлення підозрюваного, обвинуваченого із матеріалами кримінального провадження, адже своєчасне оскарження дій, бездіяльності та рішень суб'єктів, які його здійснюють, тактика захисту передбачають необхідність поінформованості підозрюваного, обвинуваченого стосовно тих дій, які здійснюються у зв'язку із досудовим розслідуванням кримінального правопорушення чи судовим розглядом. Коментована стаття містить низку процесуальних прав цих осіб, які спрямовані на забезпечення такої поінформованості, а саме: ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування в порядку, передбаченому ст. 221 КПК; вимагати відкриття матеріалів згідно зі ст. 290 КПК; одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення; оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді в порядку, передбаченому КПК (пп. 14,15,16 ч. 3 коментованої статті).

Виходячи зі змісту ст. З Конституції України, завдань кримінального провадження, що визначені ст. 2 КПК, зокрема такого з них, як охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, державний захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого є обов'язком держави, який реалізується в особі її компетентних органів та суб'єктів. Тому ці суб'єкти також мають права, що забезпечують можливість отримання такого захисту, зокрема, заявляти клопотання про забезпечення безпеки щодо себе, членів сім'ї, близьких родичів, майна, житла тощо (п. 12 ч. 3 коментованої статті) та вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконним рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися (п. 17 ч. 3 коментованої статті). Підстави та порядок забезпечення безпеки підозрюваного, обвинуваченого встановлені ЗУ "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" від 23 грудня 1993 р. Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями передбачено ЗУ "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 р., ст. 1176 ЦК, ст. 130 КПК.

Пункт 18 ч. 3 коментованої статті закріплює право підозрюваного, обвинуваченого користуватися рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави. Це право також передбачено п. "е" ч. 3 ст. 6 КЗПЛ як одна із гарантій забезпечення права на справедливий суд. Його можливо розглядати в широкому та вузькому значенні. У широкому контексті воно є складовою доступу до правосуддя, у вузькому - засобом забезпечення права на захист. У рішенні ЄСПЛ від 19.12.1989 р. у справі "Камасинські проти Австрії" постановлено, що допомога перекладача має бути такою, щоб полегшити обвинуваченому розуміння порушеної проти нього справи, забезпечити йому можливість захищати себе і перш за все надати суду власну версію подій. Обов'язок компетентних органів, підкреслив ЄСПЛ, не обмежується простим призначенням перекладача, а може також включати і здійснення контролю за адекватністю якості перекладу в тому випадку, якщо виникла потреба у таких діях. У рішенні від 28.11.1978 р. у справі "Людике, Белькасем і Кач проти ФРН" ЄСПЛ визнав, що включення сум, які затрачені державою на перекладача, до судових витрат, суперечить ст. 6 Конвенції.

Таким чином, право підозрюваного, обвинуваченого на безоплатну допомогу перекладача включає позитивний обов'язок держави надати таку допомогу, а також здійснювати контроль за якістю перекладу, якщо виникла така необхідність.

4. Частина 4 коментованої статті містить перелік прав, які належать виключно обвинуваченому, тобто реалізуються в судовому провадженні. Ці права є гарантіями забезпечення права на справедливий суд, оскільки їх реалізація створює можливість обвинуваченому брати активну участь у судовому провадженні, відстоювати свою позицію, звертатися за судовим захистом до вищестоящого суду з метою виправлення судової помилки.

5. Зміст ч. 5 коментованої статті свідчить про те, що перелік прав підозрюваного, обвинуваченого, встановлений частинами 3,4 коментованої статті, не є вичерпним, адже законом передбачено також і інші процесуальні права цих осіб. До таких, зокрема, слід віднести їх права у кримінальному провадженні на підставі угод (гл. 35 КПК), у кримінальному провадженні при здійсненні видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиції) (гл. 44 КПК) тощо.

6. Частина 6 коментованої статті встановлює додаткові гарантії захисту прав та законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, який є іноземцем і тримається під вартою. Така особа має право на зустріч з представником дипломатичної чи консульської установи своєї держави, яку йому зобов'язана забезпечити адміністрація місця ув'язнення. Відповідно до ЗУ "Про попереднє ув'язнення" від 30 червня 1993 р. іноземним громадянам, взятим під варту, побачення з представниками посольств і консульств відповідних держав надається за погодженням з Міністерством закордонних справ України і з письмового дозволу особи, у провадженні якої знаходиться справа (ст. 12).

7. Крім процесуальних прав, які визначено КПК, правовий статус підозрюваного, обвинуваченого складають також його процесуальні обов'язки, що закріплено ч. 7 коментованої статті. їх невиконання тягне за собою можливість застосування заходів, які передбачені КПК, про що підозрюваному, обвинуваченому має бути повідомлено. Зокрема, відповідно до п. 2 ч. 7 коментованої статті підозрюваний, обвинувачений зобов'язаний виконувати обов'язки, покладені на нього рішенням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Такі заходи передбачено розд. 2 КПК. Одним із них є привід підозрюваного, обвинуваченого. Згідно з ч. 3 ст. 143 КПК у випадку невиконання особою, що підлягає приводу, законних вимог щодо виконання ухвали про здійснення приводу, до неї можуть бути застосовані заходи фізичного впливу, які дозволяють здійснити її супроводження до місця виклику.

Крім того, ч. 5 ст. 194 КПК містить перелік обов'язків підозрюваного, обвинуваченого, які можуть бути покладені на нього за рішенням слідчого судді, суду у зв'язку із вирішенням питання про застосування запобіжного заходу.

Виконання обов'язку підозрюваного, обвинуваченого підкорятися законним вимогам та розпорядженням слідчого, прокурора, слідчого судді та суду забезпечено можливістю застосування до нього у випадку його невиконання відповідних заходів. Так, якщо обвинувачений порушує порядок у залі судового засідання або не підкоряється розпорядженням головуючого у судовому засіданні, останній попереджає обвинуваченого про те, що в разі повторення ним зазначених дій його буде видалено з зали судового засідання. При повторному порушенні обвинуваченим порядку судового засідання він може бути видалений за ухвалою суду з зали засідання тимчасово або на весь час судового розгляду (ч. 1 ст. 330 КПК).

8. Новелою КПК є положення, встановлене ч. 8 коментованої статті щодо вручення підозрюваному, обвинуваченому пам'ятки про його процесуальні права та обов'язки одночасно з їх повідомленням особою, яка здійснює таке повідомлення. Вручення пам'ятки забезпечує поінформованість особи щодо її процесуальних можливостей для участі у кримінальному провадженні та її обов'язків. Слід вказати, що проблемі забезпечення поінформованості учасників процесу щодо їх прав особливе значення надається Європейським співтовариством. Відповідно до ст. 14 Пропозицій про Рамкове рішення Ради про певні процесуальні права у кримінальному судочинстві у країнах ЄС від 28.04.2004 р. визнано обов'язком країв роз'яснити підозрюваній особі її права у письмовій формі ("Лист про права").