Курс адміністративного права України - Коваленко В.В. - 2. Поняття та ознаки адміністративного примусу

Як зазначалось вище, невід'ємною ознакою публічного адміністрування є метод примусу, що належить до найбільш жорстких засобів впливу, в діяльності публічної адміністрації він застосовується, як правило, у поєднанні з іншими прийомами та засобами.

До видів державного примусу відносять: кримінальний примус, цивільно-правовий примус, дисциплінарний примус, адміністративний примус.

В юридичній літературі систему різновидів державного примусу, виділяючи їх специфіку та співвідношення, схематично окреслюють таким чином:

1) кримінальний примус - кримінальна санкція - покарання - кримінальна відповідальність;

2) цивільно-правовий примус - цивільно-правова санкція - заходи забезпечення виконання зобов'язань - цивільно-правова відповідальність;

3) дисциплінарний примус - дисциплінарна санкція - дисциплінарне покарання - дисциплінарна відповідальність;

4) адміністративний примус - адміністративно-правова санкція (стягнення) - адміністративна відповідальність, інші санкції, що застосовуються за адміністративні правопорушення, які не зумовлюють настання адміністративної відповідальності, - інші примусові заходи, які не забезпечуються санкціями, не тягнуть настання адміністративної відповідальності1.

Серед видів державного примусу адміністративний примус виділяється високою мобільністю і здатністю адаптуватися до сучасних умов життєдіяльності суспільства. В нормах адміністративного права закріплено широке коло заходів примусового впливу. Розглядуваний вид примусу охороняє не тільки адміністративно-правові норми, а й норми цивільного, трудового, земельного та інших галузей права, реалізацію яких покликана забезпечити публічна адміністрація.

Питанню правової природи та ознак адміністративного примусу в юридичній літературі приділена досить широка увага. Незважаючи на це, сьогодні в адміністративному праві України на доктринальному рівні немає єдиного визначення поняття "адміністративний примус", немає його і в діючому законодавстві.

Єдність думок з цього приводу у вчених-адміністративістів не створювалась в силу різних поглядів на деякі ознаки адміністративного примусу. Зокрема одні фахівці вважають, що його застосування - це результат реалізації державно-владних функцій, що є винятковою прерогативою органів державного управління, проте зазначають, що у певних випадках такі повноваження застосовуються судами, а іноді й громадськими організаціями та їхніми уповноваженими представниками. Деякі пов'язують застосування заходів адміністративного примусу лише у зв'язку із вчиненням адміністративного проступку, їх опоненти стверджують, що не можна заперечувати існування факту застосування примусових заходів і у випадках відсутності проступку, зокрема для їх попередження тощо. Але на сучасному етапі розвитку адміністративно-правової науки просліджується тенденція до майже одноманітного сприйняття сутності та особливостей адміністративного примусу, про що свідчать сучасні позиції науковців з цього приводу.

Адміністративний примус - це вид державного примусу, що застосовується уповноваженими на те суб'єктами публічної адміністрації до фізичних та юридичних осіб з метою попередження, припинення правопорушень та притягнення винних у їх скоєнні до відповідальності.

Адміністративний примус характеризується такими ознаками:

1) це вид державного примусу, якому притаманні всі ознаки останнього (це правозастосовча діяльність, що покликана забезпечити захист правопорядку, реалізується в рамках правоохоронних відносин та ін.);

2) на відміну від інших видів державного примусу, які за своєю сутністю, як правило, рівнозначні відповідному виду юридичної відповідальності (наприклад, кримінально-правовий примус практично цілком збігається з кримінальною відповідальністю), адміністративна відповідальність за змістом вужча І є однією зі складових адміністративного примусу;

3) адміністративний примус застосовується в сфері публічного адміністрування, відносини якого регулюються, переважно, нормами адміністративного права та поширюються на сферу публічного управління, адміністративного судочинства, застосування заходів відповідальності за порушення нормативно-правових актів та інші;

4) він застосовується на підставі норм як матеріального, так і процесуального права, закріплених у законах та численних підзаконних актах різного рівня (наприклад, Кодексі України про адміністративні правопорушення, Правилах застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку, затверджених постановою Ради Міністрів У PCP від 27 лютого 1991р. №49);

5) застосування заходів адміністративного примусу є формою реалізації владних повноважень;

6) застосовувати заходи адміністративного примусу правомочні не всі представники публічної адміністрації, а лише ті, за якими таке право закріплене нормативно;

7) він застосовується широким колом представників публічної адміністрації, де особливе місце з найбільш широкими повноваженнями посідають органи виконавчої влади. В той же час, заходи адміністративного примусу застосовуються й іншими державними органами (наприклад Національним банком України, судами), а також недержавними утвореннями та їх представниками (наприклад виконавчими органами місцевого самоврядування, адміністративними комісіями при виконкомах рад). Тому для заходів адміністративного примусу характерний переважно позасудовий порядок їх застосування;

8) він застосовується суб'єктами не дисциплінарної, а функціональної влади за відсутності відносин службового підпорядкування;

9) цей примус застосовується як до фізичних, так і юридичних осіб, інших колективних суб'єктів, обмежуючи права і свободи громадян і організацій у випадках, безпосередньо передбачених чинним законодавством. При цьому заходи адміністративного примусу застосовуються як до конкретних громадян або підприємств, так і неперсоніфіковано;

10) адміністративний примус реалізується за допомогою заходів психічного, фізичного, матеріального або іншого визначеного нормою права впливу на свідомість і поведінку громадян, а також організаційного впливу на юридичних осіб;

11) у більшості випадків адміністративний примус має свою процесуальну форму й здійснюється за допомогою правозастосовчих актів;

12) адміністративний примус переслідує різні цілі, такі як: попередження правопорушень і шкідливих наслідків різноманітних надзвичайних ситуацій, припинення вчиненого адміністративного правопорушення, а іноді і злочину; забезпечення притягнення винної особи до відповідальності із застосуванням відповідних санкцій тощо.