Курс адміністративного права України - Коваленко В.В. - Реформування у сфері місцевого самоврядування

У сфері місцевого самоврядування адміністративна реформа передбачає створення нового, більш вдосконаленого адміністративно-територіального устрою, через недоліки старої системи, яка ґрунтувалася на засадах радянського поділу, що будувався для організації бюрократичної системи.

Одним з основних недоліків сучасного устрою є те, що на обласному і районному рівні управління, де функціонують одночасно органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, через відсутність належної правової бази щодо розмежування повноважень цих органів виникає небезпека конкуренції їх компетенції.

Трансформація територіального устрою та системи місцевого самоврядування має спиратися на національний досвід, а також на світову практику. При цьому процес перетворень доцільно здійснювати у три етапи з урахуванням:

- конституційних і законодавчих засад організації та функціонування держави;

- унітарної форми публічного устрою, яка забезпечує збереження соборності України;

- сучасних тенденцій інтеграційних процесів з огляду на необхідність проведення політики об'єднання невеликих територіальних громад, укрупнення самоврядних адміністративно-територіальних одиниць, утворення агломерацій населених пунктів, економічного районування;

- подолання негативних тенденцій дезінтеграції територіальних громад;

- одночасного функціонування органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на регіональному рівні управління;

- об'єктивної потреби у децентралізації публічного управління, делегуванні та передачі функцій і повноважень щодо надання державних та громадських послуг.

Перший етап повинен включати законодавче, ресурсне (фінансово-економічне) і експериментальне забезпечення трансформації існуючої організації територіального устрою та системи місцевого самоврядування, становлення інституту служби в органах місцевого самоврядування.

З урахуванням перспективи на цьому етапі було напрацьовано пакет законодавчих актів щодо реформування організації управління на регіональному і місцевому рівні, приведені у відповідність до Конституції України чинні законодавчі акти, які визначають бюджетно-фінансову систему, економічні засади організації управління та територіального розвитку, пов'язані з проведенням політики економічного районування. Поряд з цим розробляються проекти та програми відповідних державно-правових експериментів, які впроваджуються на різних територіальних рівнях управління.

Другий етап охоплює трансформацію низової ланки системи адміністративно-територіального устрою України (село, селище та місто), формування комунальних об'єднань територіальних громад, розмежування сфери відповідальності щодо надання державних та громадських послуг місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на різних територіальних рівнях управління.

Третій етап повинен передбачати трансформацію територіального устрою України з метою оптимізації структури управління на регіональному рівні, наближення прийняття управлінських рішень до населення, запровадження нових фінансово-бюджетних механізмів, раціоналізації функцій місцевих державних адміністрацій.

Реформа публічної служби

Діяльність держави, функціонування її управлінського апарату здійснюються через публічну службу, яка є особливим інститутом сучасної держави.

Розбудова державності України має супроводжуватися відповідним розвитком та удосконаленням публічної служби. Метою реформування цього інституту є становлення справді професійної, високоефективної, стабільної та авторитетної публічної служби.

Так, Указом Президента від 11 лютого 2000 р. № 208 "Про підвищення ефективності системи державної служби" було утворено при Президентові України Координаційну раду з питань державної служби, а Головне управління державної служби України було визначено центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, підконтрольним і підзвітним безпосередньо Президентові України, яке згодом, як відомо, набуло статусу самостійного центрального органу виконавчої влади. 4 квітня 2000 р. Указом Президента України № 599 було затверджено "Стратегію реформування системи державної служби в Україні".

Основними цілями і завданнями публічної служби як інституту української держави є:

- охорона конституційного устрою, створення умов для розвитку відкритого громадянського суспільства, захист прав та свобод людини і громадянина;

- забезпечення ефективної діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень і компетенції.

Для успішної реалізації визначених цілей і завдань публічна служба повинна будуватися на таких базових принципах:

- верховенство Конституції і законів України;

- пріоритет прав та свобод людини і громадянина;

- патріотизм;

- професіоналізм і компетентність;

- оптимальне поєднання повноважень та відповідальності;

- політична і релігійна нейтральність;

- відкритість і прозорість.

У побудові державної служби насамперед слід виходити з функцій державних органів, розподілу цих функцій між даними органами, визначення повноважень органів у цілому і кожного окремо, а також повноважень їх працівників. Це дасть змогу розмежувати органи за специфікою діяльності, виявити однорідні функції, визначити доцільний функціональний розподіл між структурними підрозділами та штатними посадами.

Ця частина адміністративної реформи здійснена шляхом прийняття Закону України "Про державну службу". Але на сьогодні розроблено та прийнято в 2011 р. Верховною Радою України у цілому новий проект Закону України "Про державну службу".

На законодавчому рівні мають бути утверджені нові підходи до організації діяльності публічних службовців, зокрема у взаємодії з громадянами, насамперед у принциповій зміні характеру цієї взаємодії.

Щодо захисту публічних службовців, то має бути удосконалене застосування норм і гарантій статусу публічних службовців. Це включає забезпечення цілісності, системності, повноти та стабільності правового і соціального становища публічних службовців, узгодження їх посадових повноважень з правами та обов'язками фактичного перебування на публічній службі.

З одного боку, потрібно посилити правові гарантії, матеріальну і моральну захищеність, політичну незалежність публічних службовців щодо виконання своїх професійних обов'язків. З другого - створити чіткий механізм відповідальності публічних службовців, узгоджений з нормами адміністративного, цивільного фінансового, трудового та кримінального права

Підбиваючи підсумки, слід зауважити, що Україна зараз знаходиться на межі докорінних змін, які слід проводити помірковано. В результаті здійснення адміністративної реформи в Україні відповідно до Концепції передбачається поступове формування раціонального механізму публічного управління, який дозволить підвищити ефективність реалізації виконавчої влади, поглибити її взаємодію з місцевим самоврядуванням.

Основна мета реформи полягає у комплексній перебудові системи публічного управління в Україні, та в розбудові нової системи органів публічного управління для здійснення основних завдань.

Основною проблемою реалізації адміністративно-правової реформи є недостатність її фінансування, а також відсутність механізму реалізації існуючої концепції.

Проведення адміністративної реформи є етапом демократизації українського суспільства, приведення у відповідність існуючих суспільних відносин з закріпленими у Конституції нормами.

Проведення адміністративно-правової реформи є важливим чинником виходу із трансформаційної кризи українського суспільства і полягає у створенні сучасної, ефективної системи публічного управління.