Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 1.4.2. Феодальне (середньовічне) міжнародне право

У феодальний період міжнародне право також не стало глобальним. На його розвиток найбільше вплинули потужні політико-економічні центри - Візантія, Київська Русь, Західна Європа, Арабський Схід, Індія і Китай.

Київська Русь у період з IX по XIII ст. була однією з найрозвиненіших держав світу. Вона підтримувала активні торговельно-економічні та політичні зв'язки не тільки з Візантією, а й з багатьма іншими державами. Відомі міжнародні угоди, укладені київським князем Олегом з візантійськими імператорами Олександром і Костянтином (907 і 911 рр.), князем Ігорем з імператором Романом (944 р.), князем Святославом з імператором Іоанном Цимісхієм (971 р.). Зміцненню політичних зв'язків Києва з іншими державами сприяли і шлюби між правлячою династією Рюриковичів з монархами європейських держав. Так, Ярослава Мудрого називали "тестем Європи", оскільки його доньки вийшли заміж за королів Франції, Норвегії та Угорщини. А сам Ярослав був одружений на шведській принцесі Інгигерд, доньці короля У лава III. Проте тата-ро-монгольська навала докорінно змінила життя руських князівств і перервала на тривалий час сталі зв'язки.

Специфіка феодальних політичних і економічних відносин визначала особливості міжнародного права цього періоду, коли основу держави становила феодальна (приватна) власність на землю. Монарх при цьому був головним феодалом у державі, у васальній залежності якого перебували інші феодали, причому васали були власниками землі у межах своїх територій. Такі обставини зумовили той факт, що приватноправові відносини тісно перепліталися з публічно-правовими, у результаті чого не завжди можна було відрізнити приватні угоди від власне міжнародних. Суб'єктами договірного права виступали як держави, так і феодали. У міру розвитку торгівлі та зміцнення міст, все частіше міста, що отримали "вільну" від феодала, почали самостійно укладати угоди. Активну договірну практику мав Святий престол - Ватикан. Римські папи часто виступали гарантами при укладенні договорів між християнськими монархами.

У середні віки були введені деякі обмеження щодо засобів і методів ведення війни. Київська Русь, наприклад, стала ініціатором звичаю не починати війну без оголошення ("йду на ви"); не дозволялися бойові дії в свята і певні дні тижня; церкви надавали притулок; у 1139 р. було заборонено використовувати на війні арбалети і луки. Проте більшість законів і звичаїв війни і надалі мала вкрай жорстокий і нелюдяний характер, а самі війни вважалися законним засобом вирішення міжнародних суперечок. У період абсолютизму з'явилися норми, які регулювали відносини нейтральних держав з воюючими сторонами і питання гарантії нейтралітету. В договорах почали закріплюватися норми про недоторканність мирних жителів під час війни і завдавання збитку торгівлі.

Розвиток торгівлі й мореплавання привів до появи торгових договорів, договорів про плавання по річках, консульських угод. В XIV ст. був виданий Кодекс добрих звичаїв моря (Consolato del mare) - зведення законів і звичаїв, що склалися і діяли в прибережних країнах і портах Середземномор'я. Почали формуватися такі інститути міжнародного морського права, як "відкрите море", "територіальне море", "історичні води".

У цей період розвивалася і така важлива галузь міжнародного права, як дипломатичне право. Норми цієї галузі спочатку мали звичаєвий характер, а потім почали закріплюватися і в міжнародних договорах. Поступово виникло положення, що посол представляє самого монарха, тому його недоторканність вважалася священною. Хоч члени посольств і звільнялися від митних процедур і сплати мит, проте інститут неосудності послів до цього часу ще не сформувався.

Початком нового періоду розвитку міжнародного права вважається Вестфальський конгрес 1648 р. На цьому міжнародному форумі вперше на рівноправній основі зібралися представники багатьох європейських держав для вирішення питань, пов'язаних із закінченням Тридцятилітньої війни (1618-1648 рр.)- Результатом роботи конгресу став Вестфальський трактат, що юридично затвердив територіальні зміни, які відбулися в Європі у зв'язку із закінченням війни. У трактаті визнавався суверенітет Швейцарії, Голландії і 355 німецьких князівств, була проголошена свобода плавання по Рейну для суден прибережних держав і скасовувалися мита, які стягувались прибережними феодалами. Вестфальський конгрес поклав початок новому етапу в розвитку міжнародних відносин і міжнародного права - всебічному розв'язанню міжнародних проблем на рівноправній світській основі. Це дало підстави вважати Вестфальський трактат "великим європейським або світовим статутом", що сформулював міжнародно-правові принципи, які діяли майже два наступні сторіччя.