Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 1.4.3. Буржуазне (класичне) міжнародне право

XVI-XVII ст. у Західній Європі були відзначені переходом від феодалізму до капіталістичного способу виробництва. Це, безумовно, істотно вплинуло і на розвиток міжнародного права.

Цей період характеризувався бурхливим зростанням промисловості й торгівлі, розширенням господарських зв'язків у світовому масштабі, чому сприяли Великі географічні відкриття. Проте загострилася проблема панування на морі. Голландія і Франція активно відстоювали принцип відкритого моря і свободи мореплавання в боротьбі з домаганнями Іспанії й Англії. До XVIII ст. цей принцип отримав широке визнання, затвердився інститут територіального моря (територіальних вод), ширина якого відповідно до звичаю, що склався, не повинна була перевищувати дальності гарматного пострілу, тобто 3 морські милі. Торгові угоди почали усувати дискримінаційні звичаї щодо іноземців і надавати їм право звернення про захист в суд країни перебування.

Великий вплив на розвиток класичного (буржуазного) міжнародного права мала Велика французька революція. У Декларації прав людини і громадянина 1789 р., конституціях 1791 р. і 1793 р., а також у Декларації прав народів, проект якої був представлений абатом Грегуаром, були проголошені нові правові принципи й інститути, що мали і міжнародно-правове значення. Так, уперше проголошувалися принципи народного суверенітету, невтручання і суверенної рівності держав, заборони несправедливих воєн, міжнародної співпраці тощо. Щодо законів і звичаїв ведення війни затверджувався новий принцип - війни ведуться тільки між арміями і не повинні завдавати шкоди мирному населенню. Був уведений поділ населення під час війни на комбатантів1 і некомбатантів. При цьому встановлювалося, що тільки комбатант має привілейоване право бути убитим на війні. Окупація під час війни розглядалася як тимчасова військова операція, що не дає юридичних прав на окуповану територію.

Важливою віхою в розвитку міжнародного права взагалі і дипломатичного зокрема був Віденський конгрес 1815 р., на якому були прийняті Віденський регламент про єдині класи дипломатичних агентів (перший багатосторонній договір у цій галузі), Загальні принципи режиму річок, що встановили свободу судноплавства по європейських річках, Декларація про заборону торгівлі неграми, а також був визнаний постійний нейтралітет Швейцарії. Одним з основних завдань Віденського конгресу було підбиття юридичного підсумку під наполеонівськими війнами. Для протидії подібним явищам і проникненню "духу революції" на ньому був створений Священний Союз (Австрії, Пруссії і Росії), який, проте, не усунув загрозу війни.

У 1853 р. почалася Кримська (Східна) війна, що завершилася поразкою Росії в 1856 р. Скликаний після її закінчення Паризький конгрес (1856 р.) став початковим пунктом нового періоду європейських міжнародних відносин. У документах конгресу Чорне море було оголошено нейтралізованим, також проголошувалася демілітаризація Аландських островів у Балтійському морі. Спеціальний розділ був присвячений режиму судноплавства Чорноморськими протоками, що передбачав міжнародну регламентацію цього питання і неприпустимість проходу протоками військових кораблів жодної з держав у мирний час. Регламентувався також і режим судноплавства по Дунаю. Проте найістотніший внесок Паризький конгрес зробив у розвиток міжнародного морського права: були заборонені каперство1 і "кабінетна блокада" (блокада, щоб бути обов'язковою, має бути дійсною), закріплений принцип "прапор покриває вантаж", що захищав інтереси нейтральних держав, та ін.

Наступним важливим етапом розвитку буржуазного міжнародного права був Берлінський конгрес 1878 р. У Берліні було юридично підтверджено право народів на державне самовизначення і незалежність Болгарії, Сербії та Чорногорії. Проте балканське питання і пов'язані з ним суперечності не були вирішені повністю, що відіграло трагічну роль у розв'язуванні Першої світової війни.

Увертюрою до першої війни світового масштабу були битви "малих воєн" - іспано-американської 1898 р., англо-бурської 1892-1902 рр. російсько-японської 1904-1905 рр. У зв'язку з цим виникла необхідність кодифікування законів і звичаїв війни. У 1899 р. за ініціативою Росії відбулася І Гаазька конференція миру, в роботі якої взяло участь 26 держав. Офіційною метою конференції було забезпечення миру й обмеження озброєнь. Гострі суперечності в міжнародних відносинах цього періоду позначилися, природно, і на підсумках конференції. її результатом були три конвенції: "Про мирне розв'язання міжнародних зіткнень", "Про закони і звичаї суходільної війни", "Про застосування Женевської конвенції про поранених і хворих у морській війні", а також три декларації про обмеження військових дій. Вирішення проблеми роззброєння було відкладена до кращих часів.

У 1907 р. відбулася П Гаазька конференція миру, на якій були представлені вже 44 держави. Конференція, підтвердивши мету і завдання, сформульовані в 1899 р., прийняла десять нових конвенцій стосовно спеціальних питань, права морської війни і нейтралітету. Були також висловлені пропозиції щодо скликання ПІ Конференції миру. Регулювання питань, пов'язаних з морською війною, продовжилося на Лондонській конференції 1909 р. Проте прийняті на ній протоколи не були ратифіковані й чинності не набули. Перша світова війна завадила скликанню Ш Гаазької конференції миру.

Колосальні втрати і трагедії, пережиті людством під час Першої світової війни (1914-1918 рр.), привели до необхідності створити політичну міжурядову організацію, яка б могла запобігти подібним міжнародним зіткненням у майбутньому. В результаті в 1919 р. була створена Ліга Націй, у Статуті якої було закріплено положення про те, що "для розвитку співпраці між народами і для гарантії їх миру і безпеки важливо прийняти деякі зобов'язання не вдаватися до війни, підтримувати повну гласність міжнародних відносин, заснованих на справедливості і честі, суворо виконувати приписи міжнародного права, що визнаються відтепер дійсним правилом поведінки урядів, встановити панування справедливості і сумлінно дотримуватися всіх, що накладаються Договорами, зобов'язань у взаємних відносинах організованих народів..."1. Мета, як видно, була проголошена шляхетна, але досягти її через певні причини, на жаль, не вдалося.

1.4.4. Сучасне міжнародне право

Деякі західні юристи-міжнародники вважають, що зі створенням Ліги Надій почався сучасний етап у розвитку міжнародного права. Багато радянських фахівців вважали, що якісні зміни в системі міжнародного права були визначені перемогою Жовтневої революції 1917 р. у Росії. З цієї події, на їх думку, почався перехідний етап у розвитку міжнародного права - від буржуазного до соціалістичного, а за соціальною суттю міжнародне право цього періоду могло бути охарактеризоване як загальнодемократичне.

Проте більшість юристів-міжнародників схиляються до думки, що сучасний етап у розвитку міжнародного права почався зі створення Організації Об'єднаних Націй у 1945 р. Відмінною рисою цього етапу є міжнародно-правові принципи заборони використання сили або погрози силою і мирного розв'язання міжнародних спорів. Подібних принципів попереднє міжнародне право не знало. Крім цих принципів, діють і інші імперативні норми, покликані забезпечити мир, безпеку, захист прав і свобод людини. Всі ми є свідками і учасниками розвитку цього етапу міжнародного права.