Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 7.3. Регіональна співпраця у сфері прав людини

Одним із важливих напрямів співробітництва регіональних організацій є захист прав людини і основних свобод.

У рамках Організації американських держав (ОАД) у 1948 р. була прийнята Американська декларація прав і обов'язків людини, а в 1969 р. - Американська конвенція прав людини. 31959 р. успішно працює Міжамериканська комісія з прав людини, що сприяє повазі і захисту прав людини в цьому регіоні земної кулі.

Організація африканської єдності (ОАЄ) в 1981 р. прийняла Африканську хартію прав людини і народів.

Але найбільших успіхів у цій сфері досягли європейські регіональні організації. Найстаріша міжурядова європейська організація - Рада Європи (РЄ) - була створена в 1949 р. Згідно зі Статутом Ради Європи свобода особи, політична свобода і верховенство права, яким прихильні держави-члени, лежать в основі "будь-якої істинної демократії". Україна була прийнята в Раду Європи в 1995 р.

Права людини і основні свободи в рамках Ради Європи закріплюються в міжнародних договорах (конвенціях і хартіях) і додаткових протоколах до них. Найбільш відомими з цих документів є Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. і Європейська соціальна хартія 1961 р. У цих договорах дається перелік прав, здійснення яких має гарантуватися кожній людині, яка перебуває під юрисдикцією дер-жав-учасниць. Вони також встановлюють європейські процедури нагляду і гарантій за дотриманням положень цих договорів. У 1997 р. Україна приєдналася до Конвенції 1950 р.

Рада Європи в 1987 р. прийняла Європейську конвенцію про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, яка набула чинності в 1989 р.

На додаток до зазначених документів Комітет міністрів і Парламентська Асамблея РЄ розробили інші угоди і рекомендації з питань прав людини, що значно впливають на політику держав-членів у цій сфері.

Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), що налічує зараз 56 держав-членів, розташованих у Європі, Північній Америці і Центральній Азії, також вважає одним зі своїх головних завдань - заохочення і захист прав людини. В Гельсінському Заключному акті НБСЄ від 1 серпня 1975 р. багато уваги приділено питанням співробітництва в гуманітарних сферах ("людському виміру") - так званій "третій корзині" (перша - забезпечення миру і безпеки, друга - соціально-економічна співпраця). В Заключному акті держави-учасниці визнали універсальне значення прав людини й основних свобод і необхідність того, щоб кожна з них зробила внесок у заохочення основоположних прав; вони зобов'язалися поважати права людини і основні свободи, а також сприяти їх ефективному здійсненню. Ухвалення цього документа дало потужний імпульс розвитку правозахисного руху в СРСР.

У подальші роки НБСЄ зробила значний внесок у розвиток інститутів забезпечення і захисту прав людини й основних свобод. Зроблено це було переважно на Конференції НБСЄ щодо людського виміру, що проходила в три етапи: Париж 1989 р., Копенгаген 1990 р. і Москва 1991 р . Підсумкові документи Конференції, як і більшість актів НБСЄ/ОБСЄ, мають політичний характер, проте дуже високого рівня, оскільки багато актів були підписано главами держав і урядів. Керівники держав - членів ОБСЄ неодноразово підкреслювали в заявах необхідність виконання зобов'язань, узятих у рамках ОБСЄ. Це наближає акти цієї організації до юридично обов'язкових документів. Широковизнаним є той факт, що документи ОБСЄ містять регіональні міжнародні стандарти у сфері прав людини.

У 1995 р. держави - члени ОБСЄ на зустрічі в Парижі прийняли Пакт про стабільність в Європі, відгукнувшись на ініціативу Європейського Союзу, висунуту в 1994 р. Пакт складається з політичної декларації і переліку двосторонніх угод та домовленостей, доповнених невичерпним переліком супутніх заходів, підтриманих Європейським Союзом. У декларації, зокрема, заявлено, що "стабільна Європа - та, в якій поважаються права людини, утому числі осіб, що належать до національних меншин..."1 Для досягнення цієї мети, як наголошується в декларації, необхідні наполегливі зусилля, основані на ефективному застосуванні принципів і зобов'язань, чинних в рамках ООН, ОБСЄ і РЄ.

З 1991 р. НБСЄ/ОБСЄ і РЄ співпрацюють у питаннях встановлення стандартів у сфері прав людини. Генеральний секретар Ради Європи Д. Таршис неодноразово підкреслював необхідність розширювати співробітництво між двома організаціями, особливо з питань "людського виміру". Строк повноважень Д. Таршиса закінчився, нині обов'язки Генерального секретаря РЄ виконує Турбьорн Ягланд.

Значною віхою у справі розвитку концепції прав людини стала Всесвітня конференція з прав людини, яка 25 червня 1993 р. прийняла Віденську декларацію і Програму дій, що підтвердили необхідність забезпечення універсальності, об'єктивності та не-вибірковості при розгляді питань прав людини. Конференція була проведена під егідою ООН за участю Ради Європи та інших міжнародних організацій.