10.1. Поняття права міжнародної безпеки
Кожна держава на міжнародній арені прагне насамперед захистити і забезпечити свої національні інтереси, не допустити зазіхання на свій суверенітет і міжнародну правосуб'єктність. До прийняття в 1928 р. Паризького договору про відмову від війни як знаряддя національної політики (Пакту Тріана - Келлога) будь-які засоби, у тому числі військові, визнавалися правомірними для забезпечення національних інтересів держав у міжнародній системі. Однак мир стрімко змінюється. Також змінюються види озброєнь і їх якісні характеристики. Тактико-технічні параметри сучасних видів зброї не залишають жодних шансів для забезпечення безпеки лише військовими засобами, гонкою озброєнь. Ні в нарощуванні озброєнь, ні тим більше в ядерній війні немає і не буде переможців. Наслідком її може бути знищення людини як біологічного виду. Людство до кінця XX - початку XXI ст. усвідомило той факт, що безпека стає загальною за характером і може бути забезпечена переважно не воєнними, а політичними і правовими засобами. Досягнення міжнародної безпеки можна забезпечити не індивідуальним захистом, а колективними зусиллями членів міжнародного співтовариства.
Виробленню нових підходів до проблеми міжнародної безпеки сприяли концепція глобального розвитку, розроблена Римським клубом1, а також висновки комісій Брандта, Брундтланд, Пальме, пропозиції й концепції відомих політологів і юристів.
Сутність нової концепції, міжнародної безпеки зводиться до того, що альтернативи мирному розвитку нашої планети немає. Тому необхідно будувати міжнародні відносини таким чином, щоб не створювати найменших можливостей виникнення війни. Величезне значення мають запобіжні заходи щодо конфліктів, їх профілактика.
У юридичному аспекті нова концепція міжнародної безпеки повинна базуватися на визнанні єдності та взаємозв'язку світу, пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими і вузько-егоїстичними національними, свободи й поваги соціально-економічного вибору розвитку народів, верховенства права в політиці.
Право міжнародної безпеки має, по-перше, забезпечувати ефективне функціонування наявних механізмів підтримки миру й безпеки і, по-друге, з урахуванням нових тенденцій розвитку міжнародної системи розробляти міжнародно-правові норми, які б їх адекватно відображали.
Перший напрям пов'язаний насамперед з більш повним і ефективним використанням Статуту ООН та регіональних угод у питаннях забезпечення міжнародного миру й безпеки. Керівні засади другого напряму були викладені в резолюціях Генеральної Асамблеї ООН про створення всеосяжної системи міжнародного у миру й безпеки від 5 грудня 1986 р. і 7 грудня 1987 р., а також у резолюції "Всеосяжний підхід до зміцнення міжнародного миру й безпеки відповідно до Статуту ООН" від 7 грудня 1988 р. Важливим аспектом цього напряму є прийняття більш досконалих міжнародних договорів зі скорочення озброєнь, створення зон миру й безпеки та заходи профілактики конфліктів і їх локалізації. На 63-й сесії Генеральної Асамблеї ООН в 2008 р. були прийняті резолюції "На шляху до договору про торгівлю зброєю: установлення загальних міжнародних стандартів щодо імпорту, експорту і передачі звичайних озброєнь", "Небезпека поширення ядерної зброї на Близькому Сході". Було ухвалено рішення щодо включення у попередній порядок денний наступної, 64-ї сесії, таких пунктів: "Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань", "Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення".
На 64-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, відкриття якої відбулося, 15 вересня 2009 р., було вирішено питання про обидва вказані договори розглянути під час наступної, 65-ї сесії (проекти резолюцій А/64/398 та А/64/397 від 2 грудня 2009 р.).
10.3. Заходи довіри
10.4. Роззброєння та обмеження озброєнь
10.5. Ефективність міжнародної безпеки
10.6. Кібербезпека - нова проблема міжнародної безпеки
Розділ 11. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ
11.1. Поняття міжнародно-правової відповідальності
11.2. Підстави міжнародно-правової відповідальності держав
11.3. Класифікація міжнародних правопорушень держав
11.4. Види і форми відповідальності держав за міжнародні правопорушення