Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 10.2. Загальний характер безпеки

В останні десятиліття міжнародна безпека набула загального характеру. Пояснюється це низкою факторів: 1) світ став справді взаємопов'язаним; 2) дедалі більше проблем набуває глобального характеру; 3) якісні характеристики сучасних озброєнь вимагають спільних зусиль членів міжнародного співтовариства у справі підтримки миру. Зважуючи на розуміння загального характеру безпеки, заходи, спрямовані на забезпечення стабільного й ненасильницького миру, повинні мати всеосяжний характер. Вони повинні стосуватися різних сфер взаємодії держав - політичної, військової, соціально-економічної, екологічної, гуманітарної. Останнім часом все частіше говорять про екологічний і гуманітарний аспект загальної безпеки. Справді, нині неможливо забезпечити загальну безпеку без екологічної безпеки й дотримання прав людини і основних свобод. Разом з тим основною базовою опорою системи загальної безпеки є колективна безпека. Під цим терміном прийнято розуміти комплекс заходів членів міжнародного співтовариства або окремого регіону, здійснюваних ними з метою запобігання й усунення загрози миру або примушення до миру у випадку акту агресії або інших його порушень відповідно до міжнародного права.

Концепція колективної безпеки базується на тому факті, що світ у сучасних умовах розвитку міжнародних відносин неподільний, тобто безпека будь-якої держави безпосередньо пов'язана з безпекою всього міжнародного співтовариства. А це означає, що будь-яке порушення миру, у тому числі локальне, загрожує загальному миру і безпеці.

Концепція колективної безпеки містить такі елементи: 1) систему загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, закріплених у Статуті ООН, найважливішими з яких є рівноправність держав; повага суверенітету; заборона застосування сили або погрози силою; вирішення міжнародних суперечок виключно мирними засобами; невтручання у внутрішні справи держав та ін.; 2) систему мирного вирішення суперечок; 3) систему колективних заходів щодо запобігання й усунення загрози миру, порушень миру та актів агресії; 4) систему колективних заходів щодо роззброєння.

Колективна безпека ґрунтується на вимозі до держав світу реагувати на будь-який акт порушення миру й безпеки в будь-якому регіоні Землі; співпрацювати у підтриманні та зміцненні міжнародного миру й безпеки; надавати всіляку допомогу, у тому числі військову, жертві агресії та утримуватися від надання допомоги державі-агресорові; брати участь у спільних діях, передбачених Статутом ООН, з метою запобігання або ліквідації загрози миру, порушенню миру або акту агресії.

Колективна безпека має два аспекти - універсальний і регіональний. Універсальна система колективної безпеки базується на положеннях Статуту ООН і включає засоби мирного розв'язання суперечок (розділ VI), спільні дії (превентивного і примусового характеру) у випадку акту агресії (розділ VH) і заходи щодо роззброєння (ст. 11, 26,47). Як ми вже зазначали, відповідно до Статуту ООН головна відповідальність за підтримання міжнародного миру й безпеки в рамках універсальної системи колективної безпеки покладена на Раду Безпеки ООН. Це єдиний орган системи ООН, правомочний ухвалювати рішення про застосування превентивних і примусових дій аж до створення багатонаціональних збройних сил.

У п. 1 резолюції Генеральної Асамблеї ООН про створення всеосяжної системи міжнародної безпеки від 5 грудня 1986 р. підкреслюється, що "система колективної безпеки, втілена в Статуті Організації Об'єднаних Націй, як і раніше, є фундаментальним та незамінним інструментом для збереження міжнародного миру й безпеки".

Загальні положення про систему регіональної безпеки містяться в розділі VIII (ст. 52-54) Статуту ООН. Основними засобами підтримки миру й безпеки регіональними організаціями є вирішення таких питань стосовно підтримки миру й безпеки, які можуть бути доречними для регіональних дій, сумісних із цілями й принципами ООН; мирне вирішення місцевих суперечок до передачі їх на розгляд Ради Безпеки ООН (п. 2 ст. 52) і, де це доречно, застосування примусових дій під керівництвом Ради Безпеки ООН і на основі повноважень від неї (п. 1 ст. 53).

Більш детальні положення стосовно регіональної системи безпеки містяться в установчих документах регіональних організацій, що передбачають заходи колективної безпеки. Такими організаціями, зокрема, є ЛАД, ОАД, АС, НАТО. У Північноатлантичному договорі 1949 р. є певні розбіжності з положеннями ст. 53 Статуту ООН. Тому в процесі перегляду ролі та завдань НАТО, обумовлених особливостями сучасних міжнародних відносин, варто було б привести цей договір у відповідність до Статуту ООН.

Установчий документ ОБСЄ - Гельсінський Заключний акт від 1 серпня 1975 р. поклав початок створенню загальноєвропейської системи безпеки і співробітництва. Основні ланки колективної безпеки в рамках ОБСЄ такі: а) дотримання положень Декларації принципів Гельсінського Заключного акта, зокрема тих, що стосуються територіальної цілісності держав-членів, непорушності їхніх кордонів, поваги прав людини і основних свобод; б) різнобічне співробітництво у політичній, соціально-економічній, науково-технічній, гуманітарній та іншій сферах; в) комплекс заходів зі зниження рівня озброєнь і зміцнення довіри серед держав-членів; г) механізми мирного вирішення суперечок; д) організаційні заходи з контролю за реалізацією положень документів ОБСЄ, здійснювані на одно -, дво- та багатосторонньому рівні. Прикладом останніх можуть бути зустрічі держав - учасниць Гельсінського процесу в Белграді (1977-1978 рр.), Мадриді (1980-1982 рр.), Відні (1986-1989 рр.), Парижі (1990 р.), Стокгольмська конференція щодо заходів зміцнення довіри, безпеки і роззброєння 1986 р. та ін.

21 листопада 1990 р. у Парижі була прийнята Хартія для нової Європи, у якій зафіксовано, що "епоха конфронтації й розподілу Європи дійшла кінця". Знову було підтверджено право на рівну безпеку для всіх і свободу вибору забезпечення власної безпеки.

У1992 р. у Гельсінкі держави - учасниці НБСЄ прийняли документ "Виклик часу змін", у якому зазначається, що НБСЄ є регіональною угодою, яка відповідає положенням розділу VIII Статуту ООН. Багато уваги в цьому документі приділяється питанням колективної регіональної безпеки: попередженню й мирному вирішенню суперечок, операціям НБСЄ з підтримки миру та ін. Відповідно до Гельсінського документа 1992 р. був заснований Форум зі співробітництва у сфері безпеки (ФСБ), до компетенції якого належать проведення переговорів про контроль над озброєннями, роззброєнням, заходи зміцнення довіри й безпеки; організація регулярних консультацій та інтенсивного співробітництва у сфері безпеки; сприяння обмеженню ризику виникнення конфліктів.

15 грудня 1992 р. була підписана Конвенція з примирення і арбітражу в рамках НБСЄ. Проблемою мирного вирішення суперечок також покликана займатися Комісія ОБСЄ з мирного врегулювання спорів.

На зустрічі керівників держав і урядів держав - учасниць ОБСЄ в Лісабоні в грудні 1996 р. була прийнята Декларація з моделі загальної всеосяжної безпеки для Європи XXI століття (Лісабонська декларація), у якій зазначається, що "ОБСЄ відіграє центральну роль у досягненні нашої мети - єдиного простору безпеки" (п. 4). У цьому документі також відзначається необхідність розробки Хартії європейської безпеки, що могла б служити потребам народів Європи в новому столітті.

Таким чином, у рамках ОБСЄ створена багаторівнева система підтримки миру й безпеки. Завдання полягає в забезпеченні злагодженої та ефективної роботи її компонентів.

Щодо СНД, слід зазначити, що його Статут, на відміну від Угоди про створення СНД 1991 р., містить розділ Ш, присвячений колективній безпеці й військово-політичному співробітництву держав-членів (ст. 11-15). Уст. 11 говориться: "Держави-члени проводять погоджену політику у сфері міжнародної безпеки, роззброєння і контролю над озброєннями, будівництві збройних сил і підтримують безпеку в Співдружності, у тому числі за допомогою військових спостерігачів і колективних сил з підтримки миру". У Статуті СНД також передбачається механізм взаємних консультацій у зв'язку з загрозою суверенітету будь-якої держави-члена, використання миротворчих операцій або колективних збройних сил відповідно до ст. 51 Статуту ООН. Конкретні питання військово-політичного співробітництва держав - членів СНД регулюються спеціальними угодами. Однак ефективність механізмів із забезпечення колективної безпеки в рамках СНД невисока.

На вересневому саміті СНД в Астані (Казахстан, 2004 р.) було ухвалено рішення реформувати структури СНД, зокрема, створити Раду безпеки СНД із боротьби з тероризмом. У цей час у рамках СНД діють дві паралельні колективні військові структури. Одна з них - Рада міністрів оборони СНД, створена в 1992 р. для вироблення єдиної військової політики. При ній працюють постійний секретаріат і Штаб з координації військового співробітництва СНД(ШКВС).

Друга - Організація Договору про колективну безпеку (ОДКБ). У рамках ОДКБ створено колективні сили швидкого розгортання у складі декількох батальйонів мобільних військ, вертолітної ескадрильї, фронтової авіації.

У 2002-2004 рр. співробітництво у військовій галузі розвивалося в основному в рамках ОДКБ. В ОДКБ регулярно проводяться спільні навчання.

Одна з найнадійніших оборонних структур - це Об'єднана система ППОСНД.